Самотність, почуття належності та сенс життя
Встановлено, що і хронічна самотність, і експериментально викликана соціальна ізоляція корелюються з нижчим рівнем досвідчення сенсу життя. Це свідчить про те, що почуття належності має ключове значення для того, щоб життя мало сенс[409].
Сенс життя, очевидно, можна вивчати під різними кутами зору, але спільним для них буде вирішальна роль взаємин з іншими людьми[410]. Існують вагомі докази на користь «гіпотези належності» Баумайстера і Лірі, згідно з якою «людина має всепроникне прагнення формувати і підтримувати хоча б мінімум міцних, позитивних і вагомих міжособистісних відносин»[411]. Та потрібно додати, що не всі мають однакову потребу в належності, тобто в одних ця потреба більша, а в інших — менша[412]. Люди, які проводять багато часу з іншими людьми, як правило, щасливіші за тих, хто частіше залишається на самоті, але, очевидно, в цьому великі індивідуальні відмінності. При вимірюванні суб’єктивного благополуччя — або, як його часто трохи хибно називають, «щастя» — вплив міжособистісних відносин більший за вплив грошей і здоров’я. Якщо намагатися передбачити, високий чи низький бал матиме особа у вимірюванні суб’єктивного благополуччя, то час, який вона проводить із родиною і друзями, дасть найкращі шанси вгадати правильно. Люди повідомляють про те, що більшою мірою відчувають позитивні емоції тоді, коли вони з іншими людьми, ніж тоді, коли наодинці. Проте багато людей можуть переживати найкращий час у власному товаристві, а серед інших почуватимуться жахливо.Проте правда в тім, що ми всі потребуємо інших. І ключовою складовою цього є потреба, щоб інші потребували нас. Ті, кого інші не потребують, у певному сенсі не мають ніякого значення. Тому дивно, що ми значною мірою організовуємо наше життя так, щоб якомога менше потребувати одне одного. В 1970 році соціолог Філіп Слейтер опублікував книжку «Переслідування самотності», в якій писав:
Ми прагнемо мати приватний будинок, приватний засіб пересування, приватний сад, приватну пральню, магазини самообслуговування та всілякі навики зроби-це-сам. Неймовірний розмах технологій, здається, поставив собі завдання зробити непотрібною потребу попросити щось в іншої людини за якоїсь нагоди в повсякденній діяльності. Навіть у сім’ях американці є унікальними в своєму переконанні, що кожен повинен мати окрему кімнату, навіть окремий телефон, телевізор і автомобіль, якщо це можливо економічно. Ми прагнемо чимраз більше особистого життя, а коли досягаємо цього, почуваємося дедалі відчуженішими[413].
Десятиліття, що минули від часу виходу книжки Слейтера, у певному сенсі тільки посилили такий розвиток подій до все більшої незалежності від інших. Геґель сказав би, що це опис нещасливого «я», яке не може «звільнитися від своєї самотності, від створеної ним же самодостатності»[414]. Водночас мало що вказує на те, що ми стали більш самотніми.
Еще по теме Самотність, почуття належності та сенс життя:
- Самотність і сенс життя
- 2. Самотність як почуття
- Самотність, етапи життя і соціальні групи
- Переконання всього мого життя зараз зводиться до віри в те, що самотність — яка далека від того, щоб бути рідкісним чи незвичним явищем, особливо для мене та кількох інших чоловіків-самітників, — є центральним та неуникним фактом людського існування.
- Самотність і сором
- Це твоя самотність
- Самотність і здоров’я
- Самотність і особистість
- Самотність і стать
- Чи індивід вражений самотністю?
- Норвезька самотність
- Тоталітарна самотність