Міфологічні уявлення про смерть

Ідея прогресу ґрунтується на можливостях людства, уособлених у силі, кмітливості, наполегливості героїв, які прагнуть досягнути своєї мети, не­зважаючи на будь-які перепони. Достатньо згадати розважливо-мудрого і хитрого Одіссея, смертельно-небезпечні пригоди якого мають щасливий кінець.

Міфічні настанови минулого попереджали про страшну участь тих, хто хотів виступити всупереч порядку, встановленому волею богів, зокрема, уникнути неминучої смерті. Так, цар Коринфу Сізіф здійснив спробу пере­хитрити богів. Коли Зевс украв дочку річного царя Асона Егіну, Сізіф назвав батьку ім'я злодія і місце, де була вона схована. Розгніваний Зевс надіслав за Сізіфом богиню смерті Танатос. Однак Сізіф не тільки не пішов за нею, але, обдуривши, закув її в кайдани і тримав у полоні декілька років, тому люди не помирали. Тільки Арес (бог війни) зумів звільнити Танатос, яка першою своєю жертвою вибрала Сізіфа. Але і в царстві Мертвих (царстві бога Аїда) Сізіф зумів обдурити богів: він виявився єдиним померлим, який повернувся на землю. Це сталося тому, що йдучи з Танатос в Аїд, Сізіф за­боронив дружині здійснювати після його смерті похоронні обряди і при­носити богам жертви. В Аїді Сізіф умовив Персефону дозволити йому по­вернутися на землю, щоб покарати дружину, котра порушила священні звичаї. Боги відпустили Сізіфа, але він знову обдурив їх і залишився серед живих. Крім того, Сізіф здійснював незаконні набіги на Аттику (Грецію), нападав на подорожніх і вбивав їх, придушуючи величезним каменем. За свої злочини Сізіф був суворо покараний в А'іді. Він повинен був вкочува­ти на гору тяжкий камінь, котрий, досягнувши вершини, зривався вниз, так що всю роботу потрібно починати спочатку. Це покарання символізує марність спроб Сізіфа отримати гору над богами.

Неминучість смерті поставила перед «гордим розумом» завдання знай­ти способи подолання страху перед нею. Перед філософією стоїть інше, ніж у релігії, завдання. Релігія намагалася (і намагається) або заспокоїти продовженням життя душі в потойбічному світі, або неминучому повер­ненні знову до життя (щоправда, в новій якості), як про це особливо крас­номовно свідчить давньоєгипетська танатологія. Пристрасне бажання без­смертя визначило весь світогляд і всю релігійну думку єгипетського суспільства. Це бажання стало основою для виникнення похоронного куль­ту, який відіграв надзвичайно велику роль не тільки в релігійному і куль­турному, але і в політичному, економічному, соціальному житті Давнього Єгипту. На основі незгоди єгиптян з неминучістю смерті з'явилося віров­чення, згідно з яким смерть не означає кінця, прекрасне життя може бути продовжене вічно, і померлого може чекати воскресіння.

Кожна людина відповідно до релігійних уявлень єгиптян володіла декількома найважливішими характеристиками, в числі яких називалися Сах — тіло людини, Шунт — його тінь, Рен — його ім'я, Ах — його привид, Ба — прояв сутності. Провідну роль відігравала Ка — душа людини, яка бу­ла її безсмертним двійником. Саме Ка (душа) повинна була знову з'єдна­тися зі своїм тілом для того, щоб померлого чекало воскресіння. Зі смертю гине лише матеріальна основа людини, але душа (нематеріальна основа) буде жити вічно, якщо для цього створені необхідні умови.

Основна умова загробного життя — збереження тіла померлого. Турбо­та про це привела до виникнення мистецтва виготовлення мумій. Для про­довження життя після смерті важливо було потурбуватися про будівництво спеціальної усипальниці для тіла: єгиптяни вважали, що безсмертній, але ніжній душі зручніше за все повернутися в своє бувше і тепер також вічне тіло всередині могутньої і захищеної від побічних поглядів піраміди. Через сімдесят днів після смерті (за умови, що його правильно поховали, із вико­нанням всіх предписаних обрядів) покійник вставав до нового життя і міг відбути в Країну вічності.

Шлях на той світ уявлявся єгиптянам справжньою «полосою перепон», де на кожному кроці очікувала небезпека другої смерті. Детальні відомості про цей шлях містяться в «Книзі мертвих», «Книзі про браму», «Книзі про те, що є в іншому світі», в яких перераховуються пастки, які чекали мерт­вих, і даються поради, як їх уникнути. Передбачалося, що коли цей шлях буде успішно пройдений, то єгиптянин потрапляв у храм Двох істин, посе­ред якого на троні сидів сам Озіріс, оточений іншими богами. Він здійснював суд над померлим і виносив вирок. У випадку негативного рішення померлий повинен був закінчити своє існування в череві страш­ного чудовиська Амеліт — істоти з тілом гієни і бегемота, гривою лева і па­щею крокодила. Якщо ж рішення було позитивним, померлий міг вступи­ти в царство Озіріса. Зусилля єгиптян, таким чином, були спрямовані на те, щоб зробити життя після смерті тривалим і щасливим.

3.2.2.