Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення

Вивчення філософії як особливої галузі людського знання та інтелектуальної діяльності ми починаємо з питання про людину та її становище в світі. Це зумовлено, перш за все, тим, що • філософія, як і будь-які інші видилюдськоїдіяльності, постає людською справою: не було би людини, ми не вели би про все це розмову.

егоїстична, що власний голос заглушує їй “грім небесний”, а в тому, що · реально ми можемо вестирозмову про будь-що лише тоді, коли воно ввійшло в контакт із нами, із нашим сприйняттям.

Людина своєю активністю створює універсум, в якому живе і про який знає, бо ми не знаємо, що є світсам по собі; ми знаємо той світ, який нам відкрився через нашу ^діяльність, ^працю, q пізнання, q експерименти, q фантазію і т. ін. Саме з того огляду слід розуміти твердження А. Шопенгауера про те, що світ є нашим уявленням, або слова Ф. Ніцше про те, що все є лише проявами життя. За влучним висловом М. Хайдеггера,людина є "отворому бутті”, бо нарівнілюдини та через людину глибинні потенції буття вперше виходять у своє виявлення.

Унаслідок того, що людина постає ніби епіцентром, або зосередженням, універсуму, вона сама виявляє себе над­звичайно по-різному та суперечливо. Можна нескінченно перебирати людські життя та долі, але вони завжди в чомусь виявляться новими, несподіваними. Власне кажучи, саме тому людське самопізнання постає невичерпним за змі стом та горизонтами виявлення. Мимоволі виникає питання: завдяки чому людина має такі властивості? Що становить основи її буття? Водночас перед нами постає та окреслюється питання і про те, якими людськими потребами зумовлене існування філософії (яка, за словами французького філософа, математика та фізика Р. Декарта,лише одна відрізняє нас від дикунів).

Намагаючись осмисли ти людину, ми порівнюєм о її з іншими істотами та явищами світу, і в такому порівнянні перед нами вимальовуються деякі фундаментальні особливості становища людини у світі.

Ъ 1. Першою особливістю людини виступає її розумність, здатність усвідомлювати себе і те, що її оточує:. В загальному плані розумні сть постає перед нами як здатність людини не лише жити та діяти, зберігати своє життя та регулювати його, ай як людська можливість не зливатися із дійсністю та власними діями, володіти певними засобами оцінки дійсності.

Розумність людини - це та її особливість, яка найчастіше кидається у вічі при .міркуваннях про людину і яка зумовлює необхідність людського самоусвідомлення.

Ъ 2. Значною мірою якості людини та її становище в світі пов’язані з її біологічною неспеціалізованістю. Це означає, що в будову людського організму не закладена програма її способу життя та життєвих здійснень.

Коли ми маємо справу з твариною, то можемо лише за особливостями будови ії організму визначити, що це за істота і яким може бути спосіб ії життєдіяльності (птах літає, риба живе у воді і т. ін.). У тваринному світі досить чітко та однозначно діє закон співвідношення органів та функцій: якщо є певний орган, він повинен виконувати саме такі функції". Коли ж народжується людина, ми можемо прогнозувати можливі варіанти ії життя, але ніхто не дасть гарантій щодо здійснення таких прогнозів. Мало того, народжена людина взагалі може "випасти " з людського суспіль­ства і не набути навіть елементарних навичок людської поведінки (пряма хода, користування предметами побуту та ін.), не кажучи вже про опану­вання культурою, видами людської професійної діяльності та ін. Звичайно, і тут ми бачимо, що народжується саме людина, проте ми розуміємо, що її життя не може бути зведеним до життя її організму, і яким саме життям вона проживе, того особливості іїанатомічної будови не визнача­ють. Людина може мати певні завдатки, наприклад, чудовиймузичний слух, проте це зовсім не зумовлює того, що вона стане музикантом.

^t⅛ З. Відсутність якоїсь певної (однієї) програми життя робить людину істотою вільною, такою, що має свободу: людина як людина (а не її організм) ні до чого жорстко не прив’язана й однозначно не спонукувана: "Доля людини покла­дена на неї саму" (Ж.-П.Сартр); “Людина - це передусім про­ект... ’’(Ж.-П'.Сартр), тобто людина має можливість обирати, певною мірою проектувати своє життя.

Ъ 4. В іншому аспекті неспеціалізованість постає як універ­сальність людини: якщо людина не призначена однозначно ні до чого конкретного, то вона - потенційно, так би мовити, за суттю,- може бути всім. І справді, загалом нормально розвине­на людина може оволодіти майже всіма можливими видами та напрямами людської діяльності. Мало того, з огляду на це лю­дина "відкрита " майбутньому, тобто може створювати принци­пово нов і види діяльності та поведінки. Саме завдяки універсаль­ності, різноманітності, незапрограмованості людини і снує історія людства; тварини, наприклад, не мають власної історії у тому сенсі, що вони віками, із популяції в популяцію діють одно­

манітно, а людсь ка історія являє собою досить швидк у й дина­мічну зміну суспі льств, культурних досягнень, видів діяльності, способів життя. Певна річ, що за наявності єдиної жорсткої про­грами життєвих здійснень людини все це було б неможливе.

· Той факт, що людина є істотою неспеціалізованою, що вона не ре­алізує своїм життям певної, заздалегідь наданої ій програми, має не лише позитивне значення, а й свою не дуже приємну сторону, наданої програми життя немає, а тому людина сама повинна її знайти, сфор­мулювати. Якщо ж вона цього чомусь не зможе зробити, то віддасть своє життя невідомо чому - чи-то традиції, чи-то життєвій стихії, але й результат життя у такому випадку також буде не зовсім належати саме цій людині. Перед нами окреслюється така ситуація: людина є істотою неспеціалізованою, а тому вільною та універ­сальною. Вона “може бути всім", але саметомулюжебути й нічим.

^t⅛ 5. Людина як істота розумна є єдиною, хто усвідомлює свою\ смертність, обмеженість та скінченність свого життя (при­наймні - свого земного життя). Цей момент відіграє в історії людства та в житті окремої людини надзвичайно важливе зна­чення: життя надається людині лише один раз, тому ціна жит­тєвого вибору фактично оплачена ціною життя; ми маємо можли­вість виправдати своє перебування у цьому світі й у цьому житті лише один раз, у єдино можливому для нас варіанті. Тому тема смерті в людській думці невіддільна від теми життя. В аспекті розглянутих особливостей людини вона надзвичайно посилює і загострює проблеми людського самовизначення, пошуку життєвого сенсу. Адже в разі помилки повторити "життєвий експеримент" буде вже неможливо. Звідси - знамениті міркування М. Монтеня: ‘‘Розмірковувати про смерть означає розмірковувати про свободу. Хто навчиться помирати, той забуде, що таке бути рабом". "Міра життя -не в його тривалості, а в тому, як ви його використали ”.

Людина сучасної цивілізаціїмайже ніде не стикається з природою вії пер­вісному вигляді: її оточують перевалсно штучні створіння, результати її праці, пізнання, наснаги. Внаслідок того людина прогресує не за рахунок змін в організмі, а за рахунок .зарахунок удоскона­

лення соціокультурних наббаїчь..Але ось.тут. слід звернути увагу на надзви­

чайно важливий факт: річ у тім, що навички людської соціокультурної діяльності не передаються генетично. І це пояснюється тим, що предмети культури не становлять частини людського організму, існують поза ним, а генетично передаються лише відомості про будову організму.

• Отже, народжуючись, людина, для того щоб стати людиною, повинна опанувати способи соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури. Вона має навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, писати, водити автомобіль та ін.

Буття людини (саме як людини) тримається на людському зусиллі, люд­ській активності. Ми є людьми настільки, наскільки утримуємо себе в людському статусі буття. Якщо ж ми чомусь не робимо таких зусиль, то, як кажуть, "спускаємося на дно " суспільного життя, певною мірою втрача­ючи людські якості. Отже, лише прилучення до культури, але прилучення внутрішньо активне, дійове, вольове та свідоме, робить нас людьми.

Розглянуті особливості становища людини в світі засвідчують, що задля того, щоби бути людиною, треба, звичайно, людиною наро­дитися; проте ця умова є необхідною, але недостатньою: людина не народжується із готовою програмою на життя (якщо ми і віримо у те, що хтось заздалегідь визначив наше життя, ми все одно позбав­'лені знань про те, що і як саме нам призначено), тому вона сама по­винна її знайти, виробити, здійснити свій життєвий вибір, оскільки в кінцевому підсумку лише вона сама має право розпорядитися влас­ним життям. Історичне покликання та глибинне виправдання філо­софії полягає саме у тому, щоб виробити і надати людині інтелек­туальні засоби для свідомого здійснення життєвого вибору.

1.2.