1.6. Призначення філософії

На думку німецького мислителя М. Гайдеггера, філософія є відповід­дю на поклик Буття. Як найвище розумове зусилля, вона є «інтелекту­альним героїзмом», який заперечує вузькоутилітарний підхід щодо оцінки її корисності, необхідність якої відносна й існує лише стосовно до мети.

Філософствування означає по­шук цілісної картини світу, перетворення його на Універсум, надання йому завершеності і створення з частини цілого. Філософія навчає мислити і пізнавати навколишній світ і себе самого, уміння дивлячись — бачити. У відомій притчі про відкриття закону земного тяжіння І. Ньютоном розповіда­ється, що його думку спонукало яблуко, яке впало з сусідської яблуні. Завдяки відкриттю закону вчений створює епохальну наукову картину світу, до нього приходить слава і шана. Але сусід дуже обра­зився: яблуня і яблуко — його, а почесті — Ньютону. Він зрубав гілки, що звисали в сад ученого, а сам годинами сидів під дере­вом, чекаючи відкриття свого за­кону. Імені сусіда в історії не залишилося.

Як форма певного відношення до дійсності філософія допомагає до­лати духовну порожнечу, стає важливим фактором об'єднання людства зі світом природи.

Становлення філософського знання — це завжди внутрішній духовний акт, який опосередковує інші дії, внаслідок чого з'являється нова реаль­ність. Творення — завжди відточена «інтелектуальна мужність».

Важливе значення має практично діяльна функція філософії, яка забезпечує їй активно-перетворювальну роль, наприклад у постановці та визначенні цілей життєдіяльності.

Роль філософії М. Бердяев визначав як прагнення не тільки пізнати світ, але й змінити його, удоско­налити. «Інакше й бути не мо­же, якщо філософія є насамперед вченням про сенс людського іс­нування, про людську долю. Фі­лософія завжди претендувала бути не тільки любов'ю до муд­рості, але й мудрістю. І від­мова від мудрості є відмовою від філософії, заміною її нау­кою. Філософом є насамперед той, хто пізнає, але його пі­знання цілісне, воно охоплює всі сторони людської сутності і людського існування, воно неминуче вказує на шляхи реалізації сенсу життя», — писав мислитель.

Як світоглядне знання філо­софія починається там, де за­кінчується наука, і навпаки — філософія, яка стала наукою, перестає бути філософією. У цьому, здавалося б парадоксаль­ному, афоризмі криється глибо­кий зміст, який розкриває спе­цифіку філософії. Безсумнівною є необхідність філософського знання для самоствердження лю­дини, реалізації її духовно-інте­лектуальних сил у пізнанні та перетворенні як об'єктивної дійс­ності, так і власного «Я».

Призначення філософії об­умовлюється її змістом. Вона служить:

Осягненню істини. Філо­софська істина «притягує» до себе, бо, як вважав Арістотель, містить щось природне і пре­красне, зачіпає природу речей, природу духу, самої людини, Бога.

Звільненню людини від невігластва. Щодо цього філософія є ідеа­лом для людини і держави. «Тільки вона, — писав Декарт, — відрізняє нас від дикунів і варварів, і кожний народ тим більше громадянський і освічений, чим краще в ньому філософствують, а тому для держави немає більшого блага, ніж мати істинних філософів».

Подоланню утилітарного підходу до життя. Філософія необхідна для істинно людського життя, в якому є місце для роботи духу та думки. «Філософія, — вважає французький мислитель Ж. Марітен, — змушує згадати про вищу користь тих речей, які стосуються не засобів, а мети. Адже люди живуть не лише хлібом, вітамінами і технічними відкриттями. Вони живуть цінностями і реаліями, які підносять над часом і заслуго­вують на визнання самі собою».

Філософія служить засобом виховання духовності, мислення. «Справжнє призначення філософії, — говорив Сократ, — будити у людей духовні інтереси, допомагати їхнім духовним шуканням і духовному піднесенню». З цим пов'язується весь історичний розвиток філософії, під час якого втілювалася ідея: велич людини полягає в мисленні.

Філософія вчить розуміти сутність буття, в результаті чо­го людина отримує радість від життя. Г. Сковорода писав: «Фі­лософія, чи любомудрість, скеро­вує все коло діл своїх на той кінець, щоб дати життя духу на­шому, благородство серцю, світ­лість думкам, як голові усього». У цьому мета будь-якої діяль­ності і, врешті-решт, філософії. Вона робить людину Людиною.

Як світоглядне знання філософія починається там, де закінчується на­ука, і навпаки — філософія, яка стала наукою, перестає бути філо­софією. В цьому, здавалося б парадоксальному, афоризмі криється гли­бокий зміст, який розкриває специфіку філософії. Безсумнівною є не­обхідність філософського знання для самоствердження людини, реалізації її духовно-інтелектуальних сил у пізнанні та перетворенні як об'єктивної дійсності, так і власного «Я».