§ 4. «Теорія справедливості» Джона Ролза

Життя і творчість мислителя. Джон Ролз (1921-2002 рр.) - один з найбільших потужних теоретиків лібералізму, автор теорії справедливо­го суспільного устрою, який будується на принципах ринкової економі­ки.

Основні праці: «Теорія справедливості» (1971 р.), «Політичний лі­бералізм» (1993 р.), «Закон народів» (1999 р.), «Лекції з історії філософії моралі» (2000 р.).

Думки:

• Справедливість - це перша чеснота суспільних інститутів, так само як істина - перша чеснота розуму. Теорія, якою б вона не була еле­гантною і економною, повинна бути відкинута або піддана ревізії, якщо вона не істинна. Подібним же чином закони та інститути, хай би які

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ефективні вони не були, повинні бути реформовані або ліквідовані, як­що вони несправедливі.

• Кожна особистість є недоторканою, а недоторканість ґрунтується на справедливості, яка не може бути порушена навіть процвітаючим та розвиненим суспільством. З цієї причини справедливість не допускає, щоб втрата свободи одними була виправдана значними благами інших.

Філософське осмислення правової реальності. Ролза нерідко на­зивають сучасним Кантом. Дійсно, цих двох філософів об'єднує етичний ригоризм, опора на розум, у тому числі колективний, і нелюбов до ути­літаризму. Крім того, Ролз відродив, здавалося б, покинуту в сучасній філософії права концепцію «категоричного імперативу», щоправда його новий категоричний імператив відрізняється від кантівського.

На думку Ролза, універсальними є два принципи справедливості. Перший принцип: кожна людина повинна мати рівні права по відно­шенню до найбільш всеохоплюючої схеми рівних основних свобод, су­місних з подібними схемами свобод для інших. Другий принцип: соціа­льні і економічні нерівності повинні бути реалізовані так, щоб: (а) від них можна було б очікувати привілеїв для всіх, і (б) доступ до цих при- вілеїів (positions) і посад був би відкритий всім^[69].

Процедура прийняття і функціонування універсальних принципів у Ролза та Канта істотно відрізняється, проте незмінним залишається впе­вненість у тому, що вони можуть бути знайдені і реалізовані на основі раціонального судження. І хоча Кант в дусі епохи Просвітництва ще ві­рив в можливості розуму, вважаючи, що кожна людина, зрозумівши іс­тинність принципу, вже не зможе вчинити інакше, то Ролз, як людина, яка пройшла через Другу світову війну та інші потрясіння XX століття розумів, що розумного рішення ще недостатньо для того, щоб принцип втілився в життя. Він невпинно розвивав свою концепцію колективного розуму (the public reason), відстоював ідею універсальності цінностей ліберальної демократії і вірив, що право може бути справедливим лише у тому випадку, якщо воно є моральним, а держава - лише якщо вона підпорядкована такого роду праву.

Не можна бути одночасно людиною і моральною, і законослухня­ним громадянином несправедливої держави. Розмірковуючи над ідеа­лом справедливого соціального устрою, Ролз повертається до моделі ча­сів епохи Просвітництва - «суспільного договору». На відміну від Гоб­бса або Руссо (і багато в чому погоджуючись з Локком), Ролз не прагне побудувати генетичну модель становлення соціальних інститутів із

«природного стану». Для нього «вихідне положення» - це не подія, яка відбулася в давнину, а суто гіпотетичний мислиннєвий експеримент, який може бути проведений в будь-якому місці і в будь-який час. Ролз переконаний, що будь-яка група беззаперечно розумних людей, які зіб­ралися в одному місці і прийняли кілька простих правил ведення диску­сії, в результаті обов'язково прийде до висновків про справедливий со­ціальний устрій.

Для того, щоб опинитися в «природному стані», учасникам дискусії належить відмежуватися від зовнішнього світу уявною «завісою неві­дання», яка б дозволила не зважати на існуючі соціальні, расові, релі­гійні, інтелектуальні, статеві та інші відмінності. Для того, щоб на рі­шення не впливали особисті уподобання учасників дискусії, за «завісою невідання» повинні, наприклад, залишитися звичаї, що існують в тому чи іншому суспільстві; учасники повинні забути про свою сім'ю і друзів, зріст, вагу, статеву приналежність, здоров'я, багатство і соціальний стан. Вони повинні лише орієнтуватися на свій здоровий глузд, почуття спра­ведливості і загальні уявлення про добро і зло. Тоді вони неодмінно, як вважає Ролз, дійдуть згоди щодо означеного принципу справедливості, адже ніхто не захоче, щоб його свобода і можливості самореалізації як особистості приносилися в жертву в ім'я якихось абстрактних «вищих цінностей». Обмеження свободи можливе лише в ім'я колективного ви­живання і на благо тих, хто з якихось причин опинився в самому невигі­дному та скрутному становищі через природні чи соціальні причини.

Будь-яка розумна людина з бездоганним почуттям справедливості обере цей принцип хоча б тому, що ніхто не застрахований від того, що його у цьому світі будуть супроводжувати різні несприятливі життєві обставини: хвороби, бідність, низьке соціальне походження. Така люди­на не знайде розумних аргументів проти фундаментального положення про те, що справедливе суспільство зобов'язане компенсувати несприят­ливу «стартову» ситуацію одних за рахунок тих, хто отримав життєві блага волею випадку.

Отже, кожна особистість, безумовно, є цінною, і інтереси суспільст­ва в цілому не можуть превалювати над інтересами окремої особистості. Всупереч базовому постулату утилітаризму, збільшення колективного «блага» не може досягатися за рахунок обмеження волі окремих людей.

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА реалізується модель універсальної «справедливості як правдивості»: встановивши правдиві правила, люди чесно за ними грають.

Палкий заклик Ролза знайшов відгук у серцях людей: напевно, жо­ден філософ сучасності не здобув такої популярності за межами профе­сійного співтовариства; його думки цитуються в рішеннях судів, а но­вина про його смерть з'явилася на перших шпальтах провідних газет Америки та Європи. Його детально розроблена й аргументована теорія стала предметом дискусій у колі сучасних філософів права. Так, відо­мий американський філософ Роберт Нозік спробував захистити доктри­ну прав людини від критики Ролза. Сповідуючи класичну ліберальну ідею про те, що з-поміж фундаментальних прав людини вихідним є пра­во на власність (яка не завдає шкоди іншим членам соціуму), він спро­бував показати, що «соціалістична» ідея Ролза стосовно перерозподілу благ на користь нужденних руйнує фундаментальні основи прав людини і виглядає не краще озброєного грабіжника.

У своїй останній книзі «Право народів», вже будучи тяжко хворою людиною, Ролз зробив наступний і, можливо, найбільш радикальний крок у своїй теорії: він спробував знайти принципи, якими могли б ке­руватися як ліберальні, так і неліберальні суспільства у своїх відносинах один з одним. Для цього він розрізняє основні права людини і права членів ліберальної конституційної демократії і звертається до найбільш складного політичного питання сучасності: питання про те, за яких об­ставин ліберальне суспільство може вступити у війну з «суспільством неправа» (outlaw society) з тим, щоб допомогти людям, яким випало жи­ти в неліберальних суспільствах у несприятливих політичних, соціаль­них та економічних умовах. Це своєрідний політичний заповіт, що ви­йшов в 1999 р. і містить положення та рекомендації, які в даний час ви­глядають як пророцтво.

У книзі розглядається питання про те, як право народів може бути розроблене на підставі ліберальної ідеї справедливості. Основне завдан­ня Ролза залишається незмінним: він прагне утвердити пріоритет прав кожної окремої людини над гіпотетичними загальними благами. Проте, деякі положення цієї праці викликали розчарування як у критиків, так і прихильників його теорії.

Так, досить передбачуваним з боку Ролза є засудження військових дій цивілізованих країн, які призводять до жертв серед мирного насе­лення. Він негативно оцінює бомбардування японських міст під час Другої світової війни, адже був очевидцем тих подій. Очікуваним є й портрет ідеального державного політика (не обов'язково ліберального демократа), досвідченого, далекоглядного, не підвладного впливу пото-

чного моменту.

Проте в деяких питаннях Ролз формує нові позиції. Викликає інте­рес його підхід до проблеми економічної допомоги. Здавалося б, у від­повідності з принципом справедливості, суворі природні умови і брак природних ресурсів в одних народів, повинні компенсуватися за раху­нок тих народів, які меншою мірою обділені природою. Однак тепер Ролз наполягає на тому, що така допомога може бути надана лише в то­му випадку, якщо без цієї допомоги держава змушена буде, з огляду на складу економічну або екологічну ситуацію, надмірно обмежити права своїх громадян. І ця допомога має припинитися одразу ж як суспільство повернеться до того стану, який він називає «облаштованим». Показово, що ця ідея Ролза перегукується з аналогічним положенням, висловле­ним одним з його непримиренних критиків, Р. Нозіком: «Кожен (окрема людина, сім'я або цілий народ) повинен жити за кошти, які має і не роз­раховувати на додаткові блага, створені працею інших».

На переконання Ролза, національне багатство визначається не мате­ріальним добробутом, а людським капіталом і політичною культурою країни. Їх необхідно збільшувати і зберігати, в той час як накопичення матеріальних благ на певному етапі обов'язково повинно припинитися, а завдання економічного зростання - поступитися завданням раціональ­ного використання природних ресурсів і культурного розвитку.