ВИСНОВКИ
Одна з найважливіших тенденцій розвитку сучасної філософії - все більша увага до людини, до проблем її буття у світі. Загальне завдання філософії повинно полягати в тому, щоб допомогти раціонально-практичним способом поєднати людину зі світом.
Необхідно зробити людину реальним представником і суб'єктом світу, а світ - дійсно людяним. Філософія на основі узагальнення досягнень, здобутих різними науковими дисциплінами, вивчає людину як суще особливого роду. Вона осмислює питання про природу буття, сутність і великі духовні ресурси людини. Поняття «людина» охоплює насамперед загальнородові риси, що відрізняють її від інших живих істот: розум, самосвідомість, моральність, свобода, усвідомлення смерті тощо. Основними ознаками людини, які виділяють її з тваринного світу, є біологічна структура і загальні прояви соціальної суті: свідомість, мова, праця, творчість. Поняття «індивід» визначає людину як окремого представника будь-якої соціальної спільності. Індивідуальність розкриває людину як самобутнього індивіда з його неповторною здатністю бути собою. Особистість - це цілісна індивідуальність, яка поєднує унікальні природні і соціально-культурні якості. Цивіліза- ційний розвиток особистості визначають мудрість, розумна діяльність, культура, свобода.ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
• Чим пояснюється актуальність філософського осмислення людини в сучасну епоху?
• Яке основне програмне завдання, поставлене М. Шелером перед філософською антропологією?
• Який вибір особистості є проявом її свободи?
• Що таке «життєва позиція особистості»?
• У чому полягає відмінність філософії екзистенціалізму від філософської антропології?
• Що таке «наявне» і «потенційне» існування людини?
• Охарактеризуйте поняття «діалогізм» та його значення для філософської антропології.
ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ
Прочитайте і проаналізуйте наведені точки зору щодо сутності особистості.
«У найширшому значенні особистість людини складає загальна сума всього того, що вона може назвати своїм: не тільки її фізичні і душевні якості, але також її костюм, її дім, її сім’ю, дітей, предків і друзів, її репутацію і роботу, її маєток, її коней, її яхту і капітали. Все це викликає в неї аналогічні почуття. Якщо стосовно всього цього справа йде добре - вона торжествує; якщо справи прийшли в занепад - вона засмучена; зрозуміло, кожний із перерахованих нами об’єктів впливає неоднаковою мірою на стан її духу, але й всі вони здійснюють більш чи менш схожий вплив на її самопочуття... У всіх проявах особистості - фізичному, соціальному і духовному - ми проводимо різницю між безпосереднім, дійсним, з одного боку, і більш віддаленим, потенційним - з другого боку, між більш недалекоглядною і більш далекоглядною точкою зору на речі, діючи всупереч першій і на користь останньої. Заради загального стану здоров’ я необхідно жертвувати хвилинним задоволенням у нинішньому: потрібно випустити з рук один долар, щоб отримати на нього сотню; потрібно розірвати дружні стосунки з відомою особою сьогодні, щоб мати більш достойне коло друзів у майбутньому; потрібно бути невігласом, людиною невишуканою, позбавленою будь- якої ерудиції, щоб справді отримати спасіння душі...»
(Джемс У. Личность // Психология личности. Тексты. - M., 1982. - С. 68-70).
«Центральне положення персоналізму - це існування вільних і творчих особистостей, і воно передбачає наявність у їх структурах принципу непередбачу- ваності, що обмежує від жорсткої систематизації. Ніщо не може бути настільки протилежним цьому принципу, як поширене сьогодні прагнення до чітко впорядкованого мислення, до суто функціональних, автоматичних дій відповідно до прийнятих рішень та інструкцій, як відмови від досліджень, повних сумніву і ризику...
Від нас чекають, що ми почнемо виклад персоналістської філософії з визначення особистості. Але визначати можна тільки зовнішні відносно людини предмети, ті, які досяжні для спостереження.
Якщо виходити з цього, то особистість не є об'єкт. Особистість — це те в кожній людині, що не може розглядатися як об'єкт... «Я» виступає як особистість уже в найпростіших своїх проявах, і моє втілене існування, зовсім не відособлюючи мене, є суттєвим фактором моєї особистої рівноваги. Моє тіло не є об'єктом серед інших, нехай навіть найбільш близьких для мене об'єктів; в іншому випадку яким чином воно могло б приєднатися до мого суб'єктивного досвіду? В дійсності обидва досвіди нероздільні. «Я» існує тілесно і «Я» існує суб'єктивно - це один і той самий досвід. Я не можу мислити, не володіючи буттям, і не можу володіти буттям, не маючи тіла; за допомогою тіла я постаю перед самим собою, перед світом, перед іншими людьми; завдяки тілу я не самотній у своєму мисленні, яке в іншому випадку було б мисленням про мислення. Не даючи мені змоги бути повністю прозорим перед самим собою, тіло постійно виштовхує мене назовні, кидає у світ, залучає до боротьби...Особистості властива неприборкана пристрасть, яка палає в ній, як божественний вогонь. Вона повстає кожного разу, коли відчує небезпеку поневолення, вступаючи в боротьбу не стільки за власне життя, скільки за свою гідність. Особистість - це вільна стійка людина. Вона може змусити себе бути дисциплінованою, але від цього не стане особистістю...»
(Мунье Э. Манифест персонализма. - M., 1999. - С. 461, 474, 497).
Яка позиція — прагматизму чи персоналізму — більш адекватно характеризує особистість, яку відстоює і культивує філософська антропологія?
ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ
1. Александров И. Космический феномен человека. — M., 1999.
2. Бубер М. Проблема человека. - К., 1998.
3. Гуревич П. Философская антропология: Учеб, пособие. - M., 1997.
4. Кассирер Э. Опыт о человеке. Избранное. - M., 1998.
5. Мунье Э. Манифест персонализма. - M., 1999.
6. Никитин Е. Феномен человеческого самоутверждения. - СПб., 2000.
7. Унамуно М. О трагическом чувстве жизни. - M., 1996.
8. Франк С. Реальность и человек. - СПб., 1997.
9. Хуземан Ф. Об образе и смысле смерти. - M., 1997.
10. Шелер М. Избранные труды. - M., 1995.