Подолання смерті в епікуреїзмі

Любов до життя породила гедонізм Епікура. Вільнодумець і прибічник свободи, Епікур дотримувався тези: «Добре прожив той, хто прожив не­помітно». Адже втручання в різного роду житейські, політичні, громадські справи забирають найдорожче — час, який є часом життя.

Таким чином, для Епікура головною цінністю є життя, причому щасли­ве життя! Але воно не може бути вічним, людина рано чи пізно приходить до свого кінця — смерті. Безсмертні тільки боги. Однак смерті не потрібно боятися. Як особистість, Епікур виходить із сили уявлення чи відчуття суб'єкта. Тобто страх є відчуттям, вплив якого на людину може бути різним. «Звикай думати, — говорить філософ, — що смерть для нас — ніщо: адже все добре і погане полягає у відчутті, а смерть є позбавлення відчуттів. Тому якщо дотримуватися правильного знання, що смерть для нас - ніщо, то смертність життя стане для нас відрадною; не від того, що до неї долучиться нескінченність часу, а від того, що від неї відніметься праг­нення безсмертя. Тому нічого немає страшного в житті для того, хто по- справжньому зрозумів, що немає нічого страшного в не-житгі. Тому дур­ний той, хто говорить, що боїться смерті не тому, що вона стане причиною страждань, коли прийде, а тому, що вона причинить страждання своїм приходом; те, що наявністю своєю не турбує, говорить про даремну розмо­ву про неї.

Більшість людей, через нерозуміння життя, або прагнуть втікти від смерті як найбільшого із нещасть, або бажають її як відпочинку від не­щасть життя. Тільки мудрець, філософ не ухиляється від життя і не боїться че-життя (смерті), тому що життя йому не заважає, а не-життя не ви­дається злом. Так само, як їжу він вибирає не за її кількістю, а найбільш приємну, так і часом він насолоджується не самим тривалим, а найбільш приємним. Хто радить юнаку добре жити, а старому добре закінчити жит­тя, той нерозумний не тільки тому, що життя йому дороге і миле, але ще й тому, що вміння добре жити і гарно померти — це одна і та ж наука. Однак ще гірше той, хто радить взагалі не народжуватися.

Якщо він говорить так за переконанням, то чому він сам не йде з жит­тя? Адже якщо це ним твердо вирішено, то це у його владі. Якщо ж це го­вориться з метою кепкування, то воно є глупотою, оскільки предмет (тема смерті) зовсім для цього не підходить. Важливо пам'ятати, що майбутнє — не зовсім наше і не зовсім не наше, щоб не очікувати, що воно обов'язко­во прийде, і не впадати у відчай, що воно зовсім не прийде¹¹. В будь-яко­му випадку людина не може змінити накреслене долею — ні часу життя, ні часу смерті.

Враховуючи неминучість смерті, людина прагне до насолод, які є пер­шим і найдорожчим для нас благом. Але не всяка насолода як благо заслу­говує переваги чи нашого вибору. Началом і найбільшим із благ є ро­зуміння; воно дорожче за саму філософію, і від нього беруть початок всі інші доброчинності. Це воно вчить, що неможливо жити солодко і в бла­женстві, не живучи розумно, добре і праведно, і неможливо жити розумно, добре і праведно, якщо не жити солодко: адже всі доброчинності співмірні солодкому, блаженному життю, яке невіддільне від них.

Епікур радить ці поради обмірковувати вдень і вночі, з собою і з тим, хто схожий на тебе, і тоді тебе ніколи не досягне ніяка тривога, і ти будеш жити, як «Бог серед людей». Адже хто живе серед безсмертних благ (таке як розуміння), той і сам ні в чому не схожий із смертними. Іншими слова­ми, для мудрої людини, яка розкриває сутність усього, що відбувається, смерть є нішо: те, що розклалося, зникло, те нами не відчувається, а що відчувається, те є для нас ніщо¹-¹. Все залежить насамкінець від розуміння, отже, від сили духу, рівня знань, прагнення до пізнання. Тобто - від усвідо­млення, від розуму. «Випадок мало має відношення до мудрого: все найбільш значне і головне влаштував д ля нього розум, як влаштовує і буде влаштовувати у всі часи його життя»¹⁴. Життя, повне задоволення, не можна побудувати буз орієнтації на розум. Адже тільки з його допомогою можна вивчити природу, шо і є умовою подолання страху перед самим го­ловним — смертю.

3.2.4.