§ 5. Філософія конституціалізму Р. Дворкіна

Життя і творчість мислителя. Рональд Дворкін (1931-2013 рр.) - американський правознавець і філософ. Закінчив Гарвардський й Окс­фордський університети. Працював помічником судді в Апеляційному суді США і в юридичних компаніях.

У творчості Р. Дворкіна виділяють два основних періоди. До сере­дини 1990-х рр. він розробляв проблеми аналітичної філософії права на основі критики юридичного неопозитивізму і займався створенням кон­цепції «конструктивної інтерпретації» юридичних принципів. Основні роботи цього періоду: «Суддівський розсуд» (1963 р.), «Про права всер­йоз» (1977 р.), «Предмет принципу» (1985 р.), «Імперія права» (1986 р.), «Вільне право» (1996 р.). У другий період своєї творчості Р. Дворкін за­ймається дослідженнями у галузі політичної філософії. Він розробляє концепцію ліберальної рівності (рівності ресурсів), у якій намагається усунути недоліки традиційних ліберальних концепцій «рівності можли-

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА востей» (М. Фрідмен, Ф. А. фон Хайєк). Найбільш відомі праці цього періоду: «Головна цінність: теорія та практика рівності» (2000 р.), «Справедливість в мантії» (2006 р.).

Думки:

• Правова реальність повинна включати в себе права та обов'язки, у тому числі юридичні права і обов'язки, як об'єктивні факти, які є неза­лежними від структури і змісту загальноприйнятих правових систем.

• Якщо права і обов'язки є складовою частиною деякого об’єктивного і незалежного світу, то чому б нам не припустити, що хтось володіє деяким правом навіть тоді, коли ніхто більше не вважає, що він має на це право, або коли ніхто не може довести наявність у ньо­го цього права.

Філософське осмислення правової реальності. У концепції «конструктивної інтерпретації» Дворкіна представлена критика тради­ційних філософських уявлень про право і справедливість, про аксіологі- чні підстави конституційної моделі суспільного устрою.

Аргументація Р. Дворкіна ґрунтується на його власному трактуван­ні основних положень правового неопозитивізму Р. Харта:

(1) право - це сукупність норм, які прямо або побічно регулюють людську поведінку шляхом заборон і дозволів;

(2) юридичні обов'язки перед державою виникають у разі пристосу­вання фактичної ситуації до дії правових норм, тобто кожному праву ві­дповідає обов'язок, але права і обов'язки не існують поза правовими но­рмами;

(3) якщо фактична ситуація не врегульована приписами правових норм, то суддя діє на власний розсуд, створюючи більш адекватні пра­вові норми в судових прецедентах.

Дворкін спростовує ці твердження. Основу правової системи, на йо­го думку, становлять не норми, а фундаментальні правові принципи і стратегії. Тим самим правові стандарти поведінки в суспільстві спрямо­вані на досягнення певних колективних цілей («стратегій») або виража­ють моральні вимоги рівності, справедливості, чесності («принципи»).

Крім того, критеріями розмежування «правових засад» і «правових норм» є:

(1) юридичні наслідки: за наявності умов і сформульованих винят­ків норма автоматично визначає правове рішення; проте принцип не мі­стить умов застосування і винятків, не поширюється на конкретні випа­дки, а лише схиляє посадових осіб до прийняття законних рішень;

(2) значення: при колізії правових норм враховується їх юридична сила, при колізії принципів дається оцінка їх важливості та вагомості^[71].

Однак на практиці часто спостерігається змішування принципів, стратегій і норм. Наприклад, у першій поправці до Конституції США за­значено, що Конгрес не повинен видавати закони проти свободи віро­сповідання або закони, що обмежують свободу слова.

Звідси випливає, що, наприклад, суддівська діяльність не є проце­дурою тлумачення і застосування загальних правових норм щодо конк­ретних випадків, а являє собою «конструктивну інтерпретацію» суддею конкуруючих правових принципів, які не мають ієрархії і дозволяють вирішити суперечку з урахуванням моральних принципів.

Питання про існування юридичних обов'язків за межами норм розг­лядається як проблема обґрунтування моральних прав громадян у став­ленні до держави. У ліберальній конституційній доктрині можливі дві позиції: політичний скептицизм (громадяни мають лише юридичні пра­ва, передбачені Конституцією) і «поділ компетенції» (визнання мораль­них прав громадян є прерогативою парламенту, з огляду на те, що саме він приймає закони, а не суддів). Р. Дворкін дотримується морального обґрунтування, відзначаючи, що «конституційна теорія передбачає пев­ні рішення щодо складних питань інституційного устрою, а також пи­тань філософії політики і моралі»^[72].

Відповідно громадяни володіють двома видами моральних прав: (1) право на рівне ставлення, що передбачає рівний розподіл можливос­тей, ресурсів і обов'язків; (2) право на ставлення «як рівний з рівним», що означає виявлення однакової турботи і поваги до усіх людей. Ці пра­ва мають об'єктивний статус, не пов'язаний зі специфікою національних правових систем. Крім критики правового неопозитивізму, Р. Дворкін

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА

неоднозначно оцінює ідею природних прав, показуючи парадоксаль­ність ситуації, коли наявність таких прав не пов'язана з юридичним ви­знанням і процедурою доведення вини. Аргументи проти неопозитиві­стської концепції судочинства також спираються на ідею фундамента­льних правових принципів.

У Харта правові норми містять «відкриту матерію» і частково неви- значені, що розширює можливості суддів вирішувати справу на власний розсуд.

Висновок. У концепції Р. Дворкіна відроджується реалістичний пі­дхід до проблеми праворозуміння. Природні (моральні) права на основі норм Конституції стають юридичними правами, а їх реальне забезпе­чення здійснюється судовою системою. «Конструктивна інтерпретація» законів можлива лише на основі політично легітимної правової традиції, в даному випадку, на основі «американського неолібералізму» з актив­ною роллю Верховного суду США.