ФІЛОСОФСЬКИЙ ПЛЮРАЛІЗМ

Філософія як форма духовної діяльності неодмінно містить момент історичності, вона - відповідь людського духу на питання, поставлені іс­торично обумовленим буттям людини. З цим пов’язується філософський плюралізм.

На багатоманітність філософських систем впливають історична епоха, місце і час діяльності мислителя, його національність і належність до ре­лігії, а також розвиток виробництва, характер суспільних відносин, стан науки, культури, тенденції їх розвитку та ін. Певний вплив може здійсню­вати і соціальний стан мислителя (хоча рабу, потім вільновідпущеному Епіктету та імператору Марку Аврелію їхні різні соціальні статуси не заважали розвивати схожі філософські ідеї стоїцизму).

Філософський плюралізм виявляється в обґрунтуванні тим чи іншим мислителем сутності розвитку філософії. У Гегеля, наприклад, цей роз­виток пов’язується з конкретною історичною епохою, з її економічними, культурними, релігійними та іншими характеристиками, а розвиток філо­софії є не тільки внутрішньою логікою розвитку абсолютної ідеї, але й залежністю від соціальної реальності.

Філософські системи - це історичні утворення, «духовні квінт­есенції епохи >>. Кожний філософ — син свого часу. Але якщо кожна епоха породжує певний тип філософії, то при розгляді відмінностей історичних епох, цивілізацій, культур, національних особливостей напрошується ви­сновок про неминучість філософського плюралізму не тільки для мину­лого людства, але й для сучасного і майбутнього.

«Иаш негативний досвід свід­чить: філософію неможливо вло­вити і визначити обхідним шля­хом і в якості чогось іншого, ніж вона сама. Вона вимагає, щоб ми дивились не вбік від неї, але здобували її з неї самої. Вона са­ма є тільки тоді, коли ми філо­софствуємо. Філософія є філо­софствування ».

М. Гайдеггер

У марксизмі проблема плюра­лізму набуває історико-матеріа- лістичного вирішення. Філософія як одна з форм суспільної свідо­мості, як духовне утворення пев- ною мірою залежить від особли­востей суспільного буття, різних факторів суспільного життя.

Протилежні погляди висловлюють представники екзистенційно-пер- соналістського напряму, які виступають проти розуміння філософії як відображення і вираження певних сторін абсолютної ідеї або суспільного буття. Філософія, на їх думку, специфічна не своїм предметом, а спо­собом відношення людини до буття. Специфічність філософії виявляється у перетворенні існуючої дійсності на проблему: відбувається проблема- тизація дійсності й одночасно спроба її депроблематизації, тобто вирі­шення цієї проблеми в мисленні. Отже, сутність філософії утворює не якийсь особливий специфічний предмет розгляду, а саме філософське мис­лення, філософствування, яке полягає в прагненні особистості встано­вити згоду між собою і навколишнім світом, тому філософія є формою її самореалізації. Народжена з почуття незадоволення і занепокоєння, філософія є спробою зняти ці негативні емоції. Кожна особистість ство­рює свою філософську систему зі специфічною проблематикою досліджен­ня, вибором ідей, які виражають в абстрактних термінах внутрішній стан особистості філософа, стилем, способом викладення матеріалу. Звідси висновок: кожна філософська система має цінність тільки для її творця і не може претендувати на загальну значущість.

Незважаючи на ті чи інші відмінності вищезгаданих концепцій, в яких характеризується природа і специфіка філософії, кожна з них містить «раціональне зерно». їх відмінність не виключає і того загального висновку, що основою філософсь­кого плюралізму є своєрідність особистості мислителя, його ін­дивідуальний характер, його інди­відуальний досвід, індивідуальне переживання, індивідуальні здіб­ності, індивідуальне оволодіння досягненнями культури своєї епохи, свого народу.

«Філософія утворює свою власну реальність. Жодне з по­передніх філософських вчень не має переваг перед іншими... Істо­рія філософії підносить філосо­фію до ідей, які утворюють духов­ний світ, єдино істинний світ».

Ф. Бруннер

Існування різноманітних фі­лософських течій і напрямів зумовлено філософськими тра­диціями, які показують, що, не­зважаючи на відмінність епох, культур, державно-національних утворень та інших факторів, філо­софська думка періодично повертається до однієї й тієї ж пробле­матики і вирішує її згідно з запитами часу і вимогами культури особистості.

Для філософського процесу характерним є діалог поглядів, підходів. Цей фактор не тільки обумовлює історико-філософський процес, за­кладає основи для самоототожнення філософії, але й є основою філо­софського плюралізму, тому що у процесі діалогу викристалізовується своєрідність того чи іншого філософського вчення.

1.9.