Рівні менеджменту освіти

Прояв форм управління освітою у вертикальній площі варто відносити до рівня менеджменту. Він може бути визнаний на морфологічному і функціональному рівнях.

При аналізі морфологічної складової менеджменту освіти виявляється, що мова може йти про:

— глобальний/світовий;

— транснаціональний/міжнаціональний;

— державний;

— галузевий;

— територіальний/регіональний;

— локальний;

— корпоративний;

— класний;

— особистісний (самоменеджмент, лайф-менеджмент, тайм- менеджмент, стрес-менеджмент).

У той же час функціонально менеджмент поділяється на:

• стратегічний менеджмент — це конституційно-правова гарантія цивілізованих соціально-економічних умов для прийняття розумних, гуманних та безпечних рішень різними гілками державної влади;

• вищий рівень менеджменту — верхівка управлінської піраміди галузі, підприємства, установи, організації або фірми;

• середній рівень менеджменту - відповідає за розвиток та реалізацію оперативних планів, розробку процедур запровадження тих рішень, які прийняті вищим керівництвом.

• операційний менеджмент - найнижчий рівень управління, сюди входять управлінці, які безпосередньо відповідають за керівництво роботою службовців та робітників.

Існують загальновизнані школи менеджменту: американська, японська та європейська. Японський підхід до менеджменту за своєю сутністю концептуально відрізняється від американського, що пояснюється різним світоглядом, тобто поглядом на роль і місце людини у світі і Космосі, типом мислення, філософією організації життя людини, природою соціокультурного середовища. Японська система визнає людину невід’ємною часткою Космосу, яка не повинна порушувати рівновагу, проте американська та європейська вважають людину центром організації Всесвіту, тому вона має діяти прагматично на користь власного інтересу.

Зазначеними школами накопичено багато корисного, що можна розумно використовувати після творчого опрацювання у нашій державі, зокрема:

— у американців — ініціативність, високий професіоналізм, рішучість, організованість та діловитість;

— у японців — непідробна турбота про кожного робітника, згуртованість, наполегливість, бажання досягнути досконалості, внутрішньої гармонії, соціально безпечного характеру виробництва;

— у французів — гуманність організаційної культури, досить висока культура спілкування;

— у німців — раціоналізм, пунктуальність, розумна концепція комфортного добробуту для всіх.

Незважаючи на відмінності, ці школи об’єднує загальний підхід до принципів наукового менеджменту:

• увага до людини, формування умов для розкриття її потенціалу;

• виявлення інтересів людини, потреб і сподівань;

• пошук і розпізнавання елементів національної історії, культури, традицій для формування сучасної системи управління;

• створення відповідних умов для того, щоб у людини була можливість завдяки старанній праці задовольнити свої потреби;

• об’єднання працівників навколо загальної мети;

• забезпечення безперервного професійного навчання.

Опрацьовуючи український стиль менеджменту, слід зважати ще й на такі ментальні критерії: стиль життя українців — відданість справі, захоплення індивідуальною спрямованістю, домашні ж клопоти — на другому плані; характерна якість українців — обачність; форма ділових стосунків — контакти, переважно формальні; процес прийняття рішень — згори вниз — швидко, а знизу вгору — повільно, за ієрархічною структурою.