Розвиток філософсько-правової думки у ХХ столітті відбувався під впливом вкрай суперечливих соціально-політичних процесів.

Уся сфера духовного життя людства була обумовлена подіями, масштаби і драма­тизм яких без перебільшення можна назвати планетарними.

Так на перетині XIX - XX ст. провідні індустріальні держави - Ан­глія, США, Німеччина і Франція вступили у період зрілого капіталізму (пізніше аналогічний шлях пройшли Японія, Канада, Італія та деякі інші країни).

З переходом до зрілого капіталізму розширюються масштаби дер­жавної влади. Зростання великої індустрії при різноманітті форм влас­ності призводить до утворення особливої системи управління, в якій механізми ринку поєднуються з державним регулюванням економіки (дослідники називають таку систему по-різному - організованим капі­талізмом, керованою ринковою економікою і т.п.). На тлі цих процесів поняття політики і права набувають нового змісту. Так, якщо політика впродовж попередніх століть пов’язувалася лише із державною владою, то у ХХ столітті це поняття увібрало у себе широке коло суспільних ві­дносин, включаючи відносини між соціальними групами, політичними партіями і фракціями. А поява на європейському континенті перших фашистських режимів змусило теоретиків політико-правової думки вне­сти суттєві корективи у класифікацію форм державного устрою й власне в обґрунтування самої демократії.

На початку ХХ з’явилося чимало новаторських вчень про державу і право. Серед них такі авторитетні доктрини, що стали визначальними для розвитку сучасної політико-правової думки, як «розуміюча» соціо­логія М. Вебера, теорія рівноваги між «усталеним» і «новим» правом М. Оріу, біхевіоризм Г. Лассвелла та ін.

Зіткнення ворожих ідеологічних модернізаційних проектів (західно­го капіталістичного і східного соціалістичного) стало передумовою для розколу світу на два антагоністичні суспільні виміри.

Для початку необхідно виділити основні тенденції у розвитку су­часної філософії права. У ній, з одного боку, було продовжено розробку класичних ідей і положень, з іншого - запропоновано нові сміливі під­ходи до осмислення правової реальності. Нова філософська парадигма індустріальної і постіндустріальної епох дала життя новим стилям і спо­собам філософсько-правового мислення. Актуалізувалися ідеї цінності особистості, примату вивчення життя, прав і свобод окремого індивіда над дослідженням великих людських спільнот і разом з тим, як це не парадоксально, спостерігається зміщення акцентів із вільної, розумної людини, здатної бути перетворювачем світу і своєї долі, на індивіда, життя якого жорстко регламентоване політикою, правом, релігією, еко­номічними факторами. З’ясувалося також, що в людини окрім свідомос­ті є ще й підсвідомість, яка разом з інтуїцією стає вагомою складовою антропології, в тому числі й антропології права.

Новий погляд на світ права простежується в основних тенденціях розвитку сучасного західноєвропейського мислення:

- концептуальний образ правової реальності постає у єдності внут­рішнього (екзистенційного) і зовнішнього (емпіричного) досвіду пі­знання права, його смислового і предметного аспектів;

- все більшої актуальності набуває розгляд права «зсередини» як способу буття людини (інерсуб’єктивність), що означає подальшу гума­нізацію і персоналізацію права.

Інерсуб’єктивність як один із провідних способів обґрунтування права у сучасних культурно-історичних умовах, дозволяє вповні розкрити бага­тогранність правової реальності в двох її аспектах: онтологічному і філо­софсько-антропологічному. У дослідженні першого, онтологічного, аспек­ту з’являється можливість осягнути життя права як взаємодію між різними суб’єктами.

Очевидно, що класична форма філософствування, з її загальними принципами, що мають переважно відокремлений від особистості та її життя характер, вичерпала себе. Відбувся перехід до нової, некласичної парадигми правового мислення і свідомості. Перехід цей обумовлений зростанням ролі творчого начала, суб’єктивності в осмисленні соціаль­них процесів, окресленням «меж» втручання у внутрішній світ людини.

Для класичних філософсько-правових концепцій (зокрема концеп­цій природного права) характерне чітке розмежуванні двох вимірів пра­вової реальності - емпіричне (позитивне) право та ідеальне (природне) право. Метафізична модель певною мірою притаманна і класичному по­зитивізму, який розглядає владу государя як метафізичний феномен. Власне особливістю розвитку філософії права у ХХ столітті є загост­рення полеміки між юридичним позитивізмом та юснатуралізмом (вченням про природне право). Хоча слід сказати на захист сучасного позитивізму, що він при усій свої здатності сприймати світ права лише як сукупність норм, захищених державою, все ж таки не залишився на узбіччі процесу гуманізації людських відносин. Водночас реалізацію ідеалів гуманізму прихильники правового позитивізму пов’язують з встановленням правового порядку. Тобто увага знову акцентується на зовнішньому аспекті правової реальності й нівелюються морально- духовні чинники в обґрунтуванні права. Завдяки активному розвитку доктрини природного права багато хто з позитивістів відмовився від традиційних поглядів на право.

Визначальною рисою розвитку сучасної філософії права стало зосе­редження процесу пізнання права переважно у соціальній площині. Бу­ло зроблено численні спроби осмислити право не як історично усталену сукупність норм, а як соціальну дію людей. На думку прихильників со­ціологізму, право реалізується у ході його тлумачення, застосування і створення відповідних соціальних норм, а його життєдіяльність підтри­мується санкціями політично організованого суспільства. Таким чином, соціальні норми осмислюються як безпосередньо залежні від їх інтерп­ретації і особливостей застосування.

Сучасна філософія права зорієнтована на особистість та її права. У другій половині ХХ століття цей принцип було закріплено у конститу­ціях західних держав, де основними цінностями визнавалися людське життя, свобода, рівність прав. Ідея людської гідності набула статусу не лише якогось організаційно-структурного начала, а потужного інстру­менту демократизації західних суспільств. Вона стала предметом ви­вчення для окремих дослідницьких галузей, у центрі яких постала про­блема морально-етичного і філософсько-правового обґрунтування («ле- гітимізації») недоторканності людського життя. Видатні філософи - Р. Дворкін, Дж. Ролз, Ю. Ґабермас, К. Апель, Ч. Тейлор та інші - стали ав­торитетними учасниками дискусій з цього приводу у середовищі юрис­тів, соціологів, політиків, культурологів. Показово, що саме у відкритій полеміці найбільш активно розвивається творча філософсько-правова думка ХХ століття.