ПЕРЕДМОВА ДО ПОЛЬСЬКОГО ВИДАННЯ

Передмова до англомовного видання цієї книги адресована усім її читачам, без окремого вирізнення читачів польських. Звертаю увагу, що цю книгу я писав під впливом подій, які відбувалися в Польщі, однак не уточнюю, що випливає з неї чи може випливати для польського інтелектуально-політичного життя.

Насамперед я повинен відзначити просто-таки дивовижну Інтелектуальну вбогість антикомуністичної літератури у Польщі. Вона задокументовує численні злочини комунізму, але, як правило, ковзає по поверхні, аналізуючи комуністичну ідеологію, й виявляє безпорадність щодо її небаченої й довготривалої привабли­вості в багатьох країнах світу. Я погоджуюся з твердженням Рішарда Легутка, що польський антикомунізм «не відзначається надто великою кількістю осмислень» і що «поки не передбачається вибуху праць, які аналізують феномен, що відходить у минуле».

Однією з головних причин цього стану речей є впертий поло но центризм, до того ж полоноцентризм, який абсолютизує досвід покоління, котре ототожнює ко­мунізм із деідеологізованою ПНР-івською партократією 60-х та 70-х років. Це необ­грунтоване скорочення і звуження пізнавальної перспективи породжує, як прави­ло, рішучу відмову серйозно трактувати комуністичну ідеологію. Адже цю ідеоло­гію серйозно не сприймали корумповані апаратники часів Терека, і не допускаєть­ся навіть сама думка, що в період серпневого перелому 1980 року ПНР була вже країною, яка пішла далеко вперед у детоталітаризації та фактичній декомунізації. Психологічні причини такої мисленої аберації досить очевидні. Багатьом актив­ним противникам ПНР-івського режиму здавалося, що намагання побачити в ко­мунізмі найбільшу утопію новітніх часів і потужну Нову Віру XX століття (вираз Мілоша) надає комунізмові рис монументальності й ускладнює викриття його моральної ницості. З другого боку, ці люди претендували на заслугу в поваленні «тоталітарного комунізму», а отже, не хотіли трактувати свого противника більш реалістично. Вживання термінів «тоталітаризм» і «комунізм» якнайкращим чином полегшувало делеґітимацію переможеного режиму, а після перемоги оперування цими термінами приносило велике задоволення від власних досягнень.

Так чи інакше моделювання поняття комунізму в період занепаду «реального соціалізму», до того ж у його специфічно польському варіанті, значно утруднюва­ло зрозуміння комунізму в кульмінаційний період його впливів — комунізму як ідейної інспірації могутнього революційно-тоталітарного руху та ідеологічної ле­гітимації справді тоталітарної держави.

Після вересневих виборів 1993 року залунали голоси, що противники комуніз­му програли в Польщі «битву за пам’ять», бо, мовляв, повернення до влади людей, зв’язаних із політичними елітами колишньої ПНР, розцінюється як перемога ко­муністів і як свідчення того, що польське суспільство переживає якісь «комуні­стичні» ностальгії. Але, щоб зрозуміти, чим був комунізм, не досить пам’ятати історію ПНР — історична пам’ять має бути набагато довша й вільна від вади на­ціонального егоцентризму. Якщо ж така пам’ять є, якщо є розуміння того, чим мав бути комунізм і чим він був насправді в період своїх найбільших перемог в універ­сальному масштабі, то не можна вживати прикметник «комуністичний» еквіва­лентно прикметникові «пеенерівський». Ототожнення «реального соціалізму» ґомулко-ґереківських часів із комунізмом — політично вмотивоване насильство над мовою, бо насправді це не був комунізм ні в теорії, ні на практиці. Ми не припустимося помилки, якщо скажемо, що з точки зору комунізму баланс ПНР був насправді дуже невигідний. Починаючи з 1956 року, історія ПНР, — попри всі свої чорні сторінки, зиґзаґи й неоднозначності, — була історією відходу від кому­ністичних ідей, ухиляння від завдань «соціалістичного будівництва». Легітиму- вання устрою ідеологічними аргументами слабшало навіть серед партійних еліт; у часи Терека цей процес був уже повністю завершений⁵. Отож ПНР-івська генеалогія — не те саме, шо генеалогія комуністична, і захист ПНР не повинен бути воднораз захистом комунізму.

Однак звідси зовсім не випливає «ідеологічна невинність» інтегрального захи­сту спадщини ПНР. Користь від володіння «довгою» історичною пам'яттю поля­гає не лише в гострому баченні процесу детоталітаризації та фактичної декомуні- зацїі польського варіанту «реального соціалізму», а й у чіткому усвідомленні тота­літарно-комуністичного генезису ПНР-івського устрою, тобто планованої в центрі командно-розподільної економіки, а також авторитарної системи партократії.

Перша з цих помилок набрала просто-таки карикатурного вигляду в пошире­них поглядах антикомуністичних правих, зокрема національних і клерикальних. Представники цієї багатотечієвої орієнтації ототожнюють комунізм не з чіткою ідеологією чи системою, а з групою осіб, які походять із ПНР-івської номенклату­ри і можуть реалізувати свої групові Інтереси в умовах повністю змінених правил гри. З цієї перспективи комуніст не обов’язково має бути противником капіталіз­му; набагато важливішою у визначальному плані є проблема неперервності групо­вої тотожності і здійснення влади. Прийнявши таку точку зору, можна серйозно замислюватися над тим, чи результат виборів у 1993 році не привів фактично до реставрації ПНР. Процитуймо слова примаса Польщі: «Треба запитати себе: чи справді Польщею нині керують комуністи? Немає основи для правильної відповіді. [...] Саме прийняття капіталізму ще не є відступом від марксистських принципів»⁶.

Оспорювання принципової, визначальної суперечності між марксистським ко­мунізмом і капіталізмом — приклад дуже поширеного міркування, яке має певну внутрішню логіку. Бо якщо розуміння комунізму будується на базі досвіду ПНР, та ще й того періоду, що безпосередньо передував революції «Солідарності», то справді немає сенсу брати за вихідну точку ідеологію; адже номенклатура часів Терека була глибоко де ідеолог] зована. Абстрагування від рис системи — річ складніша, але й це виявляється можливим, відомо-бо, що тодішні «комуністи» були поєднані між собою переважно певними спільними інтересами, а не якоюсь особливою при­хильністю до засад ладу, котрі їм самим видавалися дедалі сумнівнішими.

Однак логіка цього міркування не змінює того факту, що воно веде до абсурд­них й Інтелектуально дуже шкідливих наслідків. Воно позбавляє комунізм, par exellence ідеологічне поняття, ідейного змісту, робить його тривіальним, відволі­кає увагу від його традицій та закорінення у європейській думці, унеможливлюю­чи таким чином вивчення його джерел і зрозуміння його історії; воно також робить у такий спосіб тривіальним антикомунізм, позбавляючи його інтелектуальної сут­ності й зводячи до боротьби з окресленою групою осіб, незалежно від того, справжні вони комуністи чи тільки «посткомуністи». Це, звичайно, наслідок політичного фанатизму, але в даному контексті важлива передусім принципова гносеологічна помилка, обумовлена політичними поділами 80-х років: визначення комунізму на основі рис прямого противника тодішньої опозиції ладові. Але вся справа в тому, що цим противником були не комуністи періоду найбільшого зміцнення своєї то­тожності, а тільки представники фази занепаду «реального соціалізму» в ПНР, тобто устрою з розмитою, ослабленою тотожністю, сформованою в процесі фактичного відходу від комуністичних ідеалів. Іменування цього устрою комунізмом чи кому­ністичним тоталітаризмом додавало, можливо, престижу тим, хто сприяв його по­валенню. Однак у своїй книзі я намагаюся довести, що з пізнавальної, історичної й політичної точки зору це було лише множенням непорозумінь.

Другої з названих помилок — захисту досягнень ПНР без чіткої грані між ПНР і комунізмом — припускалися «посткомуністичні» ліві. Незважаючи на добрі полі­тичні наміри, це, в діагностичному відношенні, була помилка, подібна, по суті, до розглянутої вище помилки правих: бо і тут, і там ми маємо справу з невмінням відділяти в спадщині ПНР те, що в ній було специфічно комуністичне, від того, що таким не було, що мало загальнопівий генезис; і тут, і там наявне недостатнє усві­домлення того, що комуністична тотожність ПНР була сильною тільки в період сталінізму, а пізніше її було під дано прогресуючому розмиванню, що весь час то­чилася боротьба за її зміну й що можна було стояти на позиції ПНР без будь-якого ідентифікування себе з комунізмом. Водночас не можна приховувати того факту, що вірус комунізму жив у структурах ПНР у вигляді партократії й антиринкової командної економіки і що ці структури, незважаючи на процес деідеологізації та детоталітаризації, були головною перешкодою у розвитку країни. Ліві, яких нази­вали «посткомуністичними лівими», мало користуються можливістю узгодити свою тотожність з рішучим відмежуванням від комунізму; адже вони могли б просто захищати тезу, що ПНР була єдино можливою формою польської державності й що чесну, конструктивну працю не слід плутати з комуністичною заанґажованІ- стю. Це викликало б протест з різних боків, але внесло б бажану ясність у позицію СЛД*. Зайняти таку позицію означало б назвати себе «постпеенерівськими ліви­ми» і рішуче виступити проти ототожнення цього поняття з «посткомуністични­ми» лівими. Однак СЛД, здається, ігнорує це розрізнення, що ускладнює послідовне, переконливе зведення рахунків із комуністичною традицією колишньої ПОРП.

Іншими словами; як польські праві, так і польські ліві схильні ототожнювати — чи принаймні надто зближувати -— дискусію про ПНР із дискусією про ко­мунізм. Тим часом уся історія комуністичних ідей показує, що це різні речі і різні дискусії, хоч вони й пов’язані між собою.

Марксистський комунізм і процеси, що відбувалися в Польщі після «відлиги», були взаємно дисфункцІональні. На це недавно звернув увагу Лешек Новак, який доводив, що комуністична ідеологія пом’якшувала репресивний характер пеенерівсь- кого «реального соціалізму» і що завдяки їй він не закінчився раніше, аніж повинен був закінчитися⁷. Я ж обстоюю тезу, що було якраз навпаки: попри всі фундамен­тальні вади, ПНР створила суспільну реальність, у якій відбувався процес засвоюван­ня, пом’якшення і розмивання комунізму. Як відомо, в цьому процесі були уповіль­нення і відступи, які повністю виправдовували суспільні розчарування. Однак варто відзначити, що не було спроб реставрації доктринального комунізму і що навіть у найгірші періоди загальний процес детоталітаризації не мав шансу на відвернення.

Ця книга, як свідчить вступ до її англомовного видання, показує комунізм як гігантську спробу сформулювати і втілити в життя певну концепцію свободи — концепцію, що альтернативна до лібералізму, парадигматично суперечлива з ним і не мириться зі свободою індивіда, тобто (як це означив Лешек Колаковський) «про-

* Союз лівиці демократичної (лаяв).

сто свободою»⁸. Сутністю цієї концепції була ідея визволення людини від «сліпих сил» ринкової економіки, повної елімінації порядку спонтанних пристосувань ринкового типу і заміни його раціональним порядком всеохоплюючої, цілеспря- мовуючої організації. У польському інтелектуальному житті комунізм у такому розумінні — а отже, комунізм у первісному і належному сенсі цього слова у марк­систському вжитку — став чимсь невідомим, трактованим з глибокою недовірою й абсолютно відсутнім в антикомуністичній публіцистиці. Нічого дивного — адже він не подібний до «комуни» періоду, що передував зміні ладу в Полиці, не кидає світла на проблему номенклатурних об’єднань у посткомуністичний період. А якщо так, то заглиблюватися в таємниці комуністичної Ідеології—річ зайва, бо це відво­лікає увагу від реальних проблем декомунІзацїї.

Такі розумування, як на мене, свідчать про конфузну поверховість сучасного польського антикомунІзму. І все ж це немовби зворотний бік факту, який забезпечує Польщі важливе місце в історії комуністичного експерименту у всесвітньому масш­табі, а саме: поза сумнівом, вона була найслабпгою ланкою міжнародного комунізму. Польща була країною, в якій соціалістичний лад як вступ до «комуністичного будів­ництва» наштовхнувся на особливо сильний опір і був реалізований тільки на­половину, в якій внутрішній розклад «реального соціалізму» проявився надто вираз­но і яка водночас виробила надзвичайно багато способів давати собі раду з цим ла­дом і боротися з ним — від механізмів пристосування у поєднанні з інстинктивним опором, через дедалі свідоміші, хоч і масковані форми внутрісистсмної опозиції, до відкритої опозиційної політичної боротьби. Процес деідеологізації й фактичної де- комунізації ПНР не обминув також людей влади: ті, що вступали до лав ПОРП після 1956 року, мали з комунізмом дедалі менше спільного, дедалі менше ідентифікували себе з його цілями й дедалі гірше знали класиків марксизму⁹.

Отож можна сказати, що поверховість засвоєння поляками комуністичної ідео­логії сприяла швидшому, ніж десь-інде, визволенню з-пІд її гіпнотизуючого впли­ву. Однак із цього не випливає, що можна дозволити собі відмовитися від глибшо­го — Інтелектуального — зведення рахунків із комунізмом. Якраз навпаки.

Велику допомогу в таких зведеннях рахунків можуть дати праці тих польських інтелектуалів, які тяжко пережили кількарічний період різкого зростання комуніс­тичного ідеологічного наступу в Польщі — період сталінізму. Найголовнішими се­ред них, звичайно, є Чеслав Мілош і Лешек Колаковський. «Поневолений розум» Мілоша — це один із найкращих аналізів тоталітарно-комуністичної теократії¹⁰, Ревізіоністська публіцистика Колаковського — це прекрасне вираження певного мо­менту у визволенні від комуністичного гіпнозу, спільного якоюсь мірою для інтелек­туалів Сходу і Заходу. І, нарешті, праця Колаковського «Основні течії марксизму» — це чудове й унікальне у світовій літературі тлумачення історії марксистської думки. На цю працю я посилаюся дуже часто. Однак, на превеликий мій подив, виявилося, що багато з цих посилань мають критичний характер. Отож, можливо, варто на хвили­ну зупинитися над цими відзначуваними в них інтерпретаційними розбіжностями.

По суті, вони зводяться до двох питань: різної оцінки праць молодого Маркса й Антоніо Грамші (до яких я ставлюся набагато суворіше), а також набагато більшого наголосу на баченні комуністичного майбутнього як повного знищення ринкової економіки (у Колаковського ця проблема явно ігнорована, її обійдено навіть в аналізі Марксової «Критики Готської програми»). Це пояснюється, головним чином, різни­цею в часі написання обох книг. Колаковський писав свою працю в той період, коли була поширена думка про можливість визвольницької, антитоталітарної реінтерпрета- ції марксизму¹¹; для прогресивної інтелігенції тоді було неможливе відродження впливів класичного лібералізму, викликане через кільканадцять років пожвавлен­ням у всьому світі інтересу до праць Фрідріха фон Гайєка. Надіям на ті чи інші постаті демократичного соціалізму поклала край не лише глибока й смертельна (як виявилося) криза «реального соціалізму» у 80-і роки. Еволюції в цьому напрямку зазнали всі польські ліберально-демократичні кола з Лешеком Колаковським і тим, що підписався нижче, включно. Ця зміна перспективи дозволила мені дуже чітко побачити, що молодомарксистська концепція відчуження (а в майбутньому подо­лання відчуження) родової сутності людини принципово суперечить ліберальній ідеї індивідуальної свободи, обумовленої, між іншим, існуванням спонтанного ринково­го порядку.

З точки зору теми цієї праці це має дуже істотне значення, бо ця тема — історія марксистського комунізму як альтернативного лібералізмові розуміння свободи. Ця книга — іншого тематичного діапазону, аніж праця Колаковського. Мені хотілося б, щоб її читали як доповнення до цього великого синтезу, щоб вона сприяла зростан­ню зацікавленості історією марксизму й можливими розбіжностями її інтерпретації.

Цю книгу було написало по-англійському і видано під назвою Marxism and, the Leap to the Kingdom of Freedom. TheRise of the Communist Utopia (Stanford University Press, 1995). Здійснюючи її переклад на польську мову, я вдався до певних дрібних актуалізацій та доповнень тексту й приміток. Третій підрозділ V розділу (опубліко­ваний у журналі, 1992, № 5) переклав Марек Шопський.

Працювати над перекладом я зміг завдяки перебуванню у Варшаві, де я провів навчальний 1994—1995 рік як гість Інституту філософії Варшавського універси­тету. Неоціненну допомогу в цій праці мені надала бібліотека інституту. Її персо­налові, а особливо директорові Янушеві Секові я складаю тут сердечну подяку.

Анджей Волзький Варшава, травень 1995

ПРИМІТКИ

¹ Див,_j зокрема,такі мої пралі: Znicwolony umyslpo htach_j Warszawa_t 1993; Czy^, PRL bylaρanstwem totalItarnyrn? «Polityka», 1990, 21 Iipca; Totalitaryzm і posttotal і taryzm. Prdba definicji_j — у вид.: Spoleczeiistwo POsttotahUnie. Kierunki przeπιian_j Z-Sadowski (p⅛⅛i)_j Warszawa, 1991, е. 13—26; Demon Peerelu; «Res Publika», 1993, № 3 (54), с. 4—9.

²R.Legutko. Etyka ab so Iutna І Spoleczenstwo Otwarte _t Krakow_s 1994, с, 22,

³ Дин.:ТДис1і, PastImperfect: French Intellectuals, 1944—1956, Berkeley, 1992; J.Sehatz. The Generation: The Rise and Fall of the Generation of Jewish, Communists of Poland, Berkeley, 1991; ig.₁ The Last Tme Communists, «Nationalities Papers», 1994, літо, τ. 22, дод. №1: Ethnoecononiics in Poland*

⁴TJudt. Past Imperfect, c* 165—166.

⁵ Це, між іншим, констатує Я.Тарковський, див.: Ryzyka pry Watyzacji а рої ska nomenklatura—nowa klasa przedsiςbiorc6w, у вид.: Socjologia ⅛wiata polityki, т. 1: Wladza і Spotcczcnstwg w systemic autorytamym_j Warszawa, 1994, с. 252,

⁶ Цит. за вид.: Czy PRL trwa?, «Gazcta Wyborcza>>_j 1995, 16 березня, с. 3. Крайнім вираженням подібної тенденції у розумінні комунізму була заява колишнього міністра будівництва Адама Ґлапін- ськоіо, в якій комуністом названо Лешека Бальцеровича, див. вище, с. 494, прим. 13.

⁷ Див.: L.Nowak. Mit Jcmocratycznego kapitalizmu, «Polityka», 1995, 22 квітня, с. 20—21.

⁸ Пор.: L.Kolakowski. Glowne nurty marksizmu, London, 1988, с. 354.

⁹ Прекрасною ілюстрацією цього процесу деІдеологізації колишньої ПОР fl є визнання прем’єра Ю.Олекси, що він працював у партії без ідеологічної^ вмотивування, у теоретичні проблеми не заг­либлювався, не знав жодною твору Сталіна, а з праць Леніна прочитав.тише якісь уривки (див.: _j 1995,6—8 травня, с. 10—!2)_t

¹⁰Bapro, як на мене, відзначити, що в одній з останніх книжок E Те для ер (див,: Conditions of Liberty: Civil Society and Its Riwals_j New York, 1994) концепцію ідеокраггії зробив ключем до розумі­ння тоталітарного феномена.

¹¹Я також довгий час відчував на собі величезний вплив цієї ідеї, πoρ.: A-Walicki. Zniewolony Uinysl ро Iatach_j с. 232.