ВИСНОВКИ

Етап філософії Ренесансу займає помітне місце в історії філо­софської думки. Це період, в якому внаслідок соціальних і економіч­них змін, пов'язаних з розкладом феодального ладу в Європі та виник­ненням нових, історично прогресивних форм виробництва й суспільних відносин, народжується новий світогляд, основними рисами якого є гуманізм, натуралізм, індивідуалізм і раціоналізм.

У системному плані філософські концепції епохи Відродження по­ступаються античній і середньовічній філософії. Мислителів ціка­вить не стільки впорядкованість філософських побудов, скільки лю­дина: її природа, самостійність, творчість, краса тощо. Разом з тим від античного неоплатонізму переймається естетична увага до всього природного, тілесного, а від середньовічного успадковується розуміння людини як одухотвореної особистості, що оберігає від вульгарного матеріалізму. Так відбувається становлення антропоцентризму, який реалізується у сукупності антропоцентричних неоплатонічних побудов.

Філософія Ренесансу характеризується боротьбою нових ідей і програм зі схоластичними концепціями. Одним з важливих і суттєвих завдань філософії є очищення давньої античної філософії від схолас­тичних деформацій задля доступності її дійсного змісту, а також майбутній розвиток відповідно до вимог нового рівня суспільного та наукового прогресу. Особливістю філософії стає посилення зв'язку з наукою.

Основною ознакою філософії Ренесансу є її світська, земна спря­мованість. Якщо предметом середньовічної філософії був Бог, то те­пер на першому місці — природа. Співіснування та взаємовплив експе­риментальної науки, яка перебувала ще на початковій стадії розвит­ку, і філософії були для Ренесансу дуже важливими і в перспективі давали основу для подальшого розвитку філософії. Цей період був закономірним переходом від середньовічних філософських традицій до філософії Нового часу.