Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії

У період високої класики об'єктом осмислення для філософії ста- 8 ють усі сфери,людської життєдіяльності.

Першими повернення проблематики від пізнання природи (космосу) в напрямі людини (мікрокосма) та реалій її буття здійснили софісти - платні вчителі мудрості.

Саме проти цих принципів виступив Сократ (469-399рр. до Р.Х.), який вважав, що ♦ людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути оста­точними, незмінними та завершеними; ♦ мінливі ж уявлення на­шої душі слід вважати гадкою, але саме через їх мінливість вони не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та пове­дінки людини. ♦ Справжні знання, за Сокра­том,слід шукати в собі ("Пізнай себе!""}, оскіль­ки безсмертна душа людини, пройшовши по­вне коло "космічних перевтілень"", потенційно знає усе. Слід примусити її згадати забуте внаслідок вмирань та нових народжень, а для того треба поставити людину в ситуацію су­перечності із самою собою. Це й робив Сократ у своїх нескінченних бесідах із сучасниками ("сократичні бесі­ди"), бо вважав, що людина, яка через власні міркування за­йшла в суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню напруженість, прагнути розв’язати цю суперечність.

СОКРА Т

Не знайшовши належного знання у своїх співбесідників, Сократпрого­лосив: "Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того".

Сократавважають уособленням філософії, і не лише тому, що він був виразником невпокореного духу, і також не тільки тому, що він шукав нео­чевидного, глибинного, початкового. Сократжив так, як філософствував, а філософствував так, як жив. Його непохитне служіння вищим принципам, демонстрація співвітчизникам несправжності їх знань призвели до того, що за хибним звинуваченням він був засуджений до страти. У в’язниці Сократвів свої останні бесіди з учнями; смерть він прийняв мужньо і спокійно. Деякі культурологи й історики схильні бачити у страті Сократапевну аналогію з невинною жертвою Ісуса Христа.У будь-якому разі ми можемо ствер­джувати: життя і смерть Сократапостають колосальним чинником мораль­ного 1 культурного розвитку людства.

Платон(427-347 рр. до Р.Х.), кращий учень Сократа,поділяючи вихідні думки останнього, вважав, що вимогам Сокра та щодо справжніх знань можуть відповіда­ти ідеї - незмінні сутнісні основи буття всього сущого. Речі течуть і змінюються, міркував Платон,але світ не зникає; отже, в основі речей лежать деякі ідеальні не­змінні сутності. їх не можна побачити, але можна осягнути розумом, адже, ро­зуміючи сутність речей, ми можемо впіз­нати їх у змінних образах та з’явленнях. Ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення.

Чим є ідеї за змістом? - Це миттєво схоплена повнота та єдність кожноїречі ( "ейдос” - вигляд). Можна було б сказа­ти, що це є сукупність елементів, необхідних і достатніх для існування певних речей, якщо, знову-таки, побачити їх у не­обхідній єдності."Єдине” уПлатона є синонімом ідеї.

Відповідно до теорії ідей Платонрозглядав людину (тіло - в'язниця для душі), суспільство, мистецтво і т.ін. Платонавважають одним із фундаторів утопічного мислення, бо він розробив проект “ідеальної” (а тому - і немож­ливої) держави, в якій, поряд із культом вищої мудрості (правити державою повинні філософи, бо вони здатні споглядати ідеї), він уводив певні елемен­ти казарменного -тоталітарного правління (наприклад, кращою музикою вважались військові марші, воїни та службовці жили в загальних приміщен­нях та ін.). В усякому разі можна стверджувати, що саме Платонвідкрив світ умоглядного (теоретичного) бачення реальності, багато зробивдля ро­зуміння пізнання та людської діяльності.

СХЕМА ОСНОВНИХ ЗМІСТОВИХ АКЦЕНТІВ

У ФІЛОСОФІЇ ПЛА ТОНА

Платон у 386 р. до Р.Х. відкрив в Афінах Академію- перший ви- • щий навчальний заклад .

Арістотель(384-322 рр. до Р.Х.) провів в Академії Платонаблизько 20 років і мав сла­ву одного з найкращих його учнів. Але, прий­нявши цілу низку думок учителя, Арістотель не прийняв його теорії ідей (“Платон мій друг, але істина дорожча").

АРІСТОТЕЛЬ

Арістотель проголосив, що ідея та річ - це те ж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея - у нашому-пізнанні і позначає пере­дусім не єдине, а загальне в різних речах. Якщо ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямува­ти на вивчення внутрішньоїбудовиречей та іхпричин і дій. За своєю будовою речі складаються з матерії і форми. Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише чиста можливість; разом із формою матерія постає у виз­наченості матеріалу (субстрату) для певної форми (як мідь, глина, мармур для скульптора).

Ототожнивши річ та ідею, Арістотель справедливо вважав, щомимо- жемо здобувати певні знання про реальність, оперуючи лише ідеями і не звертаючись до речей. Він створив науку про закони та форми правильного мислення, назвавши ії логікою.

• В основу логіки покладено вчення про три форми (поняття' судження та умовиводи) та про три закони мислення (закон тотожності пред­мета думки' неприпущення суперечності та виключеного третього). Крім того, Арістотель розробляв етику, політію, поетику' вчення про душу. У 335 р. до Р.Х. він відкрив в Афінах свою вищу школу під назвою Ліцей.

Платоні Арістотель - неперевершені мислителі античної філософії, їхні думки багато в чому визначили і визначають духовну атмосферу Європи, а їх учення окреслюють гранично відмінні орієнтири європейського мислення: Платонрозробив екзистенціально-містичний тип мислення, багато в чому образ­ний, символічний, Арістотель - стиль раціонально-логічний, чіткий та детально продуманий.

Багатогранна творчість Платона і Арістотеля завершує собою класичний період у давньогрецькій філософії. Це був час найбільш інтенсивної, різнобічної і продуктивної твор­чості у сфері філософського духу.

ВИХІДНІ ПОЧАТКИ БУТТЯ ЗА АРІСТОТЕЛЕМ

3.4.