ТЬОНІС Фердінанд Спільнота та суспільство. Основні поняття чистої соціології

[.] «Діяльність - це зміна організму, вона залишає по собі ті чи інші сліди - або в тому самому, або в протилежному, або в нейтральному напрямі стосовно тенденції росту та інших ознак розвитку організму.

.Життя спільноти - це обопільне володіння та користування, а отже, володіння та користування спільними благами. [.] У тривалому зв'язку з полем і домом розвивається життя спільноти. Спільність взагалі - це спільність між усіма органічними істотами, розумна ж людська спільнота - це спільність між людьми. [.] Село і місто розглядаються тут за аналогією з домом, як здебільшого розмежовані формування спільного володіння та користування. [.] Місто теж - за Арістотелевою характеристикою. - становить певне самодостатнє домашнє господарство, певний організм, що живе спільним життям».

.«Теорія суспільства конструює певне коло людей, що (як і в спільноті) мирно живуть і мешкають поряд одне з одним, але є не посутньо пов'язаними, а посутньо роз'єднаними, і в той же час як у спільноті вони залишаються пов'язаними попри всі розлучення, тут вони залишаються роз'єднаними попри всі зв'язки.

.Отже, суспільство, цей об'єднаний на підставі конвенції та природного права конґломерат, можна розуміти як певну масу природних і штучних індивідів, чия воля та сфери перебувають у численних стосунках і зв'язках між собою і все ж таки залишаються незалежними одна від одної і не мають взаємного внутрішнього впливу.

.якщо проґрес суспільства, спрямований на досягнення найвищого рівня розвитку спільноти на життя народу, ми розглядатимемо, істотно обмежившись цією економічною цариною, то він постане перед нами як перехід від загального домашнього господарства до загального торгового господарства та найтісніше пов’язаний із цим перехід від переважно землеробства до переважно промисловості...

Праця й послуги пропонуються та продаються як товари. Вони зумовлюють свою ціну. В суспільстві спілка виступає ранішою формою, простим випадком; об’єднання ж є двоїстою або багатоаспектною спілкою. Спільнота сходить від об’єднання до спілки, і останню тут можна мислити лише в межах об’єктивно-загального порядку. Суспільство ж підноситься від спілки до об’єднання. Сягнувши найвищої точки свого розвитку, воно може знову уподібнюватися до спільноти.

.Прототипом усіх спільнотних зв’язків виступає сама сім’я в усіх її формотворах. Спільнотні “спілки” найдосконаліше можна зрозуміти як співдружності: спільність духу ґрунтується на спільній праці або професії, отже, на спільній вірі. [.] Проміжне становище між об’єднанням і спілкою посідає безліч інших важливих відносин, серед яких чільне місце належить шлюбові.»

.«Держава має двоїстий характер. [.] вона становить загальний суспільний зв’язок, існує і немовби розбудовується задля того, щоб захищати свободу і власність своїх суб’єктів, разом із тим виражати і втілювати в життя природне право. [.] Необмеженій експансії цієї законодавчої влади, витісненню природного або конвенційного права правом державним або політичним, може протистояти - завдяки ствердженню свого власного права - суспільство, котре як сума окремих індивідів перебуває поряд із державою і водночас немовби під нею. [.] Однак, по-друге, держава є самим суспільством, або соціальним розумом. суспільство в його єдності - це не особлива особа, що існує попри та поряд із рештою осіб, а особа абсолютна, від якої решта осіб тільки й здобувають своє існування.»

«...від великого міста як такого слід відрізняти національну столицю...

.Юрба набуває свідомості, здобуваючи різноманітну освіту в школах і черпаючи її з газет. Від класової свідомості вона переходить до класової боротьби. Класова боротьба може зруйнувати суспільство і державу, які вона хоче перетворити. А що вся культура загалом вже перевтілилася в суспільну і державну цивілізацію, то в такій своїй перетвореній формі прямує до загибелі і сама культура».