ТОЙНБІ Арнольд Дослідження історії

[...] «Треба сказати, що суспільство у своєму житті стикається з серією завдань, які воно й розв’язує найприйнятнішим для себе чином. Кожна така проблема - це виклик історії. Через такі випробування члени суспільства дедалі більше диференціюються.

Афіни не стали на шлях завоювання чужих земель. Вони виробили своє власне ориґінальне рішення. Сільськогосподарське виробництво було переорієнтоване на експорт, почали інтенсивно розвиватися ремесла й торгівля,

що привело до перебудови політичних установ, змушених поділитися владою з новими класами, покликаними до життя економічними змінами. [.] афінські державні діячі відвернули соціальну революцію за допомогою успішного проведення економічної і політичної революції, відкривши тим самим новий шлях для розвитку еллінського суспільства.

Отже, досліджуючи суспільство, яке ми іменуємо “західне”, ми виявили, що воно проявляє тенденцію до постійного розширення. Однак. так і не домоглось домінантного становища у світі у всіх трьох планах - економічному, політичному і культурному. [.] жодне з досліджуваних суспільств не охоплює всього людства, не поширюється на всю заселену Землю.»

«Примітивні суспільства мають порівняно коротке життя, вони обмежені територіально й нечисленні. Життя цивілізацій. довше, вони займають широкі території, а чисельність людей, охоплених цивілізаціями, велика. Вони мають тенденцію до розширення шляхом підпорядкування й асиміляції інших суспільств. Однак у нас є підстави вважати, що людський рід існує впродовж декількох сотень тисяч років, а примітивні суспільства - ровесники самого Людства, оскільки суспільне життя - ообв'язкова умова життя людини. Людина перетворилася на Людину, створивши примітивні суспільства.

«.бідність - це постійно діючий стимул до подолання труднощів, якщо не рахувати випадків, коли стимуляційним фактором є честолюбність, корпоративний дух та інтелектуальні пошуки.

.Але двадцять одна розвинута цивілізація і чотири ненароджених (далекозахідна християнська, далекосхідна християнська, скандинавська і сирійська) не вичерпують списку цивілізацій, які дозволив виявити емпіричний метод. [.] Оттоманська система впала тому, що нехтувала людською природою. [.] Насильно сковуючи людський розум, зводячи функції людини до штучно виробленої суми навиків і вмінь, ескімоси, кочівники, османи і спартанці зрадили своїй природній сутності. Вони стали на хибний шлях, що вів від гуманізму до анімалізму, шлях, зворотний тому, що проробило Людство, стимульоване величними творчими актами живої історії Всесвіту. [.] ріст цивілізації за своєю природою поступальний. Цивілізації розвиваються завдяки пориву, який тягне їх від виклику через відповідь до дальшого виклику, від диференціації через інтеґрацію й знову до диференціації. територіальна експансія не може бути прийнята як критерій росту цивілізації».

«Перенесення центру вагомості з Дніпра на Волгу - з Києва у Володимир - супроводжувався надламом (1478 р., коли був підкорений Новгород), експансія руського православного християнства продовжувалася з без­прецедентною інтенсивністю й небачених масштабів.

«Цілком очевидно, що суспільство визначається через індивідів, які належать до цього суспільства або яким належить це суспільство. [.] одне з основних питань соціології, і на нього є дві протилежні відповіді. Перша в тому, що окрема людська істота - це реальність, здатна існувати і бути самостійною, а суспільство є нічим іншим, як сумою чи сукупністю атомарних автономних індивідів, чия взаємодія й творить суспільство. Друга думка прямо протилежна. Згідно з нею реальність - це суспільство, а не індивід. Суспільство - це досконале й умоглядне ціле, тоді як індивід - лише частина цього цілого, не здатна ні існувати, ні бути зрозумілою окремо від тієї соціальної системи, в яку вміщена. Якщо проаналізувати ці взаємовиключні положення, то переконаємося, що жодна з них не витримує критики..

Отже, суспільство - це сукупність стосунків між індивідами, і стосунки ці, як ми встановили, становлять поєднані індивідуальні поля дій, а ця збіжність свідчить про наявність спільної основи.

«Завдяки внутрішньому розвиткові Особистості Людина набуває можливості здійснювати творчі акти, що й обумовлює ріст суспільства. [.] творчі особистості [.] становлять в суспільстві меншість, але саме ця меншість і вдихає в соціальну систему нове життя. [.] творча особистість, відходячи, випадаючи із свого соціального оточення, перетворена, потім повертається в те саме середовище, повертається з новими здібностями й новими силами. Відхід дозволяє особистості реалізувати свої індивідуальні потенції, які не знайшли б вираження під пресом соціальних обов’язків, неминучих в суспільстві.

.Сама природа соціального життя ставить творчі особистості перед вибором здійснити ривок. Цей порив можливий, за визначенням Платона, через “напружений інтелектуальний союз та інтимне особисте спілкування”, здатні перенести божественний вогонь з однієї в другу. Завдання творчої особистості полягає в тому, щоб масу пересічних людей перетворювати на своїх послідовників, активізувати людство, спрямувати його до мети, що перебуває поза ним».

.«Механічні винаходи значно розширили владу людини над навколишнім середовищем. І отже неживі об’єкти починають допомагати людині в досягненні її цілей. Сама природа дала людині винахідливість, ніби готуючи її до використання механічних засобів. Вона дала людині природний механізм, шедевр її творчості - людське тіло. Вона створила дві самореґульовані машини - серце і легені, - машини такі досконалі, що вони виконують свою роботу автоматично. Природа спрямувала запаси м’язової і психічної енергії на виконання творчої, неповторної роботи руху, відчуття й мислення. Природа включала максимум тренувальних повторень, інакше кажучи, вона домагалась автоматизму. В організмі, що зростає, як і в суспільстві, що зростає, більшість дресирує керівна меншість».

«Невизначеність - постійна супутниця людей, що стали на широку дорогу цивілізації. Глибина цієї невизначеності дуже велика, коли на суспільство звалюється природна стихія і соціальна хвороба, як-от війна чи революції. [.] В русі життя зміна в будь-якій частині цілого має супроводжуватися відповідними зрушеннями в інших частинах, якщо все йде добре. Але коли життя механізується, одна частина може змінитися, не вплинувши на інші. Внаслідок цього - втрата гармонії».

.«Православна експансія була невдала, тому що підпорядкування патріархату імперській владі було не простою умовністю, а суворою реальністю. [.] Наслідком поширення війни і піднесення військового духу стало різке падіння звичаїв і руйнування усталених економічних зв'язків. [.] Розкол у людській душі - це епіцентр розколу, що проявляється в суспільному житті. [.] Розкол в душах людей проявляється в різних формах.

.Для кожної з можливих фаз соціального життя однаково правильним є те, що джерелом дії ніколи не є саме суспільство, але завжди - деяка індивідуальна душа.

.Відмінність у керівництві суспільством, коли воно росте і коли розпадається, зводиться до різниці між здатністю творити і відсутністю такої. [.] Одним із симптомів соціального розпаду і причиною соціального розколу є виродження меншості, раніше здатної керувати завдяки своїм творчим потенціям, а тепер такої, що володарує тільки завдяки грубій силі. [.] Час працює насправді проти тих, хто збудував свою імперію за допомогою насильства».