§ 2. Концептуальний натуралізм Л. Фуллера

Життя і творчість мислителя. Лон Льюіс Фуллер (1902-1978 рр.) - видатний філософ права, автор широко відомої праці «Моральність права» (1964 р.). Протягом тривалого часу був професором права Гар­вардського університету, в американському праві він відомий своєю творчістю у галузі договірного права.

Основні праці: «Людські цілі і природне право» (1956 р.), «Позити­візм і вірність праву: відповідь професорові Харту» (1958 р.), «Принци­пи соціального порядку» (1961 р.), «Анатомія права» (1964 р.), «Мора­льність права» (1964 р.), «Право саме по собі» (1966 р.).

Думки:

• Право - це реалізація суб'єктивної людської поведінки, керованої правилами.

• Роль юридичних правил полягає в забезпеченні можливості ефе­ктивної реалізації моралі в реальній поведінці людей. Моральні прин­ципи не можуть функціонувати в соціальному вакуумі або в умовах вій­ни усіх проти усіх.

• Щоб прожити хороше життя, потрібно щось більше, ніж добрі наміри, навіть якщо вони загальновизнані; це вимагає підтримки голов­них напрямів людських взаємовідносин, те, що - принаймні, в сучасно­му суспільстві - тільки відкрита правова система може запропонувати...

• Основною раціональністю в праві не може бути логіка або гео­метрія; це повинно бути щось подібне до економічного розрахунку - усі чинники враховані, розраховані недоліки у співвідношенні з перевага­ми, X краще, ніж Y.

Філософське осмислення правової реальності. Лон Л. Фуллер одним з перших представив критичні аргументи проти юридичного по­зитивізму:

(1) право - не статичний об'єкт дослідження, а процес, що підлягає функціональному аналізу;

(2) пізнання права неможливе поза моральним контекстом;

(3) уявлення про право як сукупність владних приписів невірне, адже право покликане забезпечити співпрацю між можновладцями і громадянами.

Концепція «процесуального» природного права Фуллера являє со­бою спробу побудови природно-правову теорії на основі юридичного формалізму і обґрунтування ціннісного наповнення правових норм. Проте, об'єктом дослідження в його концепції є не правова норма, а правовідносини як сукупність юридичних процесів і процедур, що ма­ють забезпечити реалізацію норм права. Сфера правовідносин досить широка і включає ті з них, що виникають зі звичаїв, договорів, судових, адміністративних і управлінських рішень та регулюються нормами ста­тутного права (законодавства). У цьому сенсі юридична сила правової норми залежить не стільки від легітимності законодавця і дотримання процедур законотворчості, скільки від внутрішнього змісту норми.

Норми права мають, на думку Фуллера, цільовий та інструменталь­ний характер, який проявляється в процесі їх застосування. Дослідник обстоював думку, що будь-яка інтерпретація подій припускає виявлення в результатах спостереження єдності цільового, фактичного і ціннісного змісту. Немає необхідності розділяти сфери фактів і цінностей, оскільки розуміння події завжди включає оцінку з позиції цінностей : «факт події може бути зрозумілим тільки при здатності оцінити те, що сталося»^[67].

Звідси випливає, що право може і має бути зрозуміле з «самого се­бе» з точки зору цілей і засобів правового регулювання відносин в сус­пільстві. В даному випадку норма права повинна містити чітко визначе­ну мету («належне») і пропонувати засоби її досягнення. Таким чином, право у розумінні Л. Фуллера, - це, перш за все, діяльність професіона­лів у сфері соціального конструювання реальності, а оскільки така дія­льність заснована на взаємодії суб’єктів права, їх цінностях та інтересах, то вона нерозривно пов’язана із мораллю.

Фіксація цілей і засобів, а також дотримання правових процедур сприяє визнанню норми правовою. В даному випадку норми законодав­ства повинні відповідати наступним процедурним правилам:

- загальний характер приписів правової норми;

- офіційна публікація;

- відсутність зворотної сили;

- стабільність, ясність і несуперечливість;

- можливість виконання;

- доцільність застосування правової норми.

Дотримання цих правил створює режим «процедурної коректності», в рамках якого процедурні правила накладають обмеження на політично зумовлені дії держави. Ці правила (або назвемо їх принципами) - необ­хідна умова для існування правової системи. Якщо їх не дотримуються, то ні про яку правову державу не може йти мова.

Як приклад держави, де не дотримувалися принципів процедурної коректності, Фуллер називає нацистську Німеччину. В ній прийняті владою закони мали зворотну силу. Людей кидали у тюрми і концтабо­ри на підставі секретних, ніколи не опублікованих постанов, заднім чи­слом подовжували їм термін ув'язнення, тобто влада та суди постійно порушували власні закони. Те ж саме відбувалося і в сталінському (та і в післясталінському) Радянському Союзі. Недарма правозахисники в СРСР у 1960-1980-х роках неодноразово зверталися до керівництва з та­кою природною, але не реалізованою на той час вимогою: «Дотримуй­тесь хоча б ваших власних законів».

Звичайно, якісь незначні прояви процедурної некоректності можуть мати місце у правовій системі, але коли вся вона ґрунтується на свавіллі і грубому порушенні владою своїх же законів,як це було в нацистській Німеччині та сталінському Радянському Союзі, то це фактично означає, що права, в прямому розумінні цього слова, не існує.

Яке ж відношення це має до вчення Фуллера про природне право? Принципи процедурної коректності, на його думку, є необхідною умо­вою організації відносин людей у суспільстві. Якщо ми замислимося над такими вимогами, як «підходь до однакових випадків однаково», «не змінюй правила заднім числом», «не тримай правил в таємниці» тощо, то побачимо, що усі вони в основі своїй мають моральні цінності (справедливості або чесності). Відповідно прикладом несправедливості, а отже і порушення режиму «процедурної коректності», є випадки, коли наділена владою особа (наприклад, суддя), при розгляді справи прихи­льно ставиться до однієї із сторін. При цьому відсутні будь-які юридич­но значущі підстави для цього, а судді просто більше подобається зов­нішність представника однієї із сторін, що свідчить про нехтування суд­дею принципом «підходь до однакових випадків однаково».

Отже, правовою система буде за умови, що більшість прийнятих у ній правил будуть узгоджуватися із моральними стандартами справед­ливості і чесності, зокрема таким, як неупередженість, своєчасне пові­домлення про правила тощо. Ці критерії Фуллер називає «внутрішньою мораллю права», або «мораллю, яка робить право можливим». Будь-яке право є моральним з необхідності.

Слід зауважити, що «внутрішня мораль права» у Фуллера є форма­льною або процедурною. Складається враження, і на це звертав увагу Г. Харт, що вона ніяким чином не обмежує змістове наповнення норми, й не важливо про що у ній йдеться, головне щоб про неї було вчасно опо­віщено. Але Фуллера не можна тлумачити так однобічно. Він обґрунто­вує існування не лише внутрішньої, а й «зовнішньої моральності права». Моральні принципи, прийняті суспільством, лежать в основі правових інститутів, забезпечують їх функціонування. Зовнішня і внутрішня мо­ральність взаємопов'язані. Неможливо жити у суспільстві і тривалий час бути щирим прихильником аморальної правової системи. Тому в дов­готривалій перспективі аморальна правова система неможлива: вона су- перечитиме загальноприйнятій суспільній думці і довго не протрима­ється.

Фуллер розмежовує «мораль обов'язку» і «мораль прагнення». Мо­раль обов'язку припускає наявність мінімальних вимог, необхідних для забезпечення соціального порядку, за недотримання яких суб'єкт підля­гає покаранню. Мораль прагнення віддзеркалює суспільні ідеали, що змінюються з плином часу. З цих позицій моральність права більшою мірою є моральністю «прагнення», але не менш важливою умовою є здійснення принципу законності, який ототожнюється Л. Фуллером з ефективністю дії законів і легітимністю влади. В даному випадку легі- тимність - це моральне право на реалізацію владних повноважень, а ефективність - результат дії легітимного державного примусу.

З точки зору процедурного підходу Л. Фуллера саме режим проце­дурної законності дозволяє перетворити моральні цінності на правові принципи і правила, а відповідність діяльності правових інститутів принципу законності гарантує певною мірою реалізацію «внутрішньої моральності» права.

Розмірковуючи з приводу ідеального суспільства, Л. Фуллер неод­норазово звертається до ідеї спілкування (комунікації). Він приходить до висновку, що кожен член суспільства повинен у взаємодії з іншими чинити так, аби його дії узгоджувалися за змістом із діями тих, хто його оточує. Вчений категорично не погоджується із Хартом щодо проголо­шеного ним пріоритету «виживання» людини у суспільстві. Його ідеал - це спілкування, засноване на етичних нормах. Етична компонента у правовому вченні Фуллера має «давньогрецьке коріння» й певною мі­рою є даниною Аристотелевій традиції осмислення права.

Висновок. В цілому, концепцію права Л. Фуллера можна характе­ризувати як «технологічний» юснатуралізм». Американський вчений був переконаний: (1) в об'єктивності розуму; (2) в тому, що цілі задають певний набір засобів, а також у тому, що без спілкування (комунікації) людству довго не прожити; (3) в об'єктивній обумовленості «правильно­го порядку» у людських відносинах.

Окремі недоліки і суперечності у його вченні, зокрема абстрагуван­ня від змістових характеристик права на користь процедурного підходу, спробували виправити інші учені, серед яких варто відзначити Джона Фінніса.