МОЛИТВА. ВИДИ МОЛИТВИ

Особливе місце в релігійному культі належить молитві - найважливішому засобу спілкування віруючого з надприрод­ним. Вона є невід’ємною складовою релігійного культу в буд­дизмі, християнстві, ісламі, тобто в усіх сучасних світових ре­лігіях.

Люди всіх часів і народів зверталися до різних богів з про­ханням допомогти подолати зло або сприяти добру.

В релігійному житті християнських общин переважно мали місце два види молитви. Молитва, яка здійснювалась без слів чи інших зовнішніх знаків, так звана безмовна, внутрішня, «розумна» молитва, яка отримала особливе значення в містиці. І усна молит­ва, яка вимовлялася вголос і супроводжувалась ритуальними дія­ми, так звана зовнішня молитва. При цьому постійно зберігалася опозиція між молитвою індивідуальною і публічною, емоційно на­сиченою і формально-ритуальною. В історії релігії боротьба за ту чи іншу форму молитви нерідко була пов’язана з суперництвом суспільних течій всередині церкви.

МОЛИТВА - вербальне звернення людини до об’єкта віри (Бога, святих тощо) з проханням благ, заступництва, відвернення зла.

У різних релігіях молитви мають свій зміст і порядок вико­нання. Це обумовлено віросповідними принципами, традиційними приписами.

Молитви поділяються на хвалебні, вдячні, прохальні тощо. Підносячи молитви, людина надіється, що вона неодмінно буде почута тим, до кого закликає. Останнє передбачає, що в момент молитви між людиною і божеством повинен виникнути зв’я­зок. А специфіка молитовного спілкування з божеством (від­сутність візуального зв’язку, молитва в думці і т.ін.) дає мож­ливість уявити, що характер такого зв’язку може бути лише телепатичним.

Завдяки своїй простоті та доступності молитва є найпошире­нішою формою релігійної діяльності віруючих, дійовим засобом емо­ційно-психологічного впливу на віруючих, самогенерування і від­творення релігійності.

В інтерпретації Отців церкви вона є однією з найважливіших чеснот. Вища за молитву лише любов, оскільки молитва - чеснота особиста, а любов - неосяжна.

Розвиток віровчення й обрядовості релігійного культу при­зводить до виникнення інституту жрецтва, а пізніше до появи цер­кви.

6.4.