Основні функції процесу естетичного виховання

До найбільш значущих функцій загального естетичного виховання слід віднести: пізнавально-освітню, розвиваючу, організаційно-педагогічну, культурно-соціальну, психологічну. Процес естетичного виховання, як будь який виховний процес, тісно пов'язаний з навчанням, має власні яскраво виражені пізнавальні та гносеологічні можливості.

Гносеологічна (пізнавальна) функція визначається здатністю концентрувати в собі досвід минулих поколінь і крізь цю призму давати людині цілісне уявлення про неї, давати можливість з’ясувати свої потреби та інтереси, сприяти розвитку самосвідомості, що створює умови для освоєння світу.

Із пізнавальною функцією пов’язані трансляційна та комунікативна. Трансляційна функція може бути визначена як інформативна. Книга може виступати як пам’ять людства, вона здійснює передачу знань від покоління до покоління, які вона кодує в знакових системах. Комунікація передбачає не тільки спілкування за допомогою книги, але і наявність певного поля розуміння.

Центральним функціональним комплексом виступає гуманістичний, де головними функціями є гуманістична, виховна, духовно-моральна.

Функціонування пізнавального потенціалу естетичної культури пов’язане з розвитком естетичних творчих здібностей особистості. Естетична культура реально виявляється в будь- якому вчинку людини, в її ставленні до довкілля. У розумінні прекрасного, краси, їхнього впливу на формування естетичних відчуттів та поглядів людей, слід відрізняти три групи явищ, які по-різному проявляються у вихованні та виникненні естетичних почуттів людей. Перше — краса у природі, її оцінки людьми визначаються географічними, етнографічними, природними умовами, в яких народжується та виховується людина. Друге - краса в людині.

У сучасній педагогічній науці й практиці існує певна суперечність між потребою в новому осмисленні значення естетичної культури для становлення особистості й традиційною недооцінкою ролі шкільних предметів гуманітарно-естетичного циклу. У шкільній практиці існує певна диспропорція: поряд із посиленою увагою до розвитку інтелекту недостатньо уваги приділяється вихованню культури почуттів. Спостерігається розрив між засвоєними знаннями, принципами й реальними вчинками вихованців.

Педагогічні проблеми виховання естетичної культури є закономірним відтворенням протиріч між вимогами суспільства й реальним станом культурного рівня молоді, між ідеалом естетично культурної людини й недостатньо дієвим механізмом сучасного навчально-виховного процесу в середніх освітніх закладах.

У межах спеціально-наукових аспектів аналізу естетичних смаків найважливішими є психологічний, соціологічний та педагогічний. У рамках психологічного аспекту розглядаються такі відношення свідомості до дійсності, як^: відчуття, сприйняття, уявлення і мислення, їхнє місце і роль у становленні естетичних смаків, а також роль таких психічних механізмів, як пам’ять та увага. Далі висвітлюється вплив людських емоцій та почуттів на формування смаків, зокрема елементарних почуттів (приємність, задоволення, радість, сум тощо) та вищих почуттів — інтелектуальних (почуття нового і оригінального, задоволення творчою діяльністю), морально- етичних (совість, честь, порядність, почуття обов’язку та товариськості), практичних (почуття позитивної само- чи взаємооцінки результатів діяльності), естетичних (враження від творів мистецтва, їхні естетичні оцінки).

Соціологічний аспект дослідження естетичних смаків передбачає, по-перше, вивчення того, як впливає прекрасне (зокрема, мистецтво й інші естетично значущі види діяльності) на життя суспільства і його окремих соціальних груп; по-друге, вивчення соціальної обумовленості естетичних смаків, впливу соціальних чинників на формування естетичних ідеалів, на розвиток культури, різних видів мистецтва.

Як свідчать дослідження в галузі педагогічної соціології вищої школи та психології студентської молоді, одним із головних факторів виховання інтелігентності, окрім високої професійної та загальнокультурної підготовки, є формування належної естетичної свідомості, зокрема естетичних смаків.

Важлива роль у вихованні інтелігентності належить сім’ї, найближчому оточенню і, звісно, загальноосвітній школі. Однак “пік” у формуванні основних атрибутивних якостей інтелігента, зокрема його естетично-емоційного компонента, припадає на студентські роки. У молодої людини до 18-22-річного віку спостерігається нарощування емоційного ставлення до дійсності, зокрема до обраної діяльності, після чого йде поступовий спад емоційного компонента. Саме у цей “піковий період” закладаються основи естетичних смаків, їхні критерії, далі вони лише шліфуються, конкретизуються, наповнюються відповідним змістом.