<<
>>

“Дух епохи” як загальна парадигма розвитку освіти

“Дух епохи” - поняття складне і далеко не однозначне. У різних філософських системах воно характеризується по- різному. Разом з тим, від знаменитих “тіней печери” — великого Платона, через “абсолютну ідею” не менш великого Гегеля і “дух капіталізму” їм співмірного Вебера, “ноосферу” нашого знаменитого земляка Володимира Вернадського, і “пункт Омега” не менш знаменитого Тейяр-де-Шардена проглядається дещо спільне, що й можна розглядати у якості конструктивного начала культуротворення особистості засобами освіти.

Зупинюся на цьому більш детально.

Поняттям “дух” активно користувались античні мислителі. У перекладі з латинської і грецької поняття “дух” буквально звучить як “повітря, що рухається”, “подих” (як носій життя). У Гете це поняття означає ні що інше, як “саме життя”. Християнство пов'язує з ним сутність Бога (“Бог є дух”). У деяких культурах “дух” трактується як “сутність землі і світу”, “ідейний зміст мистецького твору”, “всезагальний характер будь-чого”. За Гегелем, “дух епохи” (“дух часу”) (нім.) - є сукупністю ідей, характерних для певного періоду; за Гете - це сутність епохи, яка виявляється в конкретних речах, відносинах і особистостях. До речі, в розгорнутому вигляді поняття “дух епохи”, “народний дух”, “корпоративний дух” і т. ін. вперше функціонують саме у Гете.

Не заглиблюючись у деталі, — це тема окремого дослідження, — слідуючи за Миколою Гартманом, спробуємо осмислити “дух епохи” (“об'єктивний дух”) як якість, яка узагальнює мову, виробництво і техніку, панівні цінності і мораль, діюче право, домінуючий тип поглядів і настроїв, світогляд, нормативне мислення.

Перша і основна складова змісту “духу епохи” формується, насамперед, як філософське узагальнення, пояснення і оцінка сенсу, причинних зв'язків і тенденцій розвитку буття людини у світі, яке розгортається в наявних формах культури. Другою складовою є порівняння означеного сенсу із досвідом історії, тобто з сенсом буття людини у світі загалом — як узагальнене бачення “таємниці соціального” (С. Франк) як такого. Третю складову становить прогноз перспективи людського розвитку, його джерел і спонукальних чинників. “Дух епохи” таким чином, є ні чим іншим, як філософським узагальненням найвеличніших наукових і культурних надбань, виходячи з яких людство вибудовує свою соціальність, проектує майбутнє, готує до життя в ньому підростаюче покоління.

<< | >>
Источник: ФІЛОСОФІЯ освіти: Навчальний посібник / За заг. ред. В. Андрущенка, І. Передборської. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова,2009. - 329 с.. 2009

Еще по теме “Дух епохи” як загальна парадигма розвитку освіти:

  1. РОЗДІЛ 1. Предмет філософії освіти крізь “дух епохи”
  2. 2. Сучасні тенденції розвитку освіти
  3. Ліберальна перспектива розвитку України і управління освітою
  4. Аксіологічна парадигма управління освітою В. В. Крижко
  5. Криза класичної парадигми освіти
  6. Філософські основи нової парадигми освіти
  7. Синергетична модель розвитку освіти В. Г. Кременя
  8. Зв’язок розвитку науки і техніки з розвитком суспільства
  9. “Бог є дух”: сутність середньовіччя
  10. Проблемне поле філософії освіти. Об'єкт, предмет і завдання філософії освіти
  11. Тема: «Філософія епохи Відродження»
  12. «АБСОЛЮТНИЙ ДУХ» І ДІАЛЕКТИКА Г. В. Ф. ГЕГЕЛЯ
  13. 7.5. «Абсолютний дух» і діалектика Г.В. Ф. Гегеля
  14. Загальна характеристика
  15. Загальна характеристика