Культура: сутність і структура

Термін культура має досить давнє походження, датою його першого використання вважається ІІІ ст. до н.е., робота Катона «І)е agri cultura», яка присвячувалася покращенню обробітку землі.

Філософія культури (культурфілософія) - термін, запроваджений німецьким романтиком Адамом Мюллером (1770 - 1829). Філософія культури - наука, що вивчає явища культури, аналізує їх суть та засновки тощо. Як наука про засновки, філософія культури прагне відшукати певну інваріантну систему цінностей, здійснення якої називаємо культурою, а також дедукувати ті загальні передумови, що роблять культуру можливою. Ця робота сама по собі веде до розуміння того, що певна універсальна система культурних цінностей справді існує й що форми її здійснення завжди залежать від історичних умов, від типу особи як реального резюме культури. Таким чином, передбачається пізнання особливостей конкретно-історичних форм культури як справжньої таємниці унікальної загальності особи, пізнання спрямувань розуму, що випливають із суті певної доби, тобто погляд на культуру під кутом зору розрізнення притаманного їй типу, духу доби, цивілізаційних відмінностей та діалогічних перспектив.

Людина створює світ культури і живе в ньому, що підтверджує - культура є надбанням людського буття.

Отже, культура - це:

■ процес нагромадження морального досвіду людства; засіб входження в традицію (Й. Ґ. Гердер);

■ наближення нашого пізнання до єдиного, вічного, наявного (Й. В. Ґьоте);

■ набуття розумною істотою здатності взагалі ставити якусь мету (І. Кант);

■ цілісність взаємопов'язаних елементів, усередині якої різні елементи можуть бути пов'язані лише тією користю, яку вони приносять один одному та людині, а зовсім не як щось, що прийшло з минулого (Б. Малиновський);

■ щось на кшталт грандіозної організації, яка вказує кожному, хто до неї належить, те місце, де він має працювати в загальному річищі (Л. Вітгенштейн);

■ той скінченний фрагмент позбавленої сенсу світової нескінченності, який, з погляду людини, має смисл і значення (М. Вебер);

■ мистецтво, даючи поживу своїй душі, робити її плідною (В. Гумбольдт);

■ культ розуміння (Г. Шпет);

■ середовище, яке виплекує та живить особу (П. Флоренський);

■ безмежний процес самовиховання людського духу, а також об'єктивний результат цього процесу (С. Франк);

■ історія загалом (Л. Карсавін):

■ Антроподицея, що сполучає Теодицею з Космодицеєю (А. Білий);

■ те, до чого прагнуть (X, Ортега-і-Гасет);

■ форма релігії; релігія як остаточний інтерес є субстанція, що наділяє смислом культуру (П. Тиліх);

■ безупинне породження все нових і нових мовних, художніх, релігійних, міфологічних і наукових символів (Е. Касирер);

■ те, що робить життя вартісним (Т. Еліот);

■ реалізація найвищих цінностей через культивування вищих людських чеснот (М.

■ творення духу та свободи (Ж. Марітен);

■ раціоналізація та інтелектуалізація природи (М. Кромпець);

■ найбільша загальність усіх найважливіших шарів історичного процесу (О. Лосев);

■ сукупність знання, на ґрунті якого учасники комунікації завдяки порозумінню один з одним забезпечуються засобами тлумачень (Ю. Габермас);

■ самотлумачення суспільства та тлумачення людської суб'єктивності (П. Козловські);

■ араціональна етична звичка, що передається за традицією; вона містить такі елементи, як структура родини, релігія, моральні цінності, етнічна свідомість, «громадянськість» і партикуляристичні історичні традиції (Ф. Фукуяма);

■ культура повинна бути метафізично орієнтована або її немає зовсім (Й. Гейзінг);

■ об'єкт культури є ним настільки, наскільки він довговічний (Г. Арендт);

■ слово «культура» має тенденцію набирати вузького значення, що стосується лише реальності цінностей (П. Рікер);

■ культура розвивається плюралістично в річищах паралельних, майже паралельних, таких, що перетинаються, але - з погляду простору культури - спрямовані приблизно в одному напрямку (аж ніяк не протилежно спрямовані) (В. Топоров);

■ культура, тобто вічність у теперішньому, в наявному, має потребу у відкритому просторі й вільному слові, повинна бути представлена на тому, що греки називали «агорою»; це, напевно, природжена властивість культури, вона не може органічно й життєво повноцінно рости в підпіллі (М. Мамардашвілі);

■ культура загалом може розглядатися як текст; проте це складно влаштований текст, що розпадається на ієрархію «текстів у текстах» і створює складне переплетіння текстів (Ю. Лотман);

■ здається ілюзією думка, нібито у нас є вибір між культурою і чимось іще; людина, що живе серед людей, не має вибору мати культуру чи не мати: «Відсутність культури — цього людині не дано» (С. Аверинцев).

Найчастіше використовуються такі типи визначення культури:

1) описові (наголос робиться на перерахуванні того, що охоплює поняття культура: "культура або цивілізація складаються із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв, звичок, які засвоєні людиною як членом суспільства", - Е.

2) історичні ("культура - соціально успадкований комплекс способів діяльності і переконань, які складають тканину нашого життя". - Е. Сепір);

3) нормативні (орієнтуються на: а) ідею способу життя, якого дотримується община чи плем'я; б) уявлення про ідеали та цінності будь-якої групи людей);

4) генетичні (культура розглядається з позиції її походження, наприклад, це те, що відрізняє людину від тварини; людина щонаєперше є "людиною культурною", а вже потім стала "людиною розумною").

Отже, поняттям "культура" позначають як смислову відмінність буття людини від буття природи, так і власні смислові ресурси людського буття. Культура - увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтворений і "репрезентований" (штучний, позаприродний) світ, що охоплює різноманітність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності людини, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе.

В аксіологічному аспекті культура - це сукупність досягнутих у процесі освоєння світу матеріальних і духовних цінностей, а в гуманістичному - найважливіший чинник духовного розвитку людини, вияву її творчих здібностей.

2.