«ПЕРШИЙ» ПОЗИТИВІЗМ: ФЕНОМЕНАЛІЗМ, УТИЛІТАРИЗМ, ЕВОЛЮЦІОНІЗМ

Значне місце в розробленні нової методології наукового пізнання на­лежить позитивізму. Це поняття (від лат. positivus - позитивний) означає заклик до філософів відмовитися від метафізичних абстракцій і звернутися до позитивного знання.

• закон трьох стадій;

• закон постійної підлеглості уявлення спостереженню;

• правильна класифікація наук.

О. Конт вважав, що він відкрив «великий основний закон» процесу розвитку мислення. Кожна галузь пізнання проходить три стадії: тео­логічну (вигадане), метафізичну (абстрактне), наукове пізнання.

На першій стадії людина прагне пояснити все з допомогою над­природних сил, які уподібнюються їй: богами, духами, героями тощо. Теологічна стадія характеризується пануванням фікцій, які не мають доказів. Це «католицький і феодальний режими». Майже всі людські імпульси-почуття синтезуються християнським монотеїзмом.

На другій (метафізичній) стадії люди прагнуть досягти вичерпного знання посиланням на абстрактні першосутності (ідеї Платона, форми

Арістотеля, абсолютний дух Гегеля, матерія у всіх матеріа­лістів). На місце дійсних законів ставляться абсолютні сутності.

—

«Людина повинна братися до теоретичних досліджень, зовсім не ставлячи перед собою будь- яких практичних цілей. В іншому випадку майже ніколи не будемо в змозі знайти ту саму істину».

P_r С. Мілль

Позитивне значення цієї ста­дії полягає в переході до дійс­ної науки, до ідеального, пози­тивного знання. Метафізичний стан характеризується підвище­ною увагою до сутності, до аб­страктних понять, які приймаються за реальність. Це період революцій­них криз, період критики існуючого, період «анархії думок». Людина, захоплена абстрактною ідеєю, готова віддати життя за її втілення. В цьому випадку Конт має рацію в тому, що філософія, яка не враховує досвіду спеціальних наук, приходить до надумування неіснуючого. Ди- станційована від науки філософія неминуче виявляється ненауковою.

На третій позитивній стадії знання базується на спостережених фактах, на точній оцінці реальності. Саме тут здійснюється «позитив­ний синтез» різних позицій, «синтез анархії». Звідси О. Конт форму­лює основний висновок позитивізму: вчений повинен обмежуватися лише описом власних відчуттів. Закони, поняття, які формулюються на основі відчуттів, - лише зручний спосіб їх описання. Вони не мають ніякого відношення до об’єктивного світу, а якщо й мають, то ми ніколи не матимемо змоги це перевірити. Істинний позитивний дух, підкреслює Конт, полягає в заміні вивчення першопричин явищ вивченням їх за­конів або в заміні слова чому словом як. Ми здатні зрозуміти, як від­буваються явища, але не чому вони відбуваються.

• Позитивізм — це реальність розвитку філософської думки, він прагне посилити акцент на досягненнях науки, зв’язку філософії та конкретних наук. Слабкою стороною позитивізму у всіх його формах є підміна власне предмета та методу філософії конкретно-нау­ковим предметом і методом. Починаючи з Конта позитивізм запере­чує попередній розвиток філософії і прагне ототожнити філософію і

науку.

До «першого» позитивізму належить також філософія Дж. С. Мілля та Г. Спенсера.

• Англійський мислитель Джон Стюарт Мілль (1806-1873 рр.) прагнув наслідувати О. Конта. Свій основний твір «Система логіки» він закінчує аналізом соціально-історичних наук. Мова йшла про здобуття нових смислів, які він вбачав у системі індуктивної логіки. Індукція передбачає одноманітність (подібність) індивідів і подій.

Індукція має справу з причинно-наслідковими зв’язками. Наслідую­чи Ф. Бекона, Мілль розробляє методи дослідження причинних зв’яз­ків. Його теорія ґрунтувалася на тому, що, ретельно проводячи спосте­реження, а потім зіставляючи взаємозалежність явищ, завжди можна виявити причинно-наслідкові зв’язки. Саме так встановлюються наукові закони.

На основі індуктивної логіки Мілль був готовий розглянути метод будь-якої соціально-історичної дисципліни. Скрізь, виходячи із закону причинності, необхідно пояснювати бажання мотивами, а мотиви - по­требами людей у предметах. Але в моральних (гуманітарних) науках мова йде не про те, що є і буде, а про те, що повинно бути. Те, що повинно бути, неможливо встановити науково. Тому всі моральні науки є мистецтвами.

Мистецтво ставить мету, якої потрібно досягти, визначає її і пере­дає науці. Наука приймає її, розглядає, вивчає, розбирає і відсилає знову до мистецтва. Мета встановлюється не довільно, а відповідно до певного принципу, який здобувають знову ж таки з досвіду. Кінцева мета науки - сприяти щастю людства. Для досягнення щастя необхідно здійснювати корисні вчинки. Така вимога утилітаризму (від лат. Utili- tas - користь, вигода).

Індуктивний метод не дав можливості зрозуміти моральні дисцип­ліни як науки. Це можливо лише в тому випадку, якщо гуманітарним дисциплінам надається ціннісний характер. Але цінності виробляються продуктивною уявою. Зрозуміти цю обставину емпіризмові не дано. Утилітаризм, строго кажучи, не знає цінності. Принцип найбільшого щастя можна вважати псевдоцінністю. У дослідженнях Мілля позити­вістську тенденцію виражено не так яскраво, як у творчості О. Конта. Дж. Мілль, по суті, займався методологією науки, а не запереченням, наукового статусу філософії.

• Англійський мислитель Г. Спенсер (1820-1903 рр.) репрезентує лі­нію еволюціонізму в позитивізмі. Вважаючи еволюцію всезагальним процесом у галузі світу явищ, він розуміє її як процес вільних поступо­вих змін, головний зміст яких — перехід від невизначеної хаотичної однорідності до визначеної впорядкованої різнорідності.

Глобальний еволюціонізм, всезагальні закони еволюції, які розробив Спенсер, він поширює на галузь біології, психології, соціології, етики. Це привело його до біологізації останніх трьох дисциплін. Найважли­віший принцип його соціології - уподібнення суспільства організмові (органіцизм). Індивіди - немовби клітини або фізіологічні одиниці. В суспільстві існують три системи «органів»: підтримувальна система, яка забезпечує виробництво необхідних продуктів; розподільча систе­ма, котра забезпечує зв’язок частин соціального організму на основі розподілу праці; регулятивна система (держава), що забезпечує під­корення частин цілому. Подібно до організму, суспільство росте, а не будується. Тому Спенсер виступав принциповим противником будь-яких реформ.

• «Перший» позитивізм виокремив зовсім інший тип взаємовідно­шень між філософією і наукою, людиною і дійсністю. «Перші» позити­вісти вважали своїм завданням систематизацію та узагальнення спеці­ально-наукового знання.

9.2.