Основні категорії естетики

Категорії естетики - найзагальніші та найістотніші поняття естетичної теорії, духовні моделі естетичної практики, естетичного освоєння світу. В категоріях естетики як логічних формах представлено весь історичний досвід естетичного ставлення до дійсності й естетичні характеристики світу культури і природи.

Категорії естетики структуруються щодо певних напрямів естетичної теорії, які стосуються різних сфер та аспектів естетичної й художньої практики:

S метакатегорїї - естетичне, гармонія, міра, прекрасне, потворне, піднесене, низьке, героїчне, трагічне, комічне, іронія;

S категорії естетичної діяльності - естетична діяльність, мистецтво, фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво, дизайн, художнє конструювання, естетика побуту, мода, садово-паркове мистецтво та інші артпрактики;

S категорії естетичної свідомості - естетичне почуття, естетична оцінка, естетичне судження, естетичний смак, естетичний ідеал, естетичні погляди й теорії;

S категорії гносеології мистецтва - художній образ, мімезис (художнє відображення), поетика (художнє мислення), художня форма і художній зміст, художня ідея, художня правда, художня умовність, ідеалізація, типізація, індивідуалізація;

S категорії психології мистецтва - художня творчість, художнє сприйняття, катарсис, емпатія, художня здібність, талант, геній, натхнення, фантазія, свідоме, підсвідоме, творча уява, індивідуальна манера і стиль;

S категорії соціології мистецтва - художник, публіка, художня критика, меценатство, функції мистецтва, свобода і детермінізм художньої діяльності, соціальне замовлення, народність, національне та загальнолюдське у мистецтві, елітарне та масове мистецтво, художні інститути й політика в галузі культури;

S категорії онтології та морфології мистецтва - художній твір, артефакт, види мистецтва: архітектура, скульптура, живопис, література, музика, театр, кіно тощо; роди: епос, лірика, драма, станкове або монументальне мистецтво тощо; жанри: роман, повість, оповідання, портрет, пейзаж, натюрморт тощо;

S категорії семіотичного та структурного аналізу мистецтва - текст, контекст, знак, композиція, сюжет, фабула, міф, художній час і простір, хронотоп, ритм, інтонація, метафора, символ, архетип;

S категорії герменевтичного аналізу мистецтва - розуміння, тлумачення, комунікація, інтерпретація, художня мова, буття, гра, діалогічність, переживання, культурний контекст, герменевтичне коло;

S категорії історичної типології мистецтва - художній процес, традиція, спадкоємність, новаторство, художній канон, художня епоха, напрям, течія, школа, метод, стиль;

S категорії теорії естетичного виховання - естетичні здібності та потреби, методи й засоби естетичного виховання, всебічний розвиток особистості, художнє спілкування.

Категоріальний апарат естетики постійно збагачується за рахунок осмислення нових художніх явищ і процесів, залучення термінів суміжних наукових дисциплін (філософії, психології, мистецтвознавства, семіотики, структуралізму, культурології тощо).

Категорія «естетичне» - найзагальніша категорія естетики, характеризує специфіку всіх форм естетичної діяльності. Естетичне - це ціннісне ставлення до навколишнього світу. У буденному житті естетичне ставлення виявляється як естетичне сприйняття, естетичне переживання, естетична оцінка й естетичний смак.

Естетичне - це специфічне почуттєве духовне ставлення людини до дійсності, в процесі якого у співвідношенні зі своїми уявленнями про досконале, прекрасне та гармонійне людина оцінює форми різних виявів буття. Залежно від типу естетичних оцінок, що викликані цими явищами, відокремлюються основні форми (модулі), які в історії естетики отримали статус основних естетичних категорій: прекрасне і потворне, піднесене та низьке, трагічне й комічне тощо.

Прекрасне й потворне мають конкретно-історичний характер. Уявлення про прекрасне й потворне залежить від конкретних соціальних умов життя особистості, соціальної групи, тобто від їх способу життя, а також особливостей національної й особистісної культури.

Прекрасне - це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що сприяє вдосконаленню життя; прекрасне належить до понять, у яких предмет і явища розкриваються з точки зору їхньої сутності, закономірних зв’язків їхньої внутрішньої структури й властивостей; у категорії прекрасного відображаються не тільки його об’єктивні основи, а й суб’єктивна сторона, що виражається в характері сприйняття цих об’єктивних основ, у ставленні до них, у їхній оцінці.

Потворне є антиподом, протилежністю прекрасного. Ця категорія пов’язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії, диспропорційності, неупорядкованості, та відображає неможливість або відсутність досконалості; потворне має з прекрасним діалектичний зв’язок.

Піднесене, героїчне, низьке слід розглядати в їх діалектичному взаємозв'язку й взаємопереході: піднесене - самостійна естетична категорія зі специфічним естетичним змістом, модифікацією піднесеного є героїчне, а її протилежністю - низьке.

Піднесене - категорія естетики, що відбиває сукупність природних, соціальних і художніх явищ, які є винятковими за своїми кількісно-якісними характеристиками, завдяки чому вони виступають як джерело глибокого естетичного переживання.

Героїчне відображає естетичну цінність вчинків, дій і діяльності окремої особистості, народу або суспільства, які мають велике значення для життя суспільства, держави, людства, відповідають завданням об’єктивного історичного, прогресивного розвитку та вимагають напруги всіх інтелектуальних, моральних і фізичних сил, відваги, мужності й навіть самопожертви в ім’я торжества суспільних ідеалів.

Низьке - сфера несвободи людства, негативна естетична цінність, гранично негативні явища дійсності й особливості суспільного та індивідуального життя, які викликають у людини відповідну естетичну реакцію (презирство й зневагу).

Етимологія понять піднесене та низьке пов'язана з протиставленням верху, до якого люди тягнуться, про який мріють, і низу - тобто того, що хочуть подолати, чого хочуть позбутися. Живе росте і тягнеться догори, мертве падає і поринає вниз. Поняття піднесеного та низького мають ще й відтінок співвідношення великого й малого, значущого й незначущого для людини.

Трагічне та комічне пов'язані з прекрасним як з метою, де, з одного боку, стверджується гідність і свобода людини, а з іншого - заперечується все, що заважає цьому ствердженню.

Трагічне як категорія естетики відображає наявність глибоких об’єктивних протиріч у боротьбі людини з природою, у зіткненнях протилежних суспільних сил, у діяльності й внутрішньому світі особистості - протиріч, що катастрофічні за своїми наслідками для людини, її гуманістичних цінностей і викликають напружене духовне переживання - трагічне почуття.

Комічне - відображає життєві явища, що характеризуються внутрішньою суперечністю, невідповідністю між тим, чим вони є по суті, і тим, за що вони себе видають (невідповідність мети й засобу, зусиль і результату, можливостей і претензій у діях людей).

Реальна історія здійснюється не тільки як трагедія, а й як комедія. Останньою фазою всесвітньо-історичної форми є її комедія. Такий хід історії потрібен для того, щоб людство весело розлучилося зі своїм минулим. Сміх, як відомо, звільняє людину від напруження, а почуття гумору вважається одним із найблагородніших людських почуттів. Звичайно, комічне й смішне - не одне й те саме, як і не все смішне - комічне. Комічне радше є продуктом розвиненої людської культури, здатністю поглянути на себе збоку, піднятися над своїми повсякденними інтересами. Як і трагічне, воно пов'язане зі свободою людини, впевненістю її в безумовній можливості піднестися над собою.

Почуття гумору, як і будь-яке інше естетичне почуття, не дається людині від народження, воно розвивається разом із розвитком особистості та стає показником динамічної гнучкості людського розуму й фантазії.

Гармонія і міра ще з часів античної філософії стали самостійними поняттями. Грецької давнини сягають судження про гармонію й міру: «Нічого занадто»; «Міра - найкраще»; «Використовуй міру»; «Людина - міра всього».

Міра - естетична категорія, що відображає значущість якісно-кількісної визначеності й цілісності предметів, явищ і процесів об’єктивного світу.

Гармонія (грец. αρμου(α - зв’язок, стрункість) - естетична категорія, по відношенню до якої ритм, симетрія і пропорція виступають у якості елементів, складових частин; уявлення про цілісну й досконалу організацію естетичного об’єкта, що виникає на основі кількісних і якісних відмінностей або боротьби його складових елементів; досить часто гармонія розглядається як основа або необхідна умова прекрасного.

Гармонія притаманна насамперед об'єктивному світу речей, самому космосу.

Потреби людей у створенні прекрасного, досконалого, гармонічного, піднесеного й комічного, що давало б їм духовну насолоду, викликали до життя мистецтво та естетичну свідомість, яка відображає буття в конкретній наочно- чуттєвій формі, художніх образах, цю здійснюють влив на наші органи почуттів і викликають тим самим певну емоційну реакцію і оцінку.

Естетична свідомість у бутті людини та суспільства - це динамічний комплекс потреб, почуттів, уявлень, образів, поглядів, цінностей, ідей, ідеалів, смаків, що реалізуються в творчій діяльності людей.

Особлива роль у формуванні естетичної свідомості людини належить мистецтву. Мистецтво виступає як специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, форма суспільної свідомості й художньо-образного відображення дійсності, її пізнання і оцінки, специфічною формою творчої діяльності особистості.

Естетична діяльність - будь-яка суспільна діяльність, пов'язана з перетворенням дійсності за законами краси, внаслідок чого розвиваються якості та здібності особистості, що мають загальнокультурне значення.

Естетична діяльність є необхідним аспектом суспільної практики, на підвалинах якого розвиваються естетичне виробництво (творчість і свідомість) і естетичне споживання.

Естетичну діяльність можна розглядати як систему видів діяльності (творча, художня),специфіка яких визначається співвідношенням цілей перетворення і характером того об'єкта дійсності, на який це перетворення спрямоване.

Найвище втілення естетична діяльність отримує в художній діяльності - у ній закріплюються вищі досягнення та тенденції естетичної діяльності. Свого практичного і закінченого значення естетична діяльність досягає в дизайні - творчій діяльності, метою якої є визначення і створення гармонійних формальних якостей предметно-просторового середовища людської життєдіяльності - праці, побуту, відпочинку тощо, - яка б найбільш повно задовольняла матеріальні й духовні потреби людини.

Естетична діяльність породжує досконалий предмет, досконалий твір, досконалу ідею.

4.