ВИСНОВКИ
Ще на початку XX ст. в самому середовищі західної філософії прагматизм було оцінено як «повстання проти науки», і його подальша історія повністю виправдала цю оцінку.
Прагматизм претендує на те, що він ні в чому не порушує нормальної процедури наукового дослідження, не змінює жодного із його складових факторів; він тільки виявляє їх дійсне значення.
Насправді прагматизм приписує науковим поняттям і методам таке «значення», що наука повністю втрачає свій пізнавальний зміст. Вона перестає бути засобом пізнання об'єктивного світу і стає лише вмінням вирішувати проблеми; її мета - не теоретичне знання, а обслуговування індивідуальних або групових інтересів, пов'язаних з поточним моментом; істина як результат зусиль ученого і як вічний ідеал науки виявляється лише видом блага, корисністю або успішним досягненням якоїсь чергової мети.Філософія прагматизму належить до суб'єктивістського напряму, але не ставить об'єктом свого вивчення науку. Прагматизм не прагне розмірковувати про осяжність чи неосяжність наукового пізнання. Він ставить завдання думати про те, що веде до успіху в житті.
Завдання людини полягає в тому, щоб найкращим способом влаштуватися у житті, у світі, а завдання філософії — допомогти їй у цьому. Принципи прагматизму здійснили суттєвий вплив на загальний стиль американського, а нині й світового мислення та практики, в тому числі й політики.