Методологічний плюралізм філософсько-педагогічної антропології

У кожному парадигмальному центрі філософсько- педагогічної антропології існують свої методологічні програми, де переважають певні методи дослідження.

Основним методом постмарксистської педагогічної антропології є діалектика.

Англо-американська педагогічна антропологія спирається переважно на методологію біхевіоризму та прагматизму, за якою педагогічні дії слід оцінювати за їхніми практичними наслідками, а педагогічні ідеї - за їхньою корисністю для досягнення виховної чи дидактичної мети.

Західноєвропейська континентальна педагогічна антропологія широко застосовує герменевтичну і феноменологічну методологію. Герменевтична методологія дає змогу розглядати освітні, виховні і дидактичні ситуації і процеси як тексти, які потребують не пояснення, а насамперед розуміння. Воно досягається через антропологічну інтерпретацію і антропологічну редукцію, тобто вимагає зосередити основну увагу дослідника на людиновимірності виховання й освіти. Феноменологічний метод передбачає застосування у дослідженні феноменологічної редукції, тобто зосередженні зусиль дослідника на виявленні і осягненні суттєвих рис і структур феноменів, які є значущими у педагогічній дійсності. Тут йдеться, насамперед, про осмислення і опис засадничих антропологічних структур та інституцій у педагогічній дійсності ( наприклад, опис життєвого світу дитинства, стосунки вчитель-учень, феноменологія школи тощо).

Але виокремлення основних методів не означає, що вони мають поєднуватися з іншими методологічними можливостями.

Адже кожен метод має свої обмеження. Щоб їх подолати, до методологічних програм вводяться інші методи. Так, у постмарксистській і прагматично орієнтованій філософсько- педагогічній антропології часто застосовується герменевтичний метод, метод антропологічної інтерпретації і антропологічної редукції.

Методологічна програма компенсаторської філософсько- педагогічної антропології, передусім, нерідко містить у собі системний, структурно-функціональний і порівняльний методи, а також історико-генетичний метод, а також методологію символічного інтеракціонізму, за допомогою якої розглядаються педагогічні дії.

В українській традиції, як вже зазначалося вище, антропологічний вимір освіти розглядався у контексті сковородинівської традиції. Тут варто згадати вчення Г. Сковороди про людину, сродну працю, а також символічний метод, який він широко застосовував у дослідженні мікрокосму, тобто людини. Сковородинівська традиція у ХІХ—ХХ ст. увібрала у себе ідейні здобутки релігійного, а також екзистенціально орієнтованого мислення, коли виховання й освіта мобілізують людину на доленосний вибір на користь її справжнього буття. Такі різні мислителі, як Т. Шевченко і Л. Українка, М. Бєрдяєв і Г. Ващенко, Д. Донцов і А. Макаренко, С. Русова і В. Сухомлинский у визначенні завдань і призначення виховання апелювали до людської природи, до духу людини, до серця як духовного центру людського буття.