ДРАГОМАНОВ Михайло Переднє слово (До «Громади», 1878 р.)

[...] «Кілька разів за останні триста років селяни наші вставали, щоб скинути з себе панування чужих людей, і всякий раз показувалась сила й родинства й земляцтва між мужицькими громадами на нашій Україні, невважаючи на те, що вони були не дуже то письменні, й на те, що вони ніколи не були під одною державою.

«І громада мусила бути спілкою вільних осіб. [...] Ми ж думаємо, що усяка громадська праця на Україні мусить мати українську одежу, українство».

Чудацькі думки про українську національну справу

«З цього прикладу виведемо собі таку думку, що національність сама по собі одно, а державна еднота національності - друге. З... прикладів про німецьку державу можна вивести, що національна еднота в державі не завше може вести до більшої вільності і що думка про національність може бути причиною і насилування людей і великої неправди. [...]Коли національна свідомість залежить найголовніше від науки і письменства, то ми мусимо перш усього самі налягти на те, щоб розвинути в себе ту й другу. Звісно, і наука, і письменство йдуть добре при широкому просторі й потребують державної помочі, а надто помочі школи».

[...] «Українство національне напремінно мусить боротися з централістичними привичками не тільки великорусів, а ще може більше повеликорусених українців, а також з несвідомістю й рутиною самих українських мас. [...] Коли ж ми станемо при думці, що головне діло - поступ людини й громади, поступ політичний, соціальний і культурний, а національність є тільки грунт, форма та спосіб, тоді ми певні, що послужимо добробутові й просвіті нашого народу, а вкупі з ним й його національності: охороні й зростові того, що в ній є доброго».