2.5.4. Теорія історичного процесу К. Маркса

Концепція, що розвивалася Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом, не була тією сумою застиглих догм, за допо­могою яких доводили своє право на існування заплямовані політичні режими в різних куточках земної кулі.

Марксистська теорія виникла як різновид гуманістичної філо­софії, схильної до прийняття елементів комуністичного вчення. Де­які схожі тези можна побачити ще в головних постулатах христи­янської доктрини. Утопічні ідеї Mopa й Кампанелли, їхніх наступ­ників створювали засади теоретичної конструкції майбутнього суспільства, з його принципами рівності, системою контролю та на­гляду за кожним членом суспільства, спільним виробництвом. Од­нак більшість утопічних доктрин пізнього Середньовіччя не розгля­дали процес переходу до нового суспільства, не пов’язували його з попередньою історією людства. Ті ж дослідники, що аналізували пе­реважно історичні проблеми, рідко розширювали дослідження на опис суспільства майбутнього. Саме марксизм поставив завдання об’єднати ідеї свободи, рівності, братерства з історичною теорією, шо переконливо доводила б доконечність нового ладу. У розробці цієї теорії вагома роль належала ідеям філософії історії, німецького раціоналізму, численним працям представників англійського Просвітництва, які були надзвичайно важливі для становлення на­укової доктрини марксизму. Передусім слід згадати А. Фергюсона, А. Сміта і Д. Юма, в творах яких міститься низка положень, які ввійшли у вчення Маркса.

У А. Фергюсона подибуємо ґрунтовний опис зародження суспільства та його первісних форм, формулювання засад періоди­зації історії людства.

Особливу роль у формуванні марксистської теорії відіграли робо­ти Адама Сміта. Сміт — автор таких положень, як визнання суспільного існування людини від початку її походження, що супе­речило поширеній в той час теорії «суспільного контракту», розуміння засадничих функцій і експлуататорської сутності держави, яка виникає з метою захисту тих, хто має власність, від тих, що зовсім її не мають. Сміту належить також найдосконаліший, як на той час, нарис історичного прогресу, що подає історію первісного,

Маркс Карл (Marx Karl) (1818-1883), найбільш значний із усіх соціалістичних мисли­телів, творець системи думки, званої марксизмом. Карл Генріх Маркс народився 5 травня 1818 р. в родині середніх статків у німецькому місті Трирі (в прирейнській Пруссії). У 17 років вступив до Боннського університету на юридичний факультет. Через рік батько Маркса відправив його в пре­стижніший Берлінський університет, де він про­вчився чотири роки. У Берліні він зазнав впливу філософії Ґ. В. Ф. Геґеля, а пізніше — Л. Фейер­баха. Представивши докторську дисертацію про розходження натурфілософії Демокріта й Епікура, він одержав у 1841р. ступінь доктора в Єнському університеті. У 1844 р. Маркс познайомився з Ф. Енгельсом, що завдяки батькові — компаньйо­ну в текстильній фірмі в Манчестері — постачав Маркса практичними зведеннями про капіталістич­не виробництво та надавав постійну фінансову підтримку.

1844 року Маркс оприлюднив одну з найвідоміших ранніх робіт «Економічно-філософські рукописи 1844 р.» (Okonomisch- Philosophische Manuskripte aus dem Jahre 1844).

Після висилки з Парижа восени 1844 р. Маркс три роки прожив у Брюсселі і разом з Енгельсом написав у 1844 р. видане у Франк- фурті-на-Майні «Святе сімейство» (Die heilige Familie, 1845), а в 1845—1846 рр. — трактат «Німецька ідеологія» (Die deutsche Ideologie, опубл, у 1932). У 1847 р. в Брюсселі вийшла робота Маркса з критикою поглядів Прудона — «Злиденність філософії» (Misere de Ia philosophie). Там же Маркс організував міжнародну мережу комітетів для зв’язку й обміну інформацією між німецьки­ми, французькими й англійськими комуністами та соціалістами. У 1847 р. підчас поїздки в Англію він зустрівся з лідерами «Ліги спра­ведливих», напівлегальної групи головним чином німецьких емігрантів-ремісників, і вступив у члени цієї організації. У 1847 р. на основі Ліги був утворений міжнародний Союз комуністів і його 2-й конгрес доручив Марксові й Енгельсу скласти програму Союзу. «Маніфест комуністичної партії» (Manifest der Kommunistischen Partei, 1847—1848) був щойно створений, коли почалися революції у Франції, Італії й Австрії. Маркса було вислано з Бельгії й він по­вернувся до Парижа. 1848 р. революція досягла Пруссії. Маркс виїхав у Кельн і почав енергійну журналістську діяльність у «Новій

рейнській газеті» («Neue Rheinische Zeitung»), закликаючи до конституційної демократії та війни з Росією. Після поразки рево­люції Маркса було віддано під суд, а потім вислано з Німеччини. Аналіз революції Маркс здійснив у блискучій праці «18 брюмера Луї Бонапарта» (DerAchtzehnte Brumaire des Louis Napoleon, 1852) і в серії статей, написаних у 1848—1849 рр. (надруковані в 1850 р. в «Новій рейнській газеті»; розширене видання було випущено в 1895 р. Енгельсом під назвою «Класова боротьба у Франції з 1848 до 1850 рр.» (Die Klassenkampfe in Frankreich 1848 bis 1850).

Література.

Маркс K., Енгельс Ф. Твори. У 50 τ.- K.: Політвидав України, 1959—1985.

античного та феодального суспільства. Йому вдалося проаналізувати причини та наслідки переходу від кочівництва до осілого способу життя, від полювання та збирання до скотарства й землеробства, розглянути шляхи виникнення рабовласницького господарства. Сміт досліджував процес зміни форм експлуатації, починаючи від антич­ності до капіталізму; показав роль і значення поділу праці й товар­ного виробництва для прогресу господарювання. Сміт упритул наблизився до розуміння капіталістичної експлуатації, а своїм аналізом інтересів робітників і капіталістів показав повну проти­лежність їх. Саме ці його розробки були потім використані Марксом при написанні «Капіталу».

У творах Маркса можна також побачити генетичний зв’язок багатьох важливих тез із ідеями Юма. Юм, як пізніше Маркс, у цілковитій відповідності з поглядами свого часу, вважав, що суспільні відносини визначають сутність людської істоти, принци­пи моралі, а також політичні та правові відносини і є результат три­валого процесу розвитку, рушійною силою якого виступає економічний прогрес. Саме Юм виділив ті засадничі способи ви­робництва, що потім по суті були вказані й основоположниками марксизму. Першим етапом розвитку людства Юм називає примітивне суспільство, у якому панує общинне володіння, відсутні нерівність і експлуатація. Потім він розглядає античні суспільства, зазначаючи, що їх не можна називати в повному значенні слова ра­бовласницькими, підкреслюючи при цьому зумовленість їхнього прогресу існуванням незалежних хліборобів, що були власниками землі та знарядь праці. Велика роль в античному суспільстві нале­жала, на думку Юма, торгівлі. Третій щабель розвитку людства — феодальне суспільство. На відміну від традиції змальовувати Серед­ньовіччя як темну добу варварства, Юм вважав, що воно має прогресивний характер. Остання, четверта, стадія еволюції — капіталізм, суспільство, в якому починає панувати вільна торгівля та приватне підприємництво. Відзначаючи як переваги, так і не­доліки цього періоду, він сприймав їх винятково в контексті попе­реднього розвитку. Ця модель, як бачимо, дуже нагадує марксівську періодизацію історії. Хоча треба зазначити, що ці висновки — рад­ше наслідок емпіричних узагальнень, а не системної теорії.

Важливі елементи концепцій згаданих англійських дослідників було запозичено з робіт видатних представників німецької філо­софії цього ж періоду. Наприклад, ідея про те, що історія людсько­го суспільства є всеосяжний, поступальний процес, який включає еволюцію та революцію, належить Гердеру. Він же висловив думку про те, що наслідком історії має бути досягнення такого стану, ко­ли людина подолає риси, пов’язані з вимушеним підпорядкуванням матеріальній доконечності.

в Маркса можна простежити також із поглядами Канта. Принцип же розгортання історії людства відповідно до закону заперечення за­перечення безумовно взятий Марксом із гегелівської філософії. Усі ці досягнення наукової думки справили значний вплив на творчість Маркса й Енгельса, на становлення їхньої теорії.

Універсальні гегелівські принципи руху та розвитку, що реалізу­ють себе через внутрішні суперечності, були застосовані Марксом до матеріальних систем. І якщо в Геґеля весь світ постає як саморозви­ток понять і самореалізації світового духу, то в Маркса розвиток ма­теріального світу осягається та відбивається в поняттях, що зміню­ються. Значення матеріалістичної діалектики, на думку Маркса, полягає в тому, що вона дає можливість вільно орієнтуватися в фактичному матеріалі; специфіка будь-якого прояву сущого (Всесвіт, Природа, свідомість, суспільство, наука, політичні відносини, мис­тецтво, мораль та ін.) осягається в історії його розвитку. Саме ма­теріальна основа дає можливість виявитися в усій повноті діалектиці, оскільки не допускає існування остаточної завершеності, абсолюту, самодостатності. Змінюється нескінченно світ і розумні істоти, що існують в ньому, змінюється й сам процес пізнання та його наслідки, що перевіряються практично в процесі перетворення світу людиною.

Сам Маркс схарактеризував свою концепцію як «матеріалістич­не розуміння історії», твердячи, що ключем до розуміння людської культури й історії є виробнича діяльність, праця. Природа індивідів залежить від матеріальних умов, які визначають їх спосіб вироб­ництва. З позицій цієї матеріалістичної концепції історії загальна сума виробничих відносин — спосіб, у який люди організовують суспільне виробництво, а також знаряддя, що їх вони використову­ють, — складає реальний базис суспільства, на якому виростає пра­вова й політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Таким чином, спосіб, у який люди виробля­ють свої засоби існування — а особливо класи, утворені різними відносинами між соціальними групами та засобами виробництва, — визначає інтелектуальне, політичне та суспільне життя загалом.

У «Капіталі» підсумовано погляд на працю як інструмент само- творення людини. Ідеї та поняття — політичні, філософські чи релігійні — вторинні. Історія — не наслідок випадковості, не плід діянь великих особистостей чи впливу надприродних сил; історія є витвір всієї людської діяльності й підкоряється чітко визначеним законам. Стало класичним висловлене Марксом коротке формулю-

вання суті історичного матеріалізму: «У суспільному виробництві свого життя люди вступають у визначені, від їхньої волі не залежні відносини — виробничі відносини, що відповідають певному рівневі розвитку їхніх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підіймається юридична та політична надбудова і якому відповідають визначені форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість» [4, 6].

Із погляду матеріалістичної концепції історії також стверд­жується, що на певному етапі свого розвитку продуктивні сили ви­являються більш розвиненими, ніж виробничі відносини, які пере­творюються на пута для них, тоді й починається період соціальної революції. Маркс вважав революцію «рушійною силою історії», й усі його дослідження в інших сферах були присвячені виявленню джерел цієї рушійної сили.

Суспільство в своєму розвитку проходить кілька стадій, що відрізняються за способом виробництва. Маркс у різні періоди творчості виокремлював п’ять таких етапів: азіатський, античний, феодальний, буржуазний (сучасний) і суспільство майбутнього. Крім економічних параметрів, типи суспільства розрізняються в нього ще й за характером зв’язку громадянського суспільства з дер­жавою. Підставою періодизації еволюції суспільства є матеріальний фактор (спочатку Маркс говорив про форму власності, а потім про спосіб виробництва). При його застосуванні історична канва розділяється на періоди, суспільно-економічні формації.

Суспільно-економічна формація — це категорія філософська, а не історична. У ній відбито не факти та події, а найістотніші риси певного типу суспільства. Даремно шукати ілюстрації для філо­софських категорій, і жоден історичний період не є найчистішим зліпком з характеристики окремої формації.

Поділ Марксом історії за цим принципом має досить схематич­ний характер, але спроба в середині XIX ст. створити типологію суспільств на засадах послідовно застосованого принципу історизму була поза сумнівом новаторським кроком для свого часу та не втра­тила певного евристичного потенціалу й нині. Історія настільки ба­гатогранна, що використання одного критерію є недостатнє. Маркс прагнув створити принципово нове цілісне вчення, матеріалістичне за своїми засадами та діалектичне за своїм характером. Маркс не встиг, як збирався, створити картину всесвітньої історії в усій цілісності та повноті, сконцентрувавши свої сили з кінця 40-х років XIX ст. на питаннях політичної економії, де, як він вважав, захова­но головні проблеми людських взаємовідносин. Філософські погля­ди Маркса посіли гідне місце в історії філософії.