СПЕЦИФІКА ФІЛОСОФІЇ У КОНТЕКСТІ ФЕНОМЕНОЛОГІЇ

• Основоположник одного з провідних напрямів сучасної західної фі­лософії - феноменології Е. Гуссерль (1859-1938) поставив проблему філо­софії як строгої і точної науки. Е. Гуссерль - вчений, який заклав теоре­тичні основи сучасного західного мислення і визначив проблематику майже всіх напрямів філософії (екзистенціалізму, філософської і культурної антро­пології, герменевтики, структуралізму, деконструктивізму).

У ствердженні своєї позиції Е. Гуссерль виходить з того, що всі існуючі на його час філософські вчення не відповідали вимогам строгої науковості, оскільки за зразок науковості беруть науки про природу і суспільство. Всі науки можна поділити на два основних види:

• ейдетичні науки, до яких належать логіка, математика і філософія;

• фактуальні науки, які обґрунтовують свої судження посиланням на факти, котрі мають випадковий характер.

Філософським судженням не притаманні ні точність математичних істин, ні чуттєві спостереження істин фізичних. Вони й не повинні мати їх, оскіль­ки філософія є новим виміром знання, пов'язаним із прагненням до чис­того і абсолютного знання.

Справжня філософія, або трансцендентальна феноменологія, на відміну від фактуальних наук, є наука не про факти, а про сутності. Проте, на відміну від інших ейдетичних наук (наприклад, математики), вона не може абстрагуватися від того факту, що все дано нам через свідомість. Філосо­фія має справу з мисленням, спрямованим на предмет як такий, і в цьому розумінні вона не дискурсивна, а інтерпретативна. Основні риси філо­софського знання - абсолютна са- моочевидність, абсолютна істи­на, безпосередня споглядальність

«Історичні філософії, без сумніву, були філософіями світо­споглядання, оскільки над їх творцями панувало прагнення до мудрості; але вони були абсо­лютно такою ж мірою філосо­фіями науковими, адже в них жи­ла разом з тим і мета строгої науковості ».

сутності.

Виявити ці сутності, тобто конституювати предмет філософії у феноменологічному розумінні, мож­ливо лише за допомогою спеціаль­ного методу - методу феномено­логічної редукції. Феномен - це і є та сутність, котра виявляє себе у свідомості завдяки феноменологіч-

«Філософія вимагає особис­того самовідречення, але не то­му, що їй потрібна людина, а тому, що істина не може бути особистою ».

Г. Г. Шпет

ній редукції.

• на етапі ейдетичної редукції ми ставимо під сумнів цінність ви­хідного для багатьох наук віруван­ня в реальність зовнішнього світу («вміщуємо у дужки зовнішній світ»);

• на етапі трансцендентальної

редукції ставимо під сумнів вірування в реальність «Я» як частини реальності зовнішнього світу («вміщуємо у дужки емпіричну самосвідомість»).

Світ, таким чином, редукується до чистого феномена або ейдоса (в логічно і словесно фіксованій формі). Ейдос (феномен) є конфігурацією всього даного, котре виступає як «міра реальності, фактичності». Феноменологічне знання є абсолютне знання про сутності, котрі виправдовують будь-яке знання про факт.

Ідею Е. Гуссерля про філософію як строгу науку або чисте знання ко­ментує представник російської феноменології Г. Г. Шпет. Він говорить про дві «житейські» спокуси для філософії як чистого знання: піти або шляхом «псевдофілософії», або шляхом «мудрості». Псевдофілософія виникає тоді, коли філософія береться вирішувати науковими засобами (за зразком будь- якої спеціальної науки) питання, котрі науковому вирішенню не підлягають. Щось випадкове, фактичне зводиться при цьому в ранг абсолютної цін­ності. Мета філософії - не пояснення, а конкретний опис того, що бачить свідомість у рефлексії на саму себе.

• Шлях «мудрості» виникає, коли філософія розглядається як мистецт­во життя, покликане дати життєві рецепти або засоби для спасіння душі. Але ступити на цей шлях означає відмову від власного предмета філософії, який є об’єктивним, а не суб’єктивним. Таким предметом виступає істина, тобто те, що є, або буття, яке переживається нами в його цілісності у всьому. Філософське знання існує не для мудрості (рішення Сходу), не для техніки (рішення сучасної Європи). Філософське знання самоцінне, воно встановлює і описує те, що є насправді, без фантазій і домислів; воно не проповідує, не оцінює, не визначає наперед. Воно вимагає істини.

10.2.