<<
>>

Відповідальність за власні почуття

Кожен із нас повинен брати відповідальність за власні почуття. Це твої почуття. Вони належать тобі. Аристотель стверджує, що дії кожної людини виходять з її характеру, і цього нікому не уникнути, але в певному розумінні дії також є добровільними, тому що ми самі сформували власний характер, тобто ми частково створили або сформували самих себе[422].

Наприклад, ти можеш бути відповідальним за культивування гніву, якщо агресивно реагуєш в ситуаціях, коли це не є розсудливо. Відповідно, можемо стверджувати, що особа також може бути відповідальна за свою самот­ність, коли вибирає модель поведінки, яка підтримує і посилює самот­ність. Гаррі Франкфурт відкидає теорію Аристотеля і стверджує, що відповідальність за свій характер — і за дії, які виникають із нього, — не стосується вироблення чи формування цього характеру, а є радше питанням «відповідальності за нього»[423]. Водночас очевидно, що таку відповідальність людина бере на себе лише до певної межі, поки це дозволяє її характер.

Звичайно, ми не можемо вибирати, що нам відчувати. Ти не можеш просто вирішити не почуватися самот­нім, внаслідок чого проблема відразу зникла б, як роса під сонячним промінням акту твоєї волі. Феноменологічно почуття — це те, що відбувається з нами, і часто вони суперечать тому, чого прагнемо. Але ти можеш вибрати, наприклад, бути присутнім у соціальній ситуації, незважаючи на викликані нею незручності. Ти можеш намагатися змінити своє сприйняття подібних ситуацій, свої очікування щодо інших людей, а також свою прив’язаність до них. Ніхто не здатен виконати цю роботу замість тебе. Самот­ність сприймається нав’язаною ззовні як результат незадовільного соціального середовища, яке не відповідає потребам особи.

Отже, не можна з певністю стверджувати, що са­мот­ні повинні по-іншому ставитися до себе і свого оточення. Чи не буде це «звинуваченням жертви»? В такому випадку самот­ня людина захоче сказати словами Морріссі з The Smiths у пісні How Soon Is Now:

You shut your mouth

how can you say

I go about things the wrong way

I am human and I need to be loved

just like everybody else does[424]

Біль самот­ності — це біль недостатнього визнання.

Нарікання на самот­ність — це нарікання на біль, викликаний тим, що не може бути задоволена основна потреба людини. Ця потреба, однак, частково є результатом наших очікувань. З огляду на це, можливо, не варто одразу робити висновки, що щось не так із соціальною підтримкою, яку ми отримуємо від інших. Можливо, проблема і не в наших очікуваннях від цих відносин. Можливо, зараз ми взагалі очікуємо надто багато тепла від соціального простору[425]. Якщо людина завжди почувається самот­ньою, навіть в оточенні сім’ї та друзів, які дають їй достатню підтримку і визнання, тоді щось не так з її «почуттям соціального голоду», подібно тому як деякі люди почуваються голодними, навіть якщо щойно добре наїлися. Можна постійно шукати нові любовні стосунки і нових друзів, сподіваючись, що вони заповнять нашу потребу в прив’язаності, — але навряд чи це можливо. У цьому випадку самот­ність набуває дисфункційного характеру, так само як можуть стати дисфункційними інші почуття.

У мене немає відповіді на питання, чому ти самот­ній. Я розповів трохи про соціальні обставини і психологічні властивості, які збільшують імовірність самот­ності, але ти сам повинен визначити їхнє значення саме для тебе і причини, що в основі твоєї самот­ності. Можливо, частина матеріалу, поданого в цій книжці, допоможе в коригуванні твого самоусвідомлення. Можливо, ти помічатимеш, що причини твоєї самот­ності насправді не ті, про які ти думав. Самот­ність сприймається такою, що викликана причинами ззовні, тому що середовище не відповідає потребам у прив’язаності. Та, можливо, ти побачиш, що тобі притаманна певна риса, котра допомагає формувати подібне сприйняття, що твої очікування від фактичної прив’язаності занадто високі, що ти не достатньо довіряєш, що ти надто егоцентричний або занадто критично сприймаєш самого себе та інших у соціальному контексті.

У багатьох випадках буде доречно сказати так: ти самот­ній не тому, що одинокий; ти одинокий через те, що самот­ній. Проте таке твердження може сприйматися несправедливим щодо самот­ніх і варіантом звинувачення жертви.

Незважаючи на все, самот­ність відчувається так, ніби вона — явище, нав’язане нам ззовні, з нашого оточення, яке не задовольняє наших потреб. Однак ця суб’єктивна ідея не є добрим показником причин самот­ності. Якщо тебе оточує підтримка сім’ї та друзів, але ти все одно почуваєшся самот­нім, кортить сказати, що твоя потреба у визнанні просто дала збій. Твоя самот­ність не обов’язково означає, що інші зрадили тебе або не виправдали твоїх сподівань. Можливо, це ти помилився в оцінці своєї прив’язаності до них. Твоя самот­ність не означає, що ти можеш вимагати від інших допомоги, щоб зносити її. Жодній людині не гарантоване право жити без самот­ності, так само як і право бути щасливою.

Між твоїм сприйняттям самого себе і тим, як сприймають тебе інші, завжди буде прогалина, і це слід усвідомлювати. У своїх думках і своєму досвіді ти присутній так, як ніколи не зможе бути присутньою жодна інша людина. У цьому й полягає самот­ність; більшість людей досвідчує її мало не весь час, але вона також може суттєво пригнічувати. Отже, парадигматичний досвід самот­ності полягає не у відсутності інших, а в тому, що серед інших особа почувається відчужено. Наша потреба в дружбі та любові є вираженням потреби подолати це відчуження, бути пов’язаними з іншими людьми, які, принаймні частково, здатні зрозуміти те, що ми думаємо, і відчути те, що ми відчуваємо, і не лише тоді, коли ми самі розповідаємо про наші думки і почуття, а тому що вони дійсно знають нас. Ці інші не обов’язково повинні схвально сприймати наш стан, але повинні розуміти, звідки беруться наші думки і почуття, і визнавати їх як вираження нашої суті та нашого сприйняття світу. Йдеться про особливу форму безпосередності між двома людьми, і це найближчий спосіб подолати ту самот­ність, з якою ми стикаємося упродовж життя.

І водночас існує стільки всього, чим ми не можемо поділитися. Самот­ньою є смерть. Твоя смерть є лише твоєю. Паскаль пише: «Безумці ми, якщо віднаходимо супокій у товаристві наших ближніх, які ще нещасніші за нас і безсиліші.

Вони нам не зарадять. Ми помиратимемо на самоті»[426]. Норберт Еліас пише про «самот­ність умираючого» і стверджує, що смерть у нашій культурі радше прихована, а не відкрита частина нашого досвідчення світу. Для тих, хто живе, смерть проблематична, і тому вона стає самот­ньою для тих, хто помирає, бо «їм — ще за життя — доводиться відчувати, що вони вже виключені з товариства живих»[427]. Але не обов’язково мусить бути саме так. Ми не повинні почуватися так, як сказано у «Пісні смерті» Йенса Бйорнебу з п’єси «Друзі птахів» (1966):

І прийде той день, дійдеш до межі ти

Із серцем розбитим від втрат у житті,

Бо близьких нема, тих, хто міг би зігріти,

Збагнеш, що помер у самот­ності й ти.

[Переклад Лариси Панок]

Ті, кому ти небайдужий, не обов’язково мусять покидати тебе. Коли помирав мій батько, ми весь час були з ним. Ми знали, що повинно статися, і провели багато ночей, допізна розмовляючи про це. Ніхто з нас не міг померти замість нього, але ми були разом із ним. До самого кінця ми дарували одне одному близькість і розраду, як продовження всього, що ми пережили разом. Проте батько знав, що саме він помре.

<< | >>
Источник: Свендсен Ларс. Философия одиночества. Перевод с норв. Е. Воробьёвой. — М.: Прогресс-Традиция,2017. — 272 c.. 2017

Еще по теме Відповідальність за власні почуття:

  1. Що таке почуття?
  2. Самот­ність, почуття належності та сенс життя
  3. 2. Самот­ність як почуття
  4. 8. Самот­ність і відповідальність
  5. Свобода особистості і відповідальність
  6. 6.16.2. Проблема свободи історичного вибору у філософії історії. Свобода та відповідальність
  7. Державний суверенітет - невідчужувана юридична якість не­залежної держави, яка символізує її політико-правову самостій­ність, вищу відповідальність і цінність як первинного суб'єкта між­народного права
  8. Table of Contents
  9. План
  10. Самот­ність і соціальні медіа
  11. НАЦІОНАЛІЗМ
  12. Функція почуттів
  13. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРИРОДУ[254]
  14. ГАВРИЛИШИН Богдан До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє
  15. Загальнолюдське явище
  16. Мисленнєві стратегії життя і смерті у філософії Нового часу
  17. §6. Пріоритет свобод,
  18. ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМ Е. MAXA І Р. АВЕНАРІУСА