Методологія вивчення

Філософія освіти за сучасних умов зазнає суттєвих змін, що пов’язані, передусім, із становленням нового типу наукової раціональності — постнекласичної, яка веде до відмови від класичного ідеалу раціональності.

В цьому сенсі особливу роль відіграє фемінізм, зокрема феміністська критика раціонального (класичного) знання. Фемінізм вимагає викриття міфу про жіночу покірність і біологічного детермінізму в інтерпретації гендерних відмінностей. Модерністське, або раціональне знання Дж. Флекс називає “патріархатним безсвідомим”, С. Бордо — “маскулінізацією думки”, а Е. Гросц — “інтелектуальною мізогінією”, до якої включається сексизм, патріархат і фаллоцентризм. А сучасний стан речей у розвитку науки та освіти характеризується як “кінець цнотливості” (Дж. Флекс) та “криза розуму” (Е. Гросц). Що ж не задовольняє дослідників- феміністів у дискурсі модерності, або фаллоцентристському (маскуліністському) дискурсі?

Класична “воля до знання” — прагнення осягнути різноманіття дійсності за допомогою метафізичних категорій та бінарних опозицій перетворилась у “волю до системи” — легітимацію певного “центру” істини, що дуже влучно позначено терміном Ж.

Висуваються такі риси, що притаманні фаллоцентристському дискурсу: відображення чоловічого досвіду як норми, ототожнення жіночого начала з ірраціональним, визначення жінки як такої, що не є чоловіком, виключення жіночої перспективи з дослідження, розгляд чоловічої активності як джерела важливих змін, зазначення нижчого статусу жінки порівняно з чоловіком, заниження її IQ через фальсифікацію результатів дослідження та ін. Фаллоцентричний дискурс звинувачується феміністами в тому, що постулюється відокремлення дослідника від феномена, що вивчається, а також численні полярності (розум/тіло, мислення/почуття, чоловік/жінка, сонце/місяць).

Раціоналістський метод дослідження, або так званий “науковий” метод, має за мету захистити вченого від впливу будь-яких зовнішніх чинників та інтересів. Таким чином, з дослідження виключаються контекстуальні цінності, а здобуте знання набуває вигляду “об’єктивного”, “чистого”, як такого, що може бути отримано будь-яким досвідченим вченим. Як бачимо, в традиційній методології не передбачається врахування конкретного досвіду суб’єкта (расового, класового, гендерного, вікового): вочевидь фіксація досвіду білого чоловіка з елітного середовища. Феміністські автори діагностують добу модерності як таку, що страждає від “гендерної сліпоти”: однобічне уявлення про світ та сприйняття його через спрощені схеми, ствердження владного суб’єкта, що розповсюджує “об’єктивне” знання та істинні судження, надмірне використання сили замість пошуку гуманних засобів вирішення проблем.

Фаллоцентризм, таким чином, може бути описаний як дискурс влади, під яким розуміється, за словами В. Лук’янця, О. Кравченко і Л. Озадовської, моводія якогось Центру, Авторитету, Абсолюту, який виконує ідеологічні, легітимні, маніпулятивні та маргіналізуючі функції. Але, як іронічно зауважує Е. Гросц, він уявляє, радше, заперечення специфічності чоловічої статі, чоловічого тіла або маскулінної суб’єктивності, ніж, як це прийнято вважати, перенесення суто маскулінних цінностей на жінок.

Антропоцентризм стоїть пліч-о-пліч із фаллоцентризмом. “Органічний апартеїд” — такий вигляд набуває думка про те, що саме мова як виключно людська здатність й відрізняє людину від іншого біологічного світу і робить її зверхньою до оточуючого, ігноруючи при цьому всі інші можливі прояви мовної взаємодії. Саме нехтування іншими видами інтеракції призводить, на думку канадських дослідників А. Белл і К. Расселл, до гомофонії. Феміністи особливо опікуються цим питанням — як наповнити освітні практики поліфонічним звучанням.

Критика фаллоцентристського дискурсу пронизує як у феміністські дослідження, так і так звані “чоловічі”. Так, феміністи створюють нові поняття (наприклад, herstory замість history, gynography замість demography, autogynography замість autobiography, gynagogy замість pedagogy, gynocide замість genocide, queendom замість kingdom), Е. Сіксу розробляє “жіноче письмо” (ecriture feminin).

Щодо категорії “чоловічості” спостерігається загальна тенденція на відмову від сприйняття її як “вродженої”. Дослідниками переглядаються й інститут батьківства, і чоловіча дружба, і гомосексуальність, і звичаї та ритуали, через які репрезентується маскулінність.

Отже, однією з феміністських стратегій в галузі освіти і науки є антропологізація знання: спроба не просто “олюднити” науку, але й “забарвити” універсальне визначення людства шляхом включення в теоретичний аналіз досвіду гендерованих суб’єктів.

Гендерна педагогіка, яка буде розглядатися в цьому розділі, є розвитком феміністських думок у плані подолання існуючих гендерних стереотипів шляхом перегляду змісту предметів, що вивчаються, рольової соціалізації,

переосмислення ролі викладача та ін.