Критичне мислення як екзистенційна необхідність

Фрейре Пауло. Педагогіка пригноблених. - Київ, 2003. - С. 70-75.

[...] Діалог - це змагання між людьми, посередником між якими виступає світ, за те, щоб назвати цей світ. Відповідно, діалог не може відбуватися між тими, хто хоче назвати світ, і тими, хто цього не прагне, тобто між тими, хто заперечує право інших промовити власне слово, і тими, чиє право промовити слово заперечується.

Якщо саме у промовлянні своїх слів люди, називаючи світ, трансформують його, то діалог становить спосіб, за допомогою якого вони досягають значення як людські істоти. Таким чином, діалог - це екзистенційна необхідність. І якщо діалог - це змагання, в якому об'єднані роздуми й дія його учасників, спрямовані на світ, що має бути трансфорти претекстом для маніпуляцій. Вона має генерувати інші дії свободи, інакше це не любов. Лише усуваючи ситуацію гноблення, можна відновити любов, яка робить таку ситуацію неможливою. Якщо я не люблю цього світу, якщо я не люблю життя, якщо я не люблю людей - я не можу провадити діалогу.

З другого боку, діалог неможливий без скромності... Як я можу провадити діалог, якщо я завжди виявляю невігластво в інших і ніколи не бачу його в самому собі? Як я можу провадити діалог, якщо я вважаю себе чимось відмежованим від інших, від ‘‘речей”, у яких не можу розпізнати інших “я”? Як я можу провадити діалог, якщо я вважаю себе належним до замкненої групи “справжніх” людей, які володіють правдою та знанням і для яких усі інші - це “оті людці” чи “немиті волоцюги”?

Діалог також вимагає високої довіри до людства, віри в його здатність робити й переробляти, творити й відтворювати, віри в покликання людей стати повноцінними людьми (що є не привілеєм еліти, а природним правом кожного).

Діалог неможливий і без надії. Надія закорінена в недосконалості людей, з якої вони виходять у своєму постійному пошуку, пошуку, що його можна здійснювати лише спільно з іншими. Безнадія - це форма мовчання, заперечення світу й утечі від нього. Дегуманізація, що випливає з несправедливого ладу, не причина для розпачу, а поштовх до надії, що веде до невтомного пошуку гуманності, що її заперечує несправедливість. Однак, надія не полягає в тому, щоб згорнути руки й чекати. Поки я борюся, мною рухає надія; і якщо я борюся з надією в серці, я можу почекати [...]

І нарешті, справжній діалог неможливий без критичного мислення, - мислення, що обстоює нерозривну солідарність між світом і людьми й не визнає дихотомії між ними; мислення, що розглядає реальність як процес, як трансформацію, а не як статичну сутність; мислення, що не відділяє себе від дії, а постійно перебуває в тимчасовості без страху перед пов'язаними з цим ризиками. Критичне мислення контрастує з наївним мисленням [...] Для людини з наївним мисленням важливим є пристосування до цього нормалізованого “сьогодні”. Для критичного мислення важливе значення має неперервна трансформація реальності в ім'я неперервної гуманізації людей [...] Для наївного мислителя мета полягає якраз у швидкому відшукуванні цього гарантованого простору й пристосуванні до нього.

Лише діалог, що вимагає критичного мислення, здатен також і генерувати критичне мислення. Без діалогу немає спілкування, а без спілкування не може бути справжньої освіти. Освіта, здатна розв'язати суперечність учитель-учень, відбувається за ситуації, коли обидва спрямовують свої пізнавальні дії на об'єкт, що є посередником між ними. Отже, діалогічний характер освіти як практики свободи починається не тоді, коли вчитель-учень зустрічається з учнями- вчителями в педагогічній ситуації, а, радше, тоді, коли перший спочатку запитує себе, про що він чи вона вестиме діалог з останніми. І турбота про зміст діалогу - це справжня турбота про програмний зміст освіти.

Для антидіалогового банківського педагога питання змісту просто стосується програми, про яку він розповідатиме учням, і він відповідає на свої власні запитання, організуючи свою власну програму. Для діалогового проблемно-орієнтованого вчителя-учня програмний зміст освіти - це ані дарунок, ані вкладення (певні обсяги інформації, що мають бути вкладені в учнів), а, скоріше, організована, систематизована й розроблена ‘‘репрезентація” особистостям тих речей, про які вони хочуть знати більше [...]

Завдання: підготуйте письмову відповідь на одне з наведених питань.

1. Яку роль освіті відводить Фрейре?

2. Як його розуміння освіти співвідноситься з думками відомих Вам мислителів, Вашими власними думками?

3. Як розуміє діалог Фрейре? Які вимоги до діалогу ним висуваються?

4. Поясніть, будь ласка, його вислів “діалог - це екзистенційна необхідність”.

5. Охарактеризуйте “діалогічну людину”.

6. Чи можна сказати, що “діалогічна людина” - критична? Обґрунтуйте свою позицію.

7. Що таке критичне мислення? Чи відносите Ви себе до людини, яка ним володіє?

8. Чи можна сказати, перефразуючи Фрейре, що критичне мислення - “екзистенційна необхідність”? Обґрунтуйте свою думку.