Освіта і виховання у новій історичній антропології
У сучасній західній філософській думці в останні десятиліття відбувається перехід від так званої “класичної”, або традиційної антропології, яка зосереджувала свою рефлексію на основних структурах і основних категоріях людського буття, специфіці людської поведінки і мислення, до нової історичної антропології Основною проблемою нової історичної антропології (Н.
Еліас, Л. Кофлер, Д. Кампер та ін.) є виявлення незмінних передумов, що лежать в основі змінюваності (тобто розвитку) як індивідів, так і людства загалом. Освіта й виховання, освітні практики в їхньому широкому антропологічному значенні (як обробка людини іншими людьми, як складові духовного виробництва) є одними з таких передумов, бо вони існують в усіх суспільствах в усі історичні епохи. Це положення є метатеоретичним, тобто таким, що максимально абстрагується від емпіричних даних, формалізує освітні практики. Адже зміст таких антропологічних констант, як освіта і виховання, змінюється, завжди включає в себе інноваційні елементи, тим самим зумовлюючи розвиток людини і людства, що можна простежити лише в історичній перспективі. Освіта і виховання є механізмами підключення людини до цивілізаційного процесу, де відбувається її культурний розвиток, а також соціо- і психогенеза людства.Нова історична антропологія дає змогу виявити наслідки освіти й виховання, встановити їхнє загальне цивілізаційне значення. За спостереженнями таких відомих представників історичної антропології, як Н. Еліас, Г. Йонас. А. Гоннет, загальноцивілізаційними наслідками освітніх і виховних практик є так звані "індивідуалізаційні зсуви, тобто зростання автономії і свободи індивіда разом із зростанням їхньої ініціативи і відповідальності, розвитком свідомості у напрямку постконвенціональної моралі, тобто такої, яка не потребує додаткових стимулів і мотивацій. Планетарна макроетика як етика відповідальності за долю людства неможлива без такої передумови, як посилення індивідуалізаційних зсувів у розвитку людства, які є наслідком його соціо- і психогенези.
Тенденції індивідуалізації як наслідки соціо- і психогенези людства за Н. Еліасом [15]
значно зростають самоконтроль і саморегуляція;
посилюється мобільність індивідів;
розширюються можливості вибору і соціальний простір індивіда;
люди починають покладатися самі на себе, зростає їхня ініціатива, свобода усвідомлюється як екзистенціальна цінність;
посилюється Я-ідентичність і відповідно стає слабкою Ми-ідентичність;
більшість Ми-стосунків стають вільними і встановлюються особистістю
Еще по теме Освіта і виховання у новій історичній антропології:
- Проблема естетичної освіти та виховання в європейській філософській думці
- РОЗДІЛ 4. Антропологічний вимір освіти та виховання
- РОЗДІЛ 6. Аксіологічні виміри освіти і виховання
- Природовідповідність як принцип античної філософії і теорії виховання
- 4.11.2. Історичні цикли в моделі історії Дж. Віко
- Основні парадигмальні побудови філософсько-педагогічної антропології
- Методологічний плюралізм філософсько-педагогічної антропології
- Основні функції процесу естетичного виховання
- Еволюція від феноменології до фундаментальної онтології в педагогічній антропології
- Взаємодія навчання і виховання в освітньому процесі
- 14.1. Цінності буття в антропології М. Шелера
- ЦІННОСТІ БУТТЯ В АНТРОПОЛОГІЇ М. ШЕЛЕРА
- ОБРАЗ ЛЮДИНИ В ХРИСТИЯНСЬКІЙ АНТРОПОЛОГІЇ
- ФІЛОСОФІЯ ЯК СВІТОГЛЯД. ІСТОРИЧНІ ФОРМИ СВІТОГЛЯДУ
- II. КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНІ ФОРМИ ВИЯВУ поняття ДОСВІДУ