ВИСНОВКИ
Філософські школи стародавньої Індії формуються на ґрунті міфологічно-релігійного світогляду. В коло своїх міркувань вони включають найважливіші проблеми: початок буття; формування духу; особливості внутрішнього світу людини; роль людського пізнання в пошуках сенсу життя; напрями удосконалення особистої долі.
У цій проблематиці переважає пошук шляхів звільнення від невблаганного тиску життєвих закономірностей, хоча звільнення розумілося значною мірою як подолання людською унікальністю та індивідуальністю протилежності загального. Ідея звільнення людини від страждань, центральна у буддизмі, так чи інакше поділялася майже всіма філософськими системами давньоіндійської філософії. Справжнє призначення філософії полягає в тому, щоб за допомогою істинного знання організувати духовно-релігійне життя людини, допомогти їй у пошуках шляхів уникнення страждань і досягнення звільнення.У філософському мисленні стародавнього Китаю розроблено глибокі та оригінальні уявлення про світобудову, вихідні начала буття. При тому людина органічно вписувалась у світову цілісність, орієнтувалася на фундаментальні підвалини основи буття, намагаючись виконати повеління вищих законів світу, змінити себе і ввести у стан гармонійної досконалості. Філософську думку стародавнього Китаю відзначає образний, афористичний стиль мислення, що надихає на зацікавлене, але неутилітарне заглиблення у людську духовність, збуджує інтерес до філософських роздумів. Багата спадщина давньокитайської філософії дала імпульс розвиткові світової філософії. Через Індію ідеї китайської філософії потрапляють до Європи. Найбільш повне знайомство з китайською філософією відбулося наприкінці XVII та у XVIII ст.
Філософська думка стародавньої Індії та стародавнього Китаю поставила проблему співвідношення західного і східного типу цивілізацій, питання про причини та наслідки суттєвих відмінностей між звичаями і поведінкою людей та про можливості й умови їх взаєморозуміння. Ця проблема підводить до осмислення особливостей західної і східної філософії.