Сутність філософії та її головні проблеми

Філософія - це знання про першооснови буття, спосіб їх пі­знання, смисл людського існування, мету, цінності та ідеали сус­пільства^[7]. Філософія майже завжди прагнула до того, щоб ця першооснова, яку вона шукає, спосіб її пізнання, система людських цінностей та суспільний ідеал були єдиними.

Філософія - це особливий, ні на що інше не схожий, спосіб освоєння дійсності, який протистоїть повсякден­ному мисленню. У філософії слово «повсякден­ність» асоціюється зі словами «натовп», «пере­січна людина», «масовість». Філософ Мар- тін Гайдеґер втечею від істини вважав «суєт­ність, в якій людина віддаляється від таїни у напрямку до повсякденного, а потім від однієї буденної речі до другої мимо таїни»^[9]. Таким чином, процес здобування філософського знання, який називається філософуванням,

не є процесом, схожим на задоволення матеріальних потреб, роботу, сон тощо.

Різниця між філософією і філософуван­ням досить умовна. Царина істини є нескін­ченною, і навіть тоді, коли людина її дося­гає, вона не може охопити всю її повноту. Тому філософія не є чимось сталим і незмінним, і це дає підстави декому з філософів, як наприклад, тому ж Гайдеґеру, говорити про те, що «філософія і є філософуванням». Серед головних причин, що спонукають мудру людину філософувати, можна назвати такі:

1. Усвідомлення своєї смертності, яке змушує людину час від часу замислюватися про смисл власного життя.

2. Здивування і захоплення навколишнім світом, його устроєм, гармонією, красою, яке спонукає людину розібратися в цьому устрої, знайти основи і причини гармонії й краси.

3. Сумнів у достовірності релігійних чи міфологічних уявлень, наших знань взагалі і навіть у тому, що є очевидним, а також усвідомлення того, що просте накопичення знань із різних наук не приносить людині щастя і не приводить до осягнення всього існуючого в цілому.

Філософування - це автентична, неповторна і неподібна ні до чого іншого активність, в якій бере участь усе людське єство. Ця активність може виникати сама по собі або бути спричиненою (детонованою) різними чинниками, такими, як прочитана філо­софська книга, життєва подія, щось побачене чи почуте, що може приводити свідомість (далеко не кожну) в специфічний філо­софський стан чи особливий настрій.

Різні мислителі вважали різні проблеми головними для філосо­фії. Наприклад, видатний грецький філософ Платон такими нази­вав проблеми Істини, Блага і Краси, німецький філософ Іммануїл Кант вважав, що філософія має займатися трьома питаннями: «Що я можу знати?», «Що я повинен робити?», «На що я смію сподіватися?». Однак, якщо узагальнити думки різних мислителів і спробувати вилучити основне, то можна стверджувати, що головними проблемами філософії є такі: «Що є першоосновою всього існуючого?», «Які відносини людини зі світом?», «Чи відповідає наше мислення реальній дійсності?», «Як людина може пізнати себе та світ?» Як слід правильно мислити?» «Як співвідносяться людська душа і людське тіло?», «У чому сенс людського життя?», «Як людина має себе поводити?», «Що таке добро і зло?», «Що таке прекрасне?». Ці й інші запитання непоко­ять філософів.

2.