ПРИЗНАЧЕННЯ ФІЛОСОФІЇ

На думку німецького мислителя М. Гайдеггера, філософія є відповід­дю на поклик Буття. Як найвище розумове зусилля, вона є «інтелекту­альним героїзмом», який заперечує вузькоутилітарний підхід щодо оцінки її корисності, необхідність якої відносна й існує лише стосовно до мети.

Свого часу Діоген дорікав Платону за його теорію ідеї: «Стіл я бачу, чашу я бачу, але ні «стільності», ні «чашності» не бачу». Платон відповів йому: «Щоб бачити стіл і чашу, у тебе є очі, а щоб бачити «стіль- ність» і «чашність», у тебе немає розуму».

Філософствування означає по­шук цілісної картини світу, перетворення його на Універ- сум, надання йому завершеності і створення з частини цілого. Філософія навчає мислити і пізнавати навколишній світ і себе самого, уміння дивлячись — бачити. У відомій притчі про відкриття закону земного тяжіння І. Ньютоном розповіда­ється, що його думку спонукало яблуко, яке впало з сусідської яблуні. Завдяки відкриттю закону вче-ний створює епохальну наукову картину світу, до нього приходить слава і шана. Але сусід дуже обра­зився: яблуня і яблуко - його, а почесті - Ньютону. Він зрубав гілки, що звисали в сад ученого, а сам годинами сидів під дере­вом, чекаючи відкриття свого за­кону. Імені сусіда в історії не залишилося.

«Людина народжується двічі: уперше - фізично, удруге - духов­но, в процесі філософствування».

Г. Гегель

Як форма певного відношення до дійсності філософія допомагає до­лати духовну порожнечу, стає важливим фактором об’єднання людства зі світом природи.

Становлення філософського знання - це завжди внутрішній духовний акт, який опосередковує інші дії, внаслідок чого з’являється нова реаль­ність. Творення - завжди відточена «інтелектуальна мужність».

«Який є світ в його найза- гальніших рисах - питання, яким жодна наука, крім філософії, не займалася, не займається і не займатиметься ».

Важливе значення має практично діяльна функція філософії, яка забезпечує їй активно-перетворювальну роль, наприклад, у постановці та визначенні цілей життєдіяльності. Змінити світ, вважає Рассел, можна краще і правильніше за все шляхом духовно-морального удосконалення і самовдоскона­лення. Наука не займається пи­таннями добра або зла, вона не може пояснити цілей, яких ми прагнемо, або виправдати етичні принципи, яких дотримуємося. Тільки філософія може, повинна і здатна це зробити. Цінність принципів відносна, вона залежить

Б. Рассел

від світогляду людини. У суспільстві

відчуження людина часто не знає достеменно, чого вона хоче, але вірить, що знає, що таке добро і зло, істина і хибна думка. Тому для особистості краще за все діяти спираючись на свою думку і волю, які формує філо­софія. Умова тут одна для всіх: не зазіхай на свободу інших. Отже, сво­бода думки - найвеличніше досягнення «історичних справ філософії».

Роль філософії М. Бердяев визначав як прагнення не тільки пізнати

«Філософія не є наукою, не є навіть наукою про сутність, а є творчим усвідомленням, духом сенсу людського існування».

М. Бердяев

світ, але й змінити його, удоско­налити. «Інакше й бути не мо­же, якщо філософія є насамперед вченням про сенс людського іс­нування, про людську долю. Фі­лософія завжди претендувала бути не тільки любов'ю до муд­рості, але й мудрістю. І від­мова від мудрості є відмовою від філософії, заміною її нау­кою. Філософом є насамперед той, хто пізнає, але його пі­знання цілісне, воно охоплює всі сторони людської сутності і людського існування, воно неминуче вказує на шляхи реалізації сенсу життя», - писав мислитель.

«Справжній філософ за покли­канням прагне не тільки пізнан­ня світу, але і його зміни, по­кращення... Інакше й бути не може, якщо філософія є насам­перед вченням про сенс людсь­кого існування, про людську долю. Філософія завжди претен­дувала бути не тільки любов’ю до мудрості, але й мудрістю. І відмова від мудрості є відмовою від філософії, заміною її наукою. Філософом є насамперед той, хто пізнає, але його пізнання ціліс­не, воно охоплює всі сторони людської сутності і людського існування, воно неминуче вказує на шляхи реалізації сенсу життя».

М. Бердяев

Як світоглядне знання філо­софія починається там, де за­кінчується наука, і навпаки - філософія, яка стала наукою, перестає бути філософією. У цьому, здавалося б парадоксаль­ному, афоризмі криється глибо­кий зміст, який розкриває спе­цифіку філософії, є необхідність філософського знання для самоствердження лю­дини, реалізації її духовно-інте­лектуальних сил у пізнанні та перетворенні як об’єктивної дійс­ності, так і власного «Я».

Призначення філософії об­умовлюється її змістом. Бона служить:

Осягненню істини. Філо­софська істина «притягує» до себе, бо, як вважав Арістотель, містить щось природне і пре­красне, зачіпає природу речей, природу духу, самої людини, Бога.

Звільненню людини від невігластва. Щодо цього філософія є ідеа­лом для людини і держави. «Тільки вона, - писав Декарт, — відрізняє нас від дикунів і варварів, і кожний народ тим більше громадянський і освічений, чим краще в ньому філософствують, а тому для держави немає більшого блага, ніж мати істинних філософів».

Подоланню утилітарного підходу до життя. Філософія необхідна для істинно людського життя, в якому є місце для роботи духу та думки. «Філософія, - вважає французький мислитель Ж. Марітен, - змушує згадати про вищу користь тих речей, які стосуються не засобів, а мети. Адже люди живуть не лише хлібом, вітамінами і технічними відкриттями. Вони живуть цінностями і реаліями, які підносять над часом і заслуго­вують на визнання самі собою».

Філософія служить засобом виховання духовності, мислення. «Справжнє призначення філософії, - говорив Сократ, — будити у людей духовні інтереси, допомагати їхнім духовним шуканням і духовному піднесенню >>. З цим пов’язується весь історичний розвиток філософії, під

час якого втілювалася ідея: велич людини полягає в мисленні.

«Серед богів і богинь, які тішаться на Олімпі нектаром і амброзією, ви бачите богиню, яка навіть в оточенні таких ве­селощів і радощів завжди одяг­нена в панцир, носить шолом і тримає спис у руці. Це богиня мудрості ».

Ф. Шлейєрмахер

Філософія вчить розуміти сутність буття, в результаті чо­го людина отримує радість від життя. Г. Сковорода писав: «Фі­лософія, чи любомудрість, скеро­вує все коло діл своїх на той кінець, щоб дати життя духу на­шому, благородство серцю, світ­лість думкам, як голові усього». У цьому мета будь-якої діяль­ності і, врешті-решт, філософії. Вона робить людину Людиною.

Як світоглядне знання філософія починається там, де закінчується на­ука, і навпаки - філософія, яка стала наукою, перестає бути філо­софією. В цьому, здавалося б парадоксальному, афоризмі криється гли­бокий зміст, який розкриває специфіку філософії. Безсумнівною є не­обхідність філософського знання для самоствердження людини, реалізації її духовно-інтелектуальних сил у пізнанні та перетворенні як об’єктивної дійсності, так і власного «Я».

1.7.