Некласична філософія пізнання

Прийнято говорити про класичну та некласичну філософію піз­нання. Класична епістемологія, яка почала формуватись у добу Раннього Модерну, оберталась довкола двох протилежних тез:

а) існує вроджене знання (Декарт); б) все знання здобувається з досвіду (Локк).

За Декартом, істинним і достовірним є те знання, яке не під­дається сумніву, тобто, самоочевидне. Таке знання здобувається критичним переосмисленням усього, аж доки ми не прийдемо до фундаментальних істин. Класична епістемологія - це раціональна епістемологія, тобто така, що ґрунтується передусім на розумі, причому головним у пізнанні є активний суб’єкт, тобто сама лю­дина (Кант). Класична епістемологія з часів Декарта та Локка тя­жіла до наукоподібності, тобто, головним типом знання вважала знання наукове.

Сучасна (некласична) епістемологія відійшла від наведених ви­ще принципів. Починаючи з ХХ ст., самоочевидність вже не є за­порукою істинності. Фуко, наприклад, аналізуючи європейську історію, звертає увагу не на очевидні події, а на ті, які могли відбу­тися. Таким чином, самоочевидності «евентуалізуються», тобто розглядаються як одні з можливих варіантів дійсності. Постмодер- ністська епістемологія не визнає фундаментальних істин (ідеаліза­цій) західноєвропейської метафізики, тобто того, що Деріда назвав «Онто-тео-телео-фалло-фоно-логоцентризмом, тобто онтоцентриз­му - віри у можливість створення єдиного й спавжнього вчення про буття, теоцентризму - сприйняття дійсності з точки зору ліній­ного детермінізму, телеоцентризму - уявлень про дійсність як до­цільну і цілеспрямовану реальність, фоноцентризму - орієнтацію на осмислення мови, а не письма, фалоцентризму - засилля чоло­вічого начала в Західній культурі, логоцентризму - віри у всесиль­ність розуму). Зрештою, в постмодерністській епістемології прого­лошується «смерть суб’єкта», який розглядається не як активний освоювач дійсності, як це було, наприклад, у філософії Канта, а як проста «сума текстів», тобто чужих ідей, уривків фраз тощо.

Паралельно з руйнацією декартівської епістемології, що ґрун­тується на самочевидності і вроджених знаннях критично переос­мислюється і локківська теза про те, що пізнання починається зі сприйняття, а всі знання здобуваються із досвіду.

На основі теорії зоопсихолога ХХ ст. Корнада Лоренца (1903­1989), а також своєрідної інтерпретації результатів його досліджен­ня Поппером, виник особливий напрям у епістемології, який нази­вають «еволюційна епістемологія». Лоренц відкрив цікаве явище притаманне живим організмам, яке полягає у генетично-вродже- ному очікуванні того чи іншого стимулу із зовнішнього світу. При­міром, гусенята, вирощені в інкубаторі, протягом кількох діб охоче слідують за першим-ліпшим рухомим предметом, вважаючи його своєю «матір’ю». Це відбувається тому, що їм притаманне «врод­жене очікування» появи матері^[240]. У праці «Вчення Канта про ап­ріорі у світлі сучасної біології» Лоренц ототожнює вроджені очіку­вання із кантівськими трансцендентальними апріорними структу­рами, тобто вмонтованими у розум від природи інструментами піз­нання світу. На його думку, ці структури сформовані еволюційним шляхом. Руперт Рідл (1925-2005), розвиваючи думки Лоренца, вважає, що людина від природи ще до народження має:

а) уявлення про порівняння, тобто від природи передбачаємо, що подібні предмети мають подібні властивості;

б) уявлення про взаємозалежність, тобто від природи передбача­ємо, що світ впорядкований;

в) уявлення про мету - вона від природи передбачає, що все у світі має свою мету, не тільки людина, але й будь-яка річ.

г) уявлення про причинність - людина від природи передбачає, що у всього у цьому світі є причина, причому лінійна.

Думки Лоренца розвиває Поппер у своїй теорії «вроджених очі­кувань». Живий організм, стверджує він, від народження володіє «очікуваннями». Себто пізнання починається не із сприйняття, як про це стверджував Локк і класична епістемологія, а з «очікуван­ня». Спостереження, сприйняття - це лише дії, що мають «підтвер­дити» очікування, яке сформоване в організмі до будь-якого спос­тереження чи сприйняття.

Вроджені очікування формуються у ході еволюції і є однаково притаманними як тваринам, так і людині, - «всім організмам від амеби до Ейнштейна»^[241], як пише Поппер. Однак, «очікування» людини відрізняються від «очікувань» тварини тим, що людина не тільки користується природними, вродженими очікуваннями, але й сама може їх створювати. Процес створення очікування у людини має дві фази — «догматичну» і «критичну». Догматична фаза - це непохитне переконання в істинності очікування, а «критична фаза» полягає у «відмові від догматичної фази під тиском відсутності очікуваного або припущеного у спробах ретельної перевірки інших можливих догм»^[242]. Поппер неодноразово наголошує, що процесу пізнання очікування мають передувати спостереженню. Таким

чином, ми пізнаємо світ не на основі узагальнення даних досвіду, а на основі проб і помилок.

Отже, сучасна епістемологія є своєрідною відмовою від само­очевидностей, критицизму, фундаменталізму, суб’єктоцентризму, наукоподібності і є зверненням до плюралізму думок, дискурсів та еволюційно-сформованих пізнавальних утворень.

Питання до семінарського заняття

1. Феноменологія.

2. Гносеологія.

3. Епістемологія.

4. Методологія.

Завдання, вправи, тести

1. З'єднайте лінією речення у лівому стовпчику із відповідним йому словом у правому

Механізм пізнання, будова свідомості вивчає

епістемологія

Процес пізнання вивчає

методологія

Результат пізнання вивчає

гносеологія

Методи пізнання вивчає

феноменологія

2. Вставте пропущені слова

... - це єдине суще, що здатне пізнавати інше суще.

Ідеальне в людині називається....

Те, чим заповнена наша духовна сфера в даний момент називається....

... - це те, що присутнє в нашій духовності, але ми його в даний момент часу не осягаємо.

2. Заповніть пусті рамки

4. Розмістіть блоки у правильному порядку, поставивши в дужках над ними цифри 1,2,3.

( ■■■ ) ( ■■■ ) ( ■■■ )

І Мислення та інші процеси 11 Вроджені очікування 11 Чуття ~~

5. Виберіть із п 'яти варіантів відповідей на кожне запитання один правильний

1. Чим відрізняється душа від Духу:

а) душа - це насамперед інтелект, а Дух - це віра;

б) душа смертна, дух - безсмертний;

в) душа ідеальна, дух матеріальний;

г) душа матеріальна, дух ідеальний;

д) душа - це насамперед віра, а Дух - це інтелект.

2. Свідомість завжди є свідомістю «чогось», тобто вона не може бути пустою. Так

вважав:

а) Ніцше;

б) Кант;

в) Геґель;

г) Гусерль;

д) Шопенґауер.

3. Метод пізнання це:

а) спосіб поведінки людини;

б) спосіб, яким людина здобуває знання;

в) спосіб перетворення дійсності;

г) спосіб мислення;

д) спосіб самоусвідомлення.

4. Розум це:

а) субстрат пізнання, що спирається на доказ;

б) субстрат пізнання, що не спирається на доказ;

в) мислення;

г) віра;

д) Дух.

5. Віра це:

а) субстрат пізнання, що не спирається на докази;

б) субстрат пізнання, що спирається на докази;

в) мислення;

г) розум;

д) душа.

Література:

1, Корет Є. Основа метафизики.- М., 1998.

2, Гуссерль Э. Логические исследования, пролегомены к чистой логике.- К., 1995,

?■ Гуссерль Э. Логические исследования.- Т.2, ч. 1. Исследования по феноменологии и теории познания, исследование: Об интенциональных переживаниях и их содержании // Проблемы онтологии в современной буржуазной философии.- Рига, 1988.- С. 262 292^

4^ Гуссерль Э. Философия как строгая наука.- Новочеркасск, 1994.

5, Гуссерль Э. Картезианские размышления.- СПб, 1998.

6. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества // Вопр. философии.- 1986.- № 3.- С.101-116.

7. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию // Вопр.философии.- 1992.- № 7.- С. 136-176.

8. Гуссерль Э. Идея феноменологии. Лекции // Ступени. Философский журнал- 1991.- №3.-С. 198-214; 1992.- №2.- С.139-164.

9. Гуссерль Э. Феоменология // Логос.- № 1.- С.12-21.

10. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии.- М., 1994.