АРІСТОТЕЛЬ Нікомахова етика

«Щастя - це певної якості діяльність душі відповідно з доброчесністю». «Важко бути добропорядним, знайти середину в кожному випадку». «Серединний склад у всіх випадках заслуговує на похвалу.

[...] «...однак у природних бажаннях грішать декотрі, й при тому в одному напрямку - в бік надмірності. Справді, їсти все, що перепало, або пити до перепою означає перейти природну міру за кількістю, оскільки природний потяг має метою [тільки] поповнення того, чого не вистачає. І відповідних людей називають рабами черева, що вони наповнюють його понад міру. [...] надмірність у задоволеннях - це розбещеність, й вона заслуговує на осуд».

[...] «Між іншим, всі співтовариства - це ніби члени державного співтовариства: вони добувають щось потрібне, добуваючи що-небудь з потрібного для життя. Адже й державні взаємовідносини склалися, очевидно, заради [взаємної] користі і постійно їй служать;..» «Можливо, тому, хто бажає зробити людей. кращими, приділяючи увагу [їхньому вихованню], потрібно навчитися створювати закони, оскільки завдяки законам ми можемо стати доброчесними. [.] Закони між іншим подібні до витворів державного мистецтва»

Політика

[...] «Оскільки, як бачимо, всяка держава є своєрідним спілкуванням, а будь-яке спілкування організовується задля якогось блага (адже кожна діяльність передбачає благо, то, очевидно, всі спілкування спрямовуються до того чи іншого блага, причому до найвищого з усіх благ) і найбільше від інших прагне те спілкування, яке є найважливішим з усіх і охоплює всі інші спілкування. Це спілкування й називається державою або спілкуванням політичним».

[...] «Спілкування, що виникло природно для задоволення повсякденних потреб, є сім'єю; «Спілкування ж декількох сімей для обслуговування не тільки короткочасних потреб - поселенням.

[...] «Що людина є істотою суспільною вищого ступеня, ніж бджоли і всякого виду стадні тварини, видно з такого міркування: природа, за нашим твердженням, нічого не робить марно, між іншим, тільки людина з усіх живих істот наділена мовою. [.] тільки людина здатна до сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість і т. п. А сукупність цього всього й створює основу сім'ї та держави. Отже, очевидно, держава існує природно і передує кожній людині, оскільки людина в ізольованому становищі не є самодостатньою, то її відношення до держави таке ж, як частини до цілого».

[...] «У всіх людей природа вселила прагнення до державного спілкування, й перший, хто це спілкування організував, зробив людству величезне благо». [...] «Поняття справедливості пов'язано з уявленнями про державу, оскільки право є мірилом справедливості, воно постає реґулятивною нормою політичного спілкування». [...] «Власність є частиною дому, й придбання є частиною сімейної організації: без предметів першої необхідності неможливо не тільки добре жити, але й жити загалом. [.] власність виявляється свого роду засобом до існування». [...] «Поняття “власність” і “багатство” включають чимало різновидів». [...] «І під багатством часто розуміють дуже багато грошей. Іноді, між іншим, гроші здаються людям порожнім звуком і річчю зовсім умовною [...] а людина, що володіє навіть великими грошима, часто не зможе добути собі потрібну їжу [...] може вмерти з голоду, подібно до леґендарного Мідаса, в якого внаслідок ненаситності його бажань всі пропоновані йому страви перетворювалися на золото».

[...] «Зрозуміло, що в домогосподарстві треба турбуватися більше про людей, ніж про надбання бездушної власності, більше про благополуччя перших, ніж про надлишок останньої (того, що називаємо багатством)».

[...] «Ми вважаємо, що дружні стосунки - величезне благо для держави». [...] «Державним благом є справедливість, тобто те, що служить загальній користі» «Із трьох видів державного устрою, які ми визнали правильними, найкращим, звичайно, є той, у якому управління зосереджено в руках найкращих». [...]

«Отже зрозуміло, що найкраще державне спілкування - те, яке досягається за допомогою середніх, й ті держави мають добрий лад, де середніх багато, де вони - в кращому разі - сильніші від обидвох крайнощів. Вони забезпечують рівновагу і перешкоджають перевазі противників. Тому величезним благом для держави є те, щоб громадяни володіли власністю середньою, але достатньою, а в разі, коли одні володіють занадто багато чим, другі ж нічого не мають, виникає крайня демократія, або олігархія в чистому вигляді, або тиранія, саме під впливом протилежних крайностей. Адже тиранія утворюється як із надзвичайно розбещеної демократії, так і з олігархії, значно рідше - із середніх видів державного устрою...» [...]

«Очевидно, середній вид державного ладу найкращий, бо тільки він не призводить до внутрішніх чвар. [...] Демократія в свою чергу користується більшою порівняно з олігархією безпекою; їхнє існування триваліше завдяки наявності середніх громадян (їх більше і вони причетніші до почесних справ у демократіях, ніж в олігархіях). Але коли за відсутності середніх громадян незаможні переважають своєю чисельністю, держава потрапляє у лихе становище й швидко скочується до загибелі». [...]

«Найголовніше за всякого державного ладу - це за допомогою законів та іншого розпорядку влаштувати справу так, щоб посадові особи не мали можливості наживатися». [...] «Однією з ознак демократичного ладу, за визначенням прихильників демократії, є свобода. Свобода й рівність є найважливішими ознаками демократії. Рівність. полягає в тому, щоб ні незаможні, ні багаті не мали ні в чому яких-небудь переваг; верховна влада не зосереджена в руках тих чи тих, але ті й ті рівні». [...] «У тих демократичних державах, де вирішальне значення має закон, демагогам нема місця». «.там, де відсутня влада закону, нема й державного ладу. Закон має володарювати над всім; [.].адже благозаконня полягає не в тому, що закони добрі, але їх ніхто не дотримується», «.але щоб іншого ладу, крім того, який існує, не бажала жодна із складових частин держави взагалі».