Структура свідомості

Свідомість людини - складне і багатогранне явище. Свідченням цього є її структура, до якої включають такі елементи: а) психічне (несвідоме, підсвідоме); б) самосвідомість (оцінка самого себе, самоконтроль); в) мислення (абстрагування, пізнання, мова); г) цілевизначення (постановка людиною цілей, передбачення їх результатів, прогнозування); д) світогляд (синтетичний показник рівня свідомості).

Саме поняття «свідомість» не є однозначним.

У широкому значенні слова під ним мають на увазі єдність матеріального та духовного, сприйняття навколишнього середовища та його активне перетво­рення. Звичайно, що при розгляді широкого змісту поняття «свідомість», специфіка її структурної організації не виявляється.

У більш вузькому та спеціальному значенні під свідомістю мають на увазі не просто сам стан та особливості співіснування матеріального та ідеального, а вищу, власне людську форму організованого існування. Свідомість тут організована структурно, становить цілісну систему, що складається з різних елементів, які знаходяться між собою у закономірних відносинах.

Свідомість як складне людське утворення вбирає до себе такі важливі складові: свідоме, несвідоме та підсвідоме.

Свідоме. У структурі свідомості найбільш чітке вираження знаходять насамперед такі моменти, як усвідомлення речей, а також переживання, тобто визначене відношення до змісту того, що відбувається. Спосіб, за яким існує свідомість, і за яким щось існує для неї, це - знання.

Характерними структурними компонентами свідомості є:

• знання про навколишній світ, природу, суспільство. Рівень свідомості перебуває в прямій залежності від рівня опанування знань і досвіду особистості.

• виокремлення людиною себе в предметному світі як суб’єкта пізнання, розрізнення суб’єкта - «Я» та об’єкта - «не Я», протиставлення себе як особистості об’єктивному світу. Характерним є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей;

• цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, перебудові змісту їх стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини;

• ставлення до об’єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе.

Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення її новими знаннями про навколишній світ та про саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне, правове, моральне, політичне, економічне, історичне, соціальне та релігійне усвідомлення світу, а також почуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення утворюють ядро свідомості. Однак вони не вичерпують усієї її структурної повноти: вона містить у собі й акт уваги як свій необхідний компонент. Саме завдяки зосередженості уваги визначене коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості.

Без людських емоцій ніколи не бувало, немає й не може бути людського шукання істини. Найбагатша сфера емоційного життя людської особистості містить у собі власне почуття, що становлять відношення до зовнішніх впливів (задоволення, радість, горе тощо), або настрій, емоційне самопочуття (веселе, пригнічене і т. д.) й афекти (лють, жах, розпач і т. п.).

Через визначене відношення до об'єкта пізнання знання одержують різну значущість для особистості, що знаходить найбільш яскраве вираження у переконаннях: вони перейняті глибокими і стійкими почуттями.

Почуття, емоції - компоненти людської свідомості. Процес пізнання торкається всіх сторін внутрішнього світу людини - потреб, інтересів, почуттів, волі. Щире пізнання людиною світу містить у собі як образне вираження, так і почуття.

Несвідоме. Окрім процесів, котрі контролюються людиною і є свідомими, є дії, котрі здійснюються несвідомо і нею не контролюються. Несвідоме - це певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутності явної причини, свідомого контролю і регулювання.

Несвідоме виявляється в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах і т.д. Несвідоме - це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова - це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб’єкта.

У світовій філософській традиції й у психології існування цього рівня психіки людини визнається тепер більшістю вчених. Однак у недалекому минулому (20 - 50-х рр. XX ст.) у нашій країні поняття несвідомого довгий час піддавалося анафемі як поняття ідеалістичне. Починаючи з 60-х рр., йшов активний процес реабілітації цього поняття й інтенсивного вивчення феномена несвідомого.

Проблема несвідомого завжди була предметом гострої дискусії між вченими, різними філософськими напрямками. Одні філософи (матеріалісти) стверджували, що психічні процеси, котрі здійснюються несвідомо, мають фізіологічну, матеріальну обумовленість. У поведінці людини, її духовно- практичній діяльності провідну роль відіграє свідомість, а не інстинкти (несвідоме). Інші (З.Фрейд та його учні), навпаки, у діяннях людини пріоритет віддавали несвідомому.

За Фрейдом, наприклад, поведінка, характер, культура людини визначається вродженими емоціями, інстинктами, потягами - несвідомим.

Отже, несвідоме - це сукупність психічних явищ, станів і дій, що лежать поза сферою людського розуму, беззвітні й не піддаються, принаймні на даний момент, контролю з боку свідомості. Несвідомими є сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стану неосудності тощо.

Усе, що не знаходиться у фокусі свідомості особистості, але може бути включене у свідомість за допомогою пам'яті, не слід відносити до несвідомого. Наприклад, чимало інформації було отримано нами в минулому, але вона виявляється не наданою нам безпосередньо в кожен момент функціонування свідомості, її в принципі можна ввести у фокус свідомості; такого роду інформація буде впливати на нашу поведінку лише тоді, коли вона пройде через рівень свідомості.

До сфери несвідомого відносяться інстинкти, від яких людина, як біологічна істота, не вільна. Інстинкти можуть породжувати й породжують у людини підсвідомі бажання, емоції, вольові імпульси, що пізніше можуть потрапляти в сферу свідомості. Заперечувати роль статевого та харчового інстинктів у психічному і навіть свідомому житті людини було б помилково.

Так звані автоматизми та інтуїція можуть зароджуватися за допомогою свідомості, але потім занурюватися в сферу несвідомого. Автоматизми - досить складні дії людини, які спочатку відбуваються під контролем свідомості, але у результаті тривалого тренування і багаторазового повторення здобувають несвідомий характер, виходять з-під контролю: навички гри на музичних інструментах, спортивне плавання, їзда на велосипеді, рутинні трудові операції тощо. Такі автоматизми пронизують усе наше життя.

Структури несвідомого розрізняються, крім іншого, за ступенем своєї близькості до свідомості.

Підсвідоме. Виділяється особливий шар або рівень несвідомого - підсвідоме - психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам’ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Підсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище. За Фрейдом, підсвідоме - активний психічний процес, котрий має прямий зв’язок з свідомістю. Що ж стосується несвідомого, то між ним і свідомістю існує неперехідний бар’єр, навіть антагонізм - несвідоме не може стати свідомим. Підсвідоме - важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людської психіки.

У підсвідоме включаються психічні явища, пов'язані з переходом з рівня свідомості на рівень автоматизму. На прикладах автоматизмів наочно видна охоронна функція несвідомого (підсвідомого). Завдяки включенню несвідомого зменшується навантаження на свідомість й збільшуються творчі можливості людини. Несвідоме може керувати поведінкою людей і в цьому відношенні певним чином впливати на свідомість.

Самосвідомість. Структурним компонентом і вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість - унікальний феномен, притаманний лише людині. Це здатність людини усвідомлювати саму себе. Практично це означає, що людина може сама оцінювати свої здібності, переваги, недоліки, думки, почуття, інтереси, поведінку; визначати своє місце і роль у природі, суспільстві, колективі, родині. Самосвідомість - це друге «Я», своєрідний «двійник» людини, її рефлексія на умови, в котрих вона знаходиться. Це - здатність людини до «самороздвоєння», самооцінки і самокритики. Самосвідомість в широкому розумінні цього поняття - це усвідомлення людиною свого світогляду, мету, інтересів, мотивів своєї духовно-практичної діяльності. Слід відзначити, що таке явище, як самосвідомість має суспільний характер: міра і висхідний момент ставлення людини до самої себе і до інших - інші люди.

Формування самосвідомості як у історії людства, так і в індивідуальному розвитку людини неможливе без соціального фактора, без комунікацій, без відмежування себе від інших людей і, в той же час, без співвіднесення себе з ними, з їхніми життєвими позиціями, без оцінки себе з позицій інших людей і суспільства. Соціальність людини призводить до виникнення в її психічному світі самосвідомості. Людина усвідомлює себе не тільки за допомогою інших людей, а й через усвідомлення нею ж створюваної матеріальної діяльності. У процесі самосвідомості людина виділяє себе з навколишнього світу і намагається визначити своє відношення до нього. Якщо свідомість дозволяє людині контролювати свою практичну діяльність, то самосвідомість тримає під контролем діяльність самої свідомості, що якісно змінює і свідомість. У процесі самосвідомості людина стає особистістю і починає усвідомлювати себе як особистість і як суб'єкта практичної й духовної діяльності.

Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, які пов'язані з усіма аспектами її психічної діяльності:

■ пізнавальної - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;

■ емоційної - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;

■ вольової - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість тощо.

Центральними і найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки, самоаналізу. Кожна дитина народжується як індивід людського роду. Проте в процесі життя не кожний стає особистістю. Особистість розглядається як саморегулююча система (І.П.Павлов). Це такий рівень розвитку людини, коли вона сама здійснює управління своїми діями, вчинками, поведінкою, емоційним станом, ставленням до навколишнього середовища.

Самооцінка особистості - це усвідомлення власної ідентичності незалежно від зовнішніх впливів. Вона складається в процесі пізнання людиною себе. За змістом самооцінка розрізняється як завищена, занижена та адекватна, саме остання сприяє розвитку людини. Завищена або занижена ускладнюють цей процес. Те, як людина оцінює себе - відчуття гідності, самозадоволення, самоповага, або приниження, почуття неповноцінності - частково залежить від її соціального статусу, але ще більш від оцінок, які вона отримує від значущих для неї осіб.

Самопізнання пов'язане з самоаналізом і самокритичністю, що дають змогу кожному глибше пізнати себе самого, усвідомити духовне зростання, а також стимулювати свій розвиток. Вищий рівень саморозвитку людини включає вибір цінностей, моральних норм, образу життя, професії.

Самопізнання виявляє потребу людини в самодостатності й самоутвердженні. В особистому і соціальному аспектах самоутвердження має різні форми. Особливо важливо самоутвердження в молоді роки — в навчанні, роботі, стосунках між людьми. Воно асоціюється насамперед із самостійністю, самовідповідальністю, самоініціативою, самодостатністю.

Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується впродовж життя людини. У кожного є природна схильність до самовдосконалення, яка на певному етапі розвитку особистості та впливу суспільства постає як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації. Самовдосконалення і самовияв людини є процес постійного розвитку, сходження (С.Л.Рубінштейн). Високий рівень самосвідомості зумовлює саморозвиток і самовиховання.

Самосвідомість - це завжди самооцінка і самоконтроль, тобто зіставлення себе з ідеалом «Я», винесення самооцінки й одержання почуття задоволення або ж незадоволення самим собою. Самооцінка та самоконтроль дозволяють людині передусім окреслювати власні межі, здійснювати цілевизначення тощо.

Самосвідомість народжується не в результаті внутрішніх потреб, ізольованої свідомості, а в процесі колективної практичної діяльності й міжлюдських відносин.

Самосвідомість - динамічне утворення, що історично розвивається й виступає на різних рівнях і в різних формах. Першою її формою іноді називають самопочуття, що є елементарним усвідомленням свого тіла, його вписаності у світ оточуючих людей. Більш високий рівень самосвідомості пов'язаний із усвідомленням себе як приналежного до того чи іншого людського співтовариства, тієї чи іншої культури та соціальної групи. Найвищий рівень розвитку - виникнення свідомості «Я» як зовсім особливого утворення, схожого на «Я» інших людей і разом із тим у чомусь унікального, неповторного, здатного робити вільні вчинки й нести за них відповідальність, що з необхідністю припускає можливість контролю над своїми діями та їхню оцінку.

У процесі самосвідомості існує здатність людини сприймати якусь групу предметів і їхні просторово-часові характеристики щодо місця, займаного своїм тілом. Це ми називаємо предметністю самосвідомості, тобто свідомість людини спрямована на зовнішні предмети.

Деякі предмети самосвідомості звуться рефлексіями - це коли ті чи інші феномени свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта. Рефлексія - це не просто усвідомлення того, що є в людині, а спроба виходу за межі того рівня розвитку особистості, що був досягнутий. Людина рефлективно аналізує себе у світлі того чи іншого ідеалу особистості, й у результаті цього відбувається зміна і розвиток індивідуальної свідомості.

Отже, феномен самосвідомості - дуже складний, різноманітний процес, який розвивається і змінюється, включає людину в систему колективної практичної діяльності й міжлюдських відносин. Пізнання не обмежується пізнавальними процесами, що спрямовані на об'єкт (увага), емоційною сферою. Наші наміри перетворюються у справу завдяки зусиллям волі. Однак свідомість — це не сума безлічі складових її елементів, а їхнє гармонічне поєднання, інтегральне складноструктуроване ціле.

3.