Цінності свободи самовизначення і самоактуалізації особистості

Тейлор Ч. Етика автентичності /Пер. з англ. - К.: Дух і літера, 2002. -128 с.

[...] Є певний спосіб людського буття, який є моїм. Я покликаний прожити своє життя у цей спосіб, не уподібнюючи його до чийогось іншого.

[...]Бути чесним із собою означає бути чесним зі своєю самобутністю, яку лише я можу артикулювати й відкрити. Висловлюючи самобутність, я також визначаю себе самого. Я реалізую потенціал, що належить виключно мені. Саме ця ідея лежить в основі сучасного ідеалу автентичності й мети здійснення себе або самореалізації, в якій він, зазвичай, втілюється [.]

[...]головна риса людського життя, про яку я хочу нагадати, це його докорінно діалогічний характер. Ми стаємо повноправними людьми, здатними зрозуміти себе, коли оволодіваємо мовами людського спілкування... Ніхто не засвоює мов, необхідних для самовизначення наодинці із собою. Ми знайомимось із ними через спілкування з іншими людьми, які багато важать для нас - Джорж Герберт Мід назвав це “значущі інші”. Внесок значущих інших триває завжди, навіть якщо його зроблено на початку нашого життя[.]

[.]Розгляньмо, що ми розуміємо під “ідентичністю”. Це “хто ми”, “звідки ми є”. Власне, це підґрунтя, на якому наші смаки й бажання, думки і прагнення набувають смислу. Якщо певні речі, які я ціную найбільше, доступні для мене лише у стосунках з особою, яку я люблю, вона стає внутрішньо притаманною моїй ідентичності.

Для окремих людей це може здатись обмеженням, якого вони прагнуть уникнути... Але, якщо ми не робимо героїчних зусиль, аби вирватися зі звичайного існування, створення і підтримання нашої ідентичності залишається діалогічним протягом усього нашого життя[...]

[...]Коли ми приходимо до розуміння того, що це означає - самовизначитись і в чому полягає наша самобутність, - то бачимо, що повинні взяти за основу певне уявлення про те, що є важливим.

[...]Речі набувають ваги на основі зрозумілості. Назовімо це горизонтом. Із цього випливає, що одна річ, яку ми не можемо зробити, коли значуще визначаємо себе, - це вилучення, або відкидання горизонтів, в яких речі стають важливими для нас. Таке відкидання горизонтів є тим саморуйнівним дійством, яке часто відбувається в нашій суб Активістській цивілізації^.]

[.]автентичність не можна захищати засобами, які руйнують горизонти значущості. Навіть відчуття, що значущість мого життя походить із того, що воно обране - випадок, у якому автентичність фактично ґрунтується на свободі самовизначення, - залежить від розуміння: незалежно від моєї волі існує щось благородне, мужнє, і тому важливе для надання форми моєму власному життю. Ми бачимо тут сутність людської істоти, поставленої між цим вибором самостворення і легшими формами уникнення відповідальності, плавання за течією, пристосування до мас тощо. Ця сутність видається дійсною, такою, яку відкрито, а не визначено кимось. Горизонти є заданими[.]

[.]Самовибір як ідеал має сенс лише тому, що окремі проблеми є важливішими за інші. Я не можу заявити, що обираю себе, і розгорнути увесь ніцшеанський словник самотворення лише тому, що обираю стейк і картоплю фрі на сніданок. Які проблеми є важливими, вирішую не я. Якби це вирішував я, жодне питання не було б важливим. Але й тоді й сам ідеал самовибору був би не можливим як моральний ідеал[...]

[.]Той, хто шукає сенсу в житті, намагаючись осмислено визначити себе, має існувати в горизонті важливих питань. Лише саморуйнівні форми сучасної культури протиставляють самоздійснення вимогам суспільства або природи, нехтуючи історією та почуттям солідарності. Ці егоцентричні “нарцисові” форми є поверхневими і трівіалізованими, вони “сплющені й звужені”, як каже Блум. Але це не тому, що вони належать до культури автентичності. Скоріше тому, що вони кидають виклик її вимогам[...]

[...|автентичність (А) охоплює (1) творення, розбудову і відкриття, (2) самобутність і, часто (3) опозицію до правил суспільства, а потенційно - навіть до того, що ми визнаємо як моральність.

Саме це наразі пропонують модні доктрини “реконструкції”. Вони наголошують на (А.1), конструктивному та креативному характері наших мов вираження, водночас забуваючи (В.1). І вони вихоплюють екстремальні форми (А.3), аморальність творчості, забуваючи (В.2) її діалогічне оточення, яке пов ‘язує нас з іншими[.]

Завдання: Ознайомившись із фрагментами цієї праці, дайте відповідь на запитання, яких вимог слід дотримуватися при здійсненні самовизначення і самореалізації.