КРОПОТКІН Петро Етика

[.] «В сучасному людстві розвинувся. відважно сміливий дух винахідливості, покликаний до життя недавніми успіхами наук, і швидко наступні винаходи настільки збільшили продуктивну здатність людської праці, що для сучасних освічених народів стало врешті можливим досягнення такого загального добробуту, про який не можна було мріяти ні в давнину...

...наука і філософія дали нам як матеріальну силу, так і свободу думки, потрібні для того, щоб викликати до життя діячів, здатних спрямувати людство на новий шлях загального проґресу. [...] практика взаємодопомоги становить силу, що завжди веде до проґресивного розвитку. [...] урок, який людина одержала з вивчення природи й з своєї власної, правильно осягнутої історії, - це постійна присутність двоякого прагнення, з одного боку, до товариськості, а з другого - до зумовленої цим більшої інтенсивності життя, а відповідно, й більшого щастя для особистості й прискореного прогресу: фізичного, розумового й морального. Без постійного посилення товариськості й, отже, інтенсивності життя та різноманітності його відчуття життя неможливе. У цьому його сутність. Якщо цього нема, життя йде на спад - до розпаду, припинення. Це можна визнати доведеним законом природи».

«Недостатній розвиток особистості (що повертає до стадності) і недостатність особистої творчої сили й почину безсумнівно становлять один із головних недоліків нашого часу». [...] «Дарвін дійшов висновку, що суспільний інстинкт становить спільне джерело, із якого розвинулись всі моральні засади. [...] Дарвін вказує на те, що суспільний інстинкт - особливий інстинкт, відмінний від інших; природний відбір сприяв його розвитку заради його самого, внаслідок його корисності для збереження і благополуччя виду. [...] Дарвін, знаючи природу, мав сміливість сказати, що з двох інстинктів - суспільного і особистого - суспільний більше, настійливо й постійніше присутній інстинкт, ніж другий».

[...] «Суспільне життя, тобто ми, а не я, - ось природний лад життя. Це саме життя., в цьому розчиненні «я» у його роді і племені лежить початок всього етичного мислення. Самоутвердження “особистості” прийшло набагато пізніше. [...] Звичайно, в будь-якому суспільстві, хай на якому б рівні розвитку воно перебувало, завжди були й будуть окремі особистості, що прагнуть скористатися своєю силою, спритністю, розумом, сміливістю, щоб підпорядкувати собі волю інших, і деякі з них досягають своєї мети. Але на противагу їм також на всіх ступенях розвитку вироблялися звичаї, що намагалися протидіяти розвитку окремої людини на шкоду всьому суспільству. Всі установи, вироблені в різні часи в людстві, - родовий побут, сільська община, місто, республіка з її вічевим ладом, самоуправління приходів і областей, представницьке правління і т д. - за суттю мали метою оберігати суспільства від свавілля таких людей і їхньої зароджуваної влади».