Поняття суспільства. Суспільство як система

Термінами «суспільство», «спільнота», «громада» позначаються певні об'єднання людей. Термін «суспільство» багатозначний:

C суспільство як певний етап у розвитку людства або країни (тут слово «суспільство» часто вживається разом зі словами «стадія», «етап», «період»);

C суспільство як характеристика якісного стану того або іншого етапу у розвитку людства або країни («суспільство споживання», «інформаційне суспільство», «традиційне суспільство» та ін.); у цьому випадку слову «суспільство» обов'язково передує його якісна характеристика;

C суспільство як дуже широке поняття для позначення тої частини матеріального світу, яка відокремилась від природи й певним чином взаємодіє із нею; у цьому сенсі суспільством називають сукупність всіх форм об'єднання та способів взаємодії людей як між собою, так і з природним навколишнім світом - це і є філософським визначенням поняття.

Важлива значення для розуміння суті суспільства є визначення співвідношення суспільства і природи. Зрозуміло, що суспільство відрізняється від природи, але в той же час, можна визначити риси, які є спільними для них:

J суспільство виникає і функціонує всередині природно-космічного процесу, а тому суспільні явища не можуть не узгоджуватись із загальними законами останнього; у цьому плані суспільство постає продовженням природно- космічного процесу;

J і суспільство, і природа існують реально, тобто вступають у зв'язки, діють та реагують на дії;

J між суспільством і природою відбувається постійний процес обміну речовиною, енергією та інформацією, що було би неможливим при відсутності між: ними спільного;

J матеріал природних та суспільних явищ за вихідними складовими є однаковим, тобто ті ж самі атоми, елементарні частинки, енергетичні носії функціонують як в природі, так і в суспільстві.

Разом з тим існують і відмінності між суспільством і природою:

J дії природних законів у межах суспільства втрачають свою однозначну спрямованість, можуть змінювати спрямування виявів або взагалі блокуватися;

J суспільні процеси орієнтуються на такі цінності, смисли та мотиви, які не мають натуралізованої форми виявлення;

J темпи зміни суспільних явищ значно перевищують зміни природи;

J у розвиненому суспільному процесі можуть створюватись і принципово нові матеріали, сполуки речовин, носії матеріальних властивостей та енергії.

Таким чином, суспільство (від лат. «зосіо» - з'єднувати, об'єднувати разом) - це частина матеріального світу, що відокремилась від природи, і становить форму життєдіяльності людей, яка історично розвивається.

Суспільство може розглядуватися як певна система взаємодіючих підсистем та елементів. Основні підсистеми суспільства — сфери суспільного життя. Зазвичай виділяють чотири найважливіших соціальних (суспільних) сфери (основні підсистеми суспільства):

• Економічна (охоплює відношення, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ).

• Політична (охоплює відношення, що пов'язані з взаємодією держави, партій, політичних організацій з приводу влади й управління).

• Соціальна (охоплює відношення, пов'язані з взаємодією класів, соціальних шарів і груп).

• Духовна (охоплює відношення, пов'язані з розвитком суспільної свідомості, науки, культури, мистецтва).

Ці підсистеми (сфери) в свою чергу можуть бути представлені сукупністю елементів, що входять до них:

> Економічна: виробничі установи (заводи, фабрики), установи транспорту, фондові та товарні біржі, банки та ін..

> Політична: держава, партії, профспілки, молодіжні, жіночі та ін. організації.

> Соціальна: класи, страти, соціальні групи та шари, нації та ін.

> Духовна: церква, освітні установи, наукові установи та ін.

Для характеристики суспільства як системи недостатньо виділити підсистеми й елементи, що входять до його складу. Важливо ще показати, що вони знаходяться у взаємному зв'язку й можуть бути представлені як зв'язки між соціальними групами, націями, індивідами, що виникають у процесі економічного, політичного, соціального та духовного життя суспільства. Для позначення таких зв'язків використовується термін «суспільні відношення».

Види суспільних відношень: 1) матеріальні (з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ); 2) духовні (політичні, правові, моральні, ідеологічні та ін.).

Історичні типи суспільств.

Традиційне суспільство ритуалізоване. У традиційному суспільстві цінується не індивідуальність, а відповідність певній соціальній ролі. Тому, наприклад, честь - це відповідність соціальній ролі. Межі вибору дуже вузькі. Кожна людина повинна виконувати свою роль.

Індустріальне суспільство. Основними спільнотами, які представляють це суспільство, є буржуа, бюргери та міщани. На цей час з'являються нові правила у взаємовідношеннях між людьми та нові традиції, наприклад: час - гроші; багатство тісно пов'язано з праведністю.

Г оловні риси індустріального суспільства:

❖ Майбутність. Час-коло (у традиційному суспільстві) перетворюється у час- стрілу. Уявлення про власне життя стає схожим на біографію. Індивідуальне життя починає плануватися. З'являється поняття кар'єри.

❖ Приземленість. З'являється усвідомлення цінності земного світу, ворожість до трансцендентного.

❖ Звільнення. Втрачається традиційна призначеність соціальної ролі. Разом із цим виникає різноманітність виборів. Але замість того, щоб приносити полегшення, вона лякає, з'являється жах перед хаосом.

❖ Індивідуація. У релігії з'являється протестантизм - ідея людини, що одна стоїть перед Богом. Важливою закономірністю в цей період стає випередження соціальної індивідуалізації духовною. Крім того, важливо відмітити, що міжособистісні відношення отримують незалежність від родинних зв'язків.

❖ Абстракція. Виникає велика множина абстрактних посередників між людьми. Довіра до людей змінюється довірою до абстрактних систем: грошей; ідеології, як засобу самовираження; експертного знання (науки) та ін.

❖ Модерн. Його важливий вимір - розвинутий апарат нагляду та монопольний контроль за засобами насильства. У традиційних суспільствах покарання відбувалося через катування. На новому етапі процес покарання перетворюється у певний вид соціального театру, який демонструє тріумф порядку над «злодіями».

❖ Соціальна бездомність. Вона стає метафізичною. Релігії припиняють надавати людському існуванню певну визначеність. Тому серед людей відбувається відхід у приватне життя. Існуючі соціальні інститути (сім'я, релігійні організації, клуби) вже не в змозі надійно регламентувати повсякденне людське життя.

Постіндустріальне суспільство. Така людська спільнота характеризується як суспільство загального добробуту. Людина тут опиняється у штучному середовищі об'єктів.

❖ Субстанція реального життя тут втрачає якесь значення й тому відкидається. У діяльності людей бере участь все більше символічних посередників, й передусім - інформаційних.

❖ Ключовою формою діяльності стає споживання. Тому соціальній системі вже потрібні не працівники та платники податків, а споживачі. А це означає, що основною стає проблема не як виробити товар, а як примусити його споживати.

❖ Постіндустріальне суспільство - це суспільство складних структур. Причому одна структура може легко змінити іншу.

❖ Для постіндустріального суспільства характерна індивідуалістична система цінностей з альтруїстичною етикою, а рівень споживання є мірилом соціальних заслуг.

Сучасна соціальна філософія виділяє чотири найважливіших характеристики суспільства: самодіяльність, самоорганізація, саморозвиток, самодостатність.

Самодіяльність, самоорганізація та саморозвиток тією чи іншою мірою властиві не тільки всьому суспільству в цілому, а й окремим його елементам. Але самодостатнім може бути тільки суспільство в цілому. Жодна з систем, що входять до нього, не є самодостатньою. Тільки сукупність всіх видів діяльності, всі разом узяті соціальні групи, інститути (сім'я, освіта, економіка, політика та ін.) утворюють суспільство в цілому як самодостатню систему.

Базову структуру суспільства утворюють основні типи суспільної діяльності, які в ньому постійно відновлюються:

1) матеріальна діяльність;

2) духовна діяльність;

3) регулятивна або керівна діяльність;

4) діяльність обслуговування, яку іноді називають гуманітарною або соціальною у вузькому значенні.

У кожній діяльності активною стороною, без якої жодної діяльності просто не може бути, є людина. Діяльність людини може бути спрямована на іншу людину (наприклад, у ситуації «викладач-студент»); на речі (знаряддя праці, знаряддя духовного виробництва); символи або знаки, якими є усна та письмова мова, інформація нарізних носіях (дискетах, лазерних дисках, магнітних стрічках), книги, картини, штучні мови та ін.

3.