“Дух епохи” як загальна парадигма розвитку освіти
“Дух епохи” - поняття складне і далеко не однозначне. У різних філософських системах воно характеризується по- різному. Разом з тим, від знаменитих “тіней печери” — великого Платона, через “абсолютну ідею” не менш великого Гегеля і “дух капіталізму” їм співмірного Вебера, “ноосферу” нашого знаменитого земляка Володимира Вернадського, і “пункт Омега” не менш знаменитого Тейяр-де-Шардена проглядається дещо спільне, що й можна розглядати у якості конструктивного начала культуротворення особистості засобами освіти.
Зупинюся на цьому більш детально.Поняттям “дух” активно користувались античні мислителі. У перекладі з латинської і грецької поняття “дух” буквально звучить як “повітря, що рухається”, “подих” (як носій життя). У Гете це поняття означає ні що інше, як “саме життя”. Християнство пов'язує з ним сутність Бога (“Бог є дух”). У деяких культурах “дух” трактується як “сутність землі і світу”, “ідейний зміст мистецького твору”, “всезагальний характер будь-чого”. За Гегелем, “дух епохи” (“дух часу”) (нім.) - є сукупністю ідей, характерних для певного періоду; за Гете - це сутність епохи, яка виявляється в конкретних речах, відносинах і особистостях. До речі, в розгорнутому вигляді поняття “дух епохи”, “народний дух”, “корпоративний дух” і т. ін. вперше функціонують саме у Гете.
Не заглиблюючись у деталі, — це тема окремого дослідження, — слідуючи за Миколою Гартманом, спробуємо осмислити “дух епохи” (“об'єктивний дух”) як якість, яка узагальнює мову, виробництво і техніку, панівні цінності і мораль, діюче право, домінуючий тип поглядів і настроїв, світогляд, нормативне мислення.
Перша і основна складова змісту “духу епохи” формується, насамперед, як філософське узагальнення, пояснення і оцінка сенсу, причинних зв'язків і тенденцій розвитку буття людини у світі, яке розгортається в наявних формах культури. Другою складовою є порівняння означеного сенсу із досвідом історії, тобто з сенсом буття людини у світі загалом — як узагальнене бачення “таємниці соціального” (С. Франк) як такого. Третю складову становить прогноз перспективи людського розвитку, його джерел і спонукальних чинників. “Дух епохи” таким чином, є ні чим іншим, як філософським узагальненням найвеличніших наукових і культурних надбань, виходячи з яких людство вибудовує свою соціальність, проектує майбутнє, готує до життя в ньому підростаюче покоління.
Еще по теме “Дух епохи” як загальна парадигма розвитку освіти:
- РОЗДІЛ 1. Предмет філософії освіти крізь “дух епохи”
- 2. Сучасні тенденції розвитку освіти
- Ліберальна перспектива розвитку України і управління освітою
- Аксіологічна парадигма управління освітою В. В. Крижко
- Криза класичної парадигми освіти
- Філософські основи нової парадигми освіти
- Синергетична модель розвитку освіти В. Г. Кременя
- Зв’язок розвитку науки і техніки з розвитком суспільства
- “Бог є дух”: сутність середньовіччя
- Проблемне поле філософії освіти. Об'єкт, предмет і завдання філософії освіти
- Тема: «Філософія епохи Відродження»
- «АБСОЛЮТНИЙ ДУХ» І ДІАЛЕКТИКА Г. В. Ф. ГЕГЕЛЯ
- 7.5. «Абсолютний дух» і діалектика Г.В. Ф. Гегеля
- Загальна характеристика
- Загальна характеристика