Що таке почуття?

Більшість книжок, присвячених філософії або психології почуттів, не містять навіть розділу про самот­ність. Як правило, ця тема повністю випущена або згадується вкрай побіжно. У таких роботах чільне місце часто посідає страх, а також злість і любов, але не самот­ність.

Термін «почуття» позначає дуже різні поняття, починаючи від болю, голоду чи спраги — і до ревнощів, заздрості і любові, від майже суто фізіологічних — до цілком когнітивних. Ми бачимо, що перші перелічені почуття більш «фізичні», тоді як останні — більш ­«когнітивні». В англійській мові часто розрізняють слова «feelings» та «emotions»; перші вживаються для позначення більш фізичних почуттів, а другі — ментальних. Проте існують суттєві розбіжності у поглядах, як саме провести відмінність між «feelings» та «emotions» і які стани належать до першого чи другого терміна.

Отож категорія «почуттів» не є гомогенною і містить у собі велике розмаїття явищ. На мій погляд, можливість розробити функціональне визначення, яке б указувало потрібні і задовільні умови того, щоб уважати X почуттям, доволі сумнівна, але існує вдосталь цікавих теорій, які саме це намагаються зробити^[79]. Тео­рії почуттів, як правило, підкреслюють таку лінію: почуття — явища суб’єктивні. Зазвичай їм властива валентність, тобто вони є або позитивними, або негативними, але не нейтральними. Почуття мають інтенціональний об’єкт, тобто почуття стосуються чогось. Почуття часто мають відносно коротку тривалість, і ця тривалість визначатиметься зміною валентності. Самот­ності притаманні такі властивості, за винятком хіба того, що вона може досить довго тривати і набувати хронічних форм. З іншого боку, існують також хронічні болі, протягом тривалого часу людина може відчувати голод або спрагу, а також ревнощі, заздрість і любов можуть тривати роками. Зважаючи на це, виникає сумнів, чи повинна коротка тривалість розглядатися центральним критерієм. Для одних почуттів вона може бути характеристикою, але для інших — ні.

Точаться дискусії щодо існування набору основних почуттів, тобто почуттів, які не набуті, а вроджені та які притаманні всім культурам^[80].

Деякі почуття існують від нашого народження, інші — з’являються вже за деякий час. Непросто визначити, коли людина здатна переживати самот­ність. Маленькі діти у дошкільному віці можуть дати мовне вираження самот­ності, але як бути з меншими дітьми, в яких ще не виробилися відповідні мовні навики? Чи можуть вони відчувати самот­ність? Відповісти на це не так просто. Вважається, що за виразом обличчя маленьких дітей можна ідентифікувати комплексні почуття, такі як сором і заздрість, але немає виразу обличчя, яке б відповідало почуттю самот­ності. А як щодо малечі, яка плаче, коли її залишають одну? Звичайно, можна припустити, що дитина переживає самот­ність, але плач може означати також страх. У будь-якому разі ми можемо стверджувати, що почуття самот­ності дається взнаки в ранньому дитячому віці^[83]. Відтак воно більшою чи меншою мірою супроводжує наше подальше життя.