ТЕХНОЛОГІЇ ІНДУСТРІЇ 4.0: УКРАЇНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА

Уряди промислово розвинених країн, посилюючи державну ін­тервенцію у процес нової індустріалізації, розробили й успішно ре­алізують промислові політики на інноваційних засадах. Ухвалено відповідні документи, серед яких зокрема:

• Нова стратегія роботизації Японії (2015 р.) [361];

• Промислова стратегія: партнерство уряду і промисловості Великої Британії (2013-2020 рр.) [362];

• Ініціатива Industrie 4.0 Німеччини (2013 р.) [363].

У Німеччині, зокрема, Ініціатива Industrie 4.0 розглядається як один із 10 напрямів High-Tech Strategy 2020 Action Plan.

Уперше німецьку ініціативу Industrie 4.0 було презентовано на Ганноверській промисловій ярмарці у квітні 2011 р. Уже у жовтні 2012 р. робоча група під головуванням Зігфріда Дайса з фірми Robert Bosch GmbH представила Федеральному уряду проект відповідної концепції, а 8 квітня 2013 р. з'явилася оста­точна версія документа Ініціатива Industrie 4.0.

Нові світові, європейські та українські тренди у розвиткові ін­формаційно-комунікативних технологій послуговуються такими термінами, як «розумний», «цифровий»; «цифровізація», або ж «діджиталізація»; «цифрова економіка» (їхніми англомовними відповідниками є Smart; Digital; Digitalization; Digital Economy).

Ідеться, зокрема, про такі мегатренди діджиталізації буденного життя та промислової автоматизації, як:

• бездротові комунікації (Wireless communication);

• віддалений мобільний доступ (Remote & mobile access);

• тривимірний друк (3D printing);

• Інтернет речей (The Internet of Things, ІоТ);

• великі дані (Big data);

• хмарні обчислення (Cloud computing) та багато інших.

За оцінками Єврокомісії, впровадження новітніх цифрових тех­нологій у країнах ЄС означатиме 60 % європейського економічного зростання, щорічний приріст у перспективі найближчих п'яти років спільноєвропейського ВВП на суму 110 млрд євро, оновлення 2 млн економічних суб'єктів, створення 33 млн нових робочих місць [364].

Передбачити наслідки переходу до економіки нового типу дуже важко. Тому в Україні та в усьому світі множаться інститути май­бутнього, присвячені форсайту.

Переламним, без перебільшення, роком важких випробувань для України став 2014 р. Зовнішня воєнна агресія у формі гібридної війни одночасно з тяжкою економічною ситуацією, яка головним чином є наслідком відсутності структурних змін в економіці протягом майже всіх років незалежності, - все це поставило перед державою низку питань, відповіді на які потрібні вже найближчим часом.

Для економіки це, безумовно, означає імператив глибинних реформ, спрямованих на побудову дійсно інноваційної економіки, яка зможе відбутися лише за умови розвитку інноваційного сектору, впровадження його в технологічних масштабах, перехід до економіки типу Індустрія 4.0.

Тому держава має виробити зрозумілий для себе консенсусний план розвитку, що передбачає реальну інноваційну політику, а не нескінченну модернізацію навздогін, що лише виснажує будь-яку державу. Унікальна ситуація, яка склалася на кінець 2014 р., свідчить про шанс побудувати вітчизняну економіку якщо не з чистого аркуша, то принаймні не повертаючись до складних питань пострадянської економічної та технологічної моделі.

І саме тут доцільно звернутися до можливості почати впрова­дження таких технологій, які нині лише видаються перспективними, однак уже в найближчому майбутньому можуть стати драйверами експорту і технологічного розвитку держави. Можливо, тут у нагоді стануть і національні форсайтні дослідження, що дадуть хоча б за­гальне явлення про картину бажаного майбутнього для України.

Це дало б можливість уже зараз визначити ті технології (як це зробила Південна Корея), які змогли б стати основою економічного відродження чи хоча б збільшити частку інновацій у структурі українського ВВП. Нині він критично низький: за оцінками фа­хівців, зростання ВВП за рахунок уведення нових технологій в Україні оцінюється лише у 0,7-1 %, тоді як у розвинених країнах цей показник сягає 60 і навіть 90 %.

За таких умов годі й говорити про якісь технологічні стрибки. Понад те, варто об’єктивно визнати, що для багатьох сфер госпо­дарювання такий стан з інноваціями був цілком прийнятний, оскільки не витрачалися кошти на оновлення та науку, яка майже в усьому світі (особливо прикладна) фінансується саме приватним сектором.

Технології шостого технологічного могли б стати важливими стратегічними пріоритетами розвитку для України, що вико­нували б передусім роль економічного драйвера та свідчили про готовність нашої держави до очікуваної зміни парадигми глобальної економічної моделі, про що попереджають фахівці-економісти.

Так само важливою може стати прискіпливіша увага до роз­витку адитивного виробництва (ДО-друку), причому на всіх рівнях. 3П-друк може бути потенційно цікавою технологією для сектору реальної економіки. Його використання в аерокосмічній, автомо­більній, видобувній галузях вже нині свідчить про значний по­тенціал, який доцільно розглядати з перспективою впровадження в Україні. Отож слушно зауважують автори дослідження «До від­друкованого світу: адитивне виробництво та наслідки для націо­нальної безпеки»: «Продукти, починаючи від титанових компо­нентів і закінчуючи тканинами, тепер можуть бути «надруковані». Використання цієї технології зростає одночасно із збільшенням кількості матеріалів та обладнання, тож змінюються як можли­вості, так і виклики національній безпеці. І ці проблеми мають ви­рішуватись проактивно» [365].

8.4.