ГРУШЕВСЬКИЙ Михайло На порозі нової України

[...] «Сила старих поглядів і відносин в громадянстві не тільки гальмує темп його поступу, але й викривляє його хід, і се особливо буває небезпечно в такі відповідальні й критичні моменти, як нинішній.

«.як Московщина все більше розгублювала спадщину, одержану від Київської держави і все глибше поринала в східних, вірніше середньо- і північноазіатських впливах, Україна жила одним життям, одними ідеями із Заходом. У нього черпала культурні засоби, у нього брала взірці для своєї культури. [.] Коли українське життя розриває нав’язану йому московською політикою, московським насильством північну орієнтацію, воно може з новою силою, з новою енергією відновити свої зв’язки з західним світом» [.]

«Я не бажаю своєму народові панування, бо вважаю, що панування деморалізує, вироджує самого пануючого і не може бути поєднане з правдиво-демократичним устроєм. Я не хочу українського імперіалізму. [.] Покоління, котрих жде Україна тепер, повинні бути людьми діла реального, практичного. Наш край жде армію спеціалістів, котрі б підняли переліг, запущений передніми сторіччями, і підняли його з того економічного занедбання, в якім зоставила його нам Росія. [.] щоб утворити економічну підставу нашої держави, потрібні, кажу, легіони свідомих, підготовлених спеціалістів, озброєних останніми здобутками науки і практики. Повинен бути піднятий загальний матеріальний рівень життя, не тільки духовна його культура. Люди мусять набрати охоту жити по-людськи і мати до того змогу не тільки в сфері духу, але й в сфері життя звичайного, буденного - певні вимоги комфорту, порядку, достатності, забезпеченості свого життя. [.] Громадянство, народ наш не повинен занадто оматеріалізовуватись, оміщанитись, дійти до занедбання духовних і соціальних завдань і обов’язків.

Початки громадянства (генетична соціологія)

[.] «Все більше укріплююся в переконанню про рішаючу роль в вічних змінах людського життя сеї неустанної конкуренції індивідуалістичних і колективістичних тенденцій і періодичного чергування переваги то одних, то других. [.] се чергуваннє мені уявляється як основа того ритму соціяльної еволюції, котрий розслідує соціольогія і всі соціяльні науки разом з нею.

.культурна людина відчуває потребу вияснити собі і ті дороги, котрими людство прийшло до нинішніх форм громадського пожиття, і ті, що лежать перед ним. [.] Думаю, ми стоїмо на порозі нового, сміливого і багатого наслідками руху в сфері соціяльних наук, і зокрема - соціольогії теоретичної і генетичної. [.] генетична соціольогія займається найбільше часами ранійшими, “перед­історичними”, старається розслідити зав’язки суспільного житя і розвиток його форм.

Поява і розвиток соціольогії як науки се діло останнього століття. Оден з визначних представників сеї дісціпліни, англійський фільософ Гоббс (1588-1679) висунув і дуже значущий термін для сеї науки - “соціяльна філософія”. Але XVIII вік не оцінив сеї ідеї. [...] Своїм “Курсом позитивної філософії” (6 томів, 1830-1842) Конт сповняв програму “підсумку окремих наук”, поставлену Сен-Сімоном... і начеркував нову програму нової науки про суспільність, тої “соціальної фізики”, котра б уставила закони соціяльного розвитку, такі ж певні та непохитні як закони фізики. [.] Основною силою соціяльного розвитку являється людський дух.» [...]

«Виходячи за рамці сімї, людські одиниці підпадають уже впливам соціяльного процесу, глибоко відмінного від біольогічного істнування. Супроти одиниць суспільність являється самостійною силою, взаємовідносинами одиниць і поколінь обмежує вона впливи законів фізіольогічних, включно з псіхольогічними, і розвивається по своїм власним законам соціяльної динаміки. Першим і основним таким соціольогічним законом являєть ся закон проґресу, від котрого не може ізолюватися ніяка соціяльна сфера».

«.Історія громадянства се історія людського духу. Одначе сила духу також не безмежна: як усе матеріальне він підлягає фізичним законам, як закон інерції, ділання і протиділання. [...] Тому помилкою являється віра в безмежну силу індивідуальної ініціятиви; спеціального впливу законодавця: він може тільки підтримувати спонтанний хід соціяльного процесу, а не затримати, не змінити його напрям. [. ] Спенсер обстоює природні права одиниці, її рівноправність і свободу від регляментацї держави, від деспотії суспільности. [...] в своїх “Основах соціольогії” він признає факт обопільного впливу: не тільки людських одиниць на суспільність, але й навпаки - суспільности на людські одиниці. [...] прикметою Спенсерової соціольогічної концепції стоїть. розроблений ним спеціяльно в приложенню до соціяльного людського житя - закон еволюції. [...] а виявляється в неустанній діференціяції й інтеграції... Уже в своїй першій праці, вважаючи принців природного добору корисним для суспільности, тим що він усуває нездібних, [...] Спенсер відкидав всяку опіку держави чи громадянства над слабими і неприспособленими, і ще з більшою рішучістю виступав в своїх пізнійших працях против всякого примішування етичних мотивів до соціяльної організації». [...] «Два основні питання [...] ставить собі генетична соціольогія: те, що ми називаємо громадянством, чи суспільністю, себто організоване людське множество, об'єднане почутєм своєї солідарности і організованости формами свого співробітництва, чи воно завсіди і скрізь, у всіх краях і в усіх народів, повставало з одних і тих самих, чи бодай подібних початків, і розвивалось одностайно, вповні чи приблизно, переходячи в певній послідовности коли не вповні тотожні, то бодай приблизно подібні організаційні форми співжиття і кооперації? На сі питання кожен, хто признає можливість соціольогії (чи фільософії історії) як науки, обовязково притакне. [...] Але в сій змінливості, відкидаючи випадкове, і вибираючи основне і постійне, вибрати те, що становить властиву основу свого рітму, те що стремить до повторювання, до постійности - се власне і буде завданнє соціольогії, так само як історії, і всіх соціяльних наук.

Хто такі українці і чого вони хочуть

«Так, ми стара Київська Русь, але ми разом з тим український народ, осібний народ, з своєю осібною мовою, історією, письменством і культурою. Ви, Великороси, признаєтеся теж до нашої Київської Русі, від котрої пішла ваша освіта й культура, і ми тої історичної зв'язі не заперечує­мо. Але ми зовсім осібно від вас пережили нашу українську добу, яка наложила свою останню печать на наше життя: відродження XVI віку, козаччину, великі народні повстання XVII віку, розвій українського народовластя, козацького демократизму. Ми пройшли свою путь великої боротьби за волю і рівність, котрої не знали інші “народності руські”. В нім ми остаточно сформувалися в український народ, а теперішні події закінчують його перетворення в українську націю. [.] Окрім свободи Українці як завсіди добивалися, так і тепер хочуть рівності для всіх людей, до виборних урядів, хто тямущий і може його сповняти. Всім має бути можність учитися, просвіщатися, доходити розуму і знання. Всі мають право вільними голосами вибирати собі всяку владу. [.] Організації й партії українські стоять на тім, що земля повинна бути в руках тих, хто на ній працює. [.] Має бути заведений один тільки податок - від приходу, так званий проґресивно-доходовий, себто, щоб хто більше має доходу, більше б і платив.»