СПОРІДНЕНІСТЬ РИС І УМОВ ВИНИКНЕННЯ ФІЛОСОФІЇ СХОДУ І ЗАХОДУ

Однією з найістотніших характеристик філософського знання є його принципово історичний характер. Головна увага в ньому скерову­ється на відношення «людина - світ», а не просто на існування людини чи світу самих по собі.

Постійно орієнтована на майбутнє людина в той же час глибоко укорінюється в минулому і завжди несе його досвід з собою. Майбутнє (цілі, плани тощо) і минуле, не існуючи наяву, становлять у той же час невід’ємну частину людської особистості. Отже, людина, суспільст­во в цілому живуть одночасно в усіх трьох часових вимірах - минулому, теперішньому і майбутньому, об’єднуючи їх у собі в нерозривну часову цілісність - історію. Спроба зрозуміти людину в її відношенні до світу поза минулим і майбутнім є абсолютно безплідною, оскільки втрата пам’яті, досвіду, намірів, бажань позбавляє сенсу зміст буття людини. Ідеї, сформульовані в ході історичного розвитку філософії, зберігають свою актуальність і для сучасності, і для майбутнього. У певному розу­мінні слова філософські ідеї є вічними: кожне нове покоління поверта­ється до них, надаючи їм усе нових і нових розв’язань і тлумачень.

Розвиток філософії на Сході та Заході, при всій її самобутності і специфічності, має ряд спільних закономірностей. Філософська думка, по-перше, зароджується в лоні міфології як першої історичної форми світогляду. Міфо­логії властива нездатність людини виділити себе із навколишнього середови­ща і пояснити явища на основі природних причин. Світ і всі явища в ньому залежать від дій богів і героїв. Але в міфології ставиться і ряд власне філо­софських питань: як виник світ, які причини і джерела його розвитку; що та­ке життя і смерть; у чому полягають відмінності тіла від розуму, душі тощо.

«Знаючи про неминучість смерті і про те, що страждан­ня вмираючого визначаються його виною, зрозумій, що заради земної насолоди не слід здійс­нювати зла».

Нагарджуна

Формування на базі первісної міфології ранніх форм філософського, релігійного та інших світоглядів відбулося в ході поступового розкладу родоплемінного ладу та зародження найдавніших цивілізацій. Цей про­цес спостерігається наприкінці IV тис. до н. е. в долинах Нілу (Єгипет), Тигру і Євфрату (Месопотамія). Виникнення філософії в Давній Індії відно­ситься приблизно до II тис. до н. е., коли на її території почали фор­муватися рабовласницькі держави. В цей же час зароджується філо­софія в Китаї. В античній Гре­ції філософія формується в міс- тах-державах ( «полісах >>) на ру­бежі VII-VI cm. до н. е. спочатку на західному узбережжі Малої Азії (в Іонії), потім - у грець­ких містах о. Сицилії і, нарешті, в Афінах (V cm. до н. е.); вона була пов’язана з виникненням диференційованого суспільства, яке створювало умови для розквіту культури і формування основ європейської цивілізації.

В Україні виникнення і розвиток філософії також пов’ язується з роз­витком торговельно-економічних відносин і формуванням держави - Київської Русі (VI-VIII cm.). Значний вплив на формування філософсь­кого мислення наших предків здійснили більш ранні філософські системи античності та епохи еллінізму, що було пов’ язано з прийняттям хрис­тиянства, тобто входженням у систему європейської культури.

Філософія Сходу і Заходу звернена до загальнолюдських цінностей. Вона розглядає проблеми добра і зла, справедливості й несправедливості, дружби, любові, ненависті, щастя, страждання тощо. Досліджуються питання, що завжди хвилюють людину: як добре мислити, добре говори­ти і добре чинити (Демокріт). Для отримання знання про цінності лю­дина повинна навчитися розуміти такі проблеми, як світ і його пізнан­ня, людина і природа, сенс життя тощо.

Філософські ідеї Сходу та Заходу на ранніх етапах свого формуван­ня взаємопов’язуються з релігією, яка через безпосередню відкритість своїх світоглядних конструкцій більш тісно «вплітається» у форми економічного, політичного, духовного життя суспільства.

«Тисячі шляхів ведуть до іс­тини, і всі вони істинні».

Давньоіндійська мудрість

ції на її морально-регулятивну функцію, або в плані «відбруньку- вання» від неї, акцентувати увагу на наукових досягненнях, які в той час починають виникати.

Разом з релігією та філосо­фією, тобто після розподілу праці на розумову та фізичну, з' являється наука. Мотивацію заняття наукою складають пізнавальні питання, які виникають внаслідок суспільної потреби знати. Це забезпечує консолідацію науки в особливий вид діяльності, відмінний від матеріального і духовного (мистецтво, мораль, релігія та ін.) виду.

Виникнення філософії - не швидкий «одноразовий акт», а тривалий про­цес поступового виявлення специфічного філософського змісту на фоні міфології та релігії. В Індії коріння перших філософських узагальнень сягає міфологічних текстів (III - II тис. до н. е.) «Вед» (букв, «знання»), епосів «Махабхарата» і «Рамаяна». У Китаї філософські ідеї формуються на базі давніх (кінець II - початок І тис. до н. е.) міфологічних текстів «ГГятикниж- жя» ( «У-цзін»). У давній Елладі філософське знання виростає на грунті міфологіч­них ( «орфічних») гімнів VIII cm. до н. е. та героїчних епосів «Іліада» і «Одіссея».

Спільною рисою для західного та східного типів філософствування є філософський поліцентризм, тобто світоглядна закономірність їх розвит­ку. Хочемо ми того чи ні, але філософські ідеї, теорії, погляди, системи, неза­лежно від вирішення проблеми співвідношення буття і духу в різних формах - від осмислення космосу і природи до людини та її особистісного буття, є людиновимірними.

Як на Заході, так і на Сході філософи виробляють свій власний метод дослідження, аналізу, пояснення явищ. Прагнення до пошуку істинного знан­ня свідчить про методологічну значущість спільних філософських пошуків. Це дає можливість за допомогою філософських вчень, концепцій, ідей здійсню­вати аналіз найрізноманітніших явищ, давати практичні рекомендації. Транс­формація ідейних ліній, напрямків, ступенів історичного сходження філософсь­кої творчості в логічно завершеній, але змістово не закінченій формі говорить про спільну тенденцію філософського поліцентризму для всіх стилів осмислення реальності.

З точки зору формаційного підходу ранньокласові суспільства Сходу та Заходу були однотипними (базувалися на рабовласницьких відносинах). Проте типи ( «стилі ») філософствування в цих регіонах давньої цивілізації мають істотні відмінності, які виявляються передусім у східній та західній парадигмах філософствування.

2.1.