6.2. Філософія Т. Гоббса і Дж. Локка

• Одним з видатних представників англійської філософії, який сприйняв нове природознавче мислення, був Томас Гоббс (1588-1679 pp.). Його філо­софська думка формувалася під впливом політичних подій, зокрема Анг­лійської революції, очевидцем якої він був.

• Об'єктом філософії Гоббс вважає будь-яке тіло, яке можна уявити і порівняти з іншим Філософія не займається теологією, яка є вченням про те, що належить не до тіла. Звідси математичний (геометричний) метод пізнання.

• В онтології мислитель акцентував увагу на матерії як єдиній суб­станції, а всі явища, предмети, речі, процеси вважав формами вияву цієї субстанції. Матерія — вічна, а тіла та явища — тимчасові, вони вини­кають і зникають. Матерія є суб'єктом усіх змін, хоча виступає як щось якісно однорідне, безколірне, як система якісних величин. Рух розуміється тільки механічно.

Все, що ми знаємо, виходить з наших чуттєвих уявлень, образів. Наше знання і розум - рух духу, зумовлений тиском зовнішніх об'єктів на наші органи чуття. Філософія — це досягнуте правильним мисленням пі­знання дій чи явищ, їх причин і можливих наслідків. її мета - приносити користь і давати перевагу людині. Вона поділяється на дві головні частини: філософію природи і філософію держави. Найбільшу увагу Гоббс приділяє другій частині філософії - суспільно-політичній теорії.

Передусім Гоббс проголошує, що від природи всі люди рівні і мають право на все. Але в природному стані, без держави панує «війна всіх проти всіх», усе дозволено, немає ні правого, ні винного. Звідси - необхідність влади, підкорення окремих воль одній, зведення всіх воль до єдиної, до володаря, завдяки чому натовп перетворюється на одну особистість і вини­кає держава, той великий Левіафан чи мертвий Бог, якому ми зобов'язані миром і всіляким захистом

Щоб визначити поняття про державу, слід розрізняти народ і натовп.

Виділяючи три форми держави — демократію, аристократію, монар­хію, найкращою Гоббс вважає монархію. Він прихильник сильної абсолю­тистської державної влади, оскіль­ки тільки вона здатна усунути всі суперечки і безладдя. Це відпові­дало інтересам буржуазії, яка тіль­ки почала формуватися За своїми поглядами на державу і суспільст­во Гоббс належить до представни­ків теорії договору. Від його тео­рії договору і виникнення держа­ви — один крок до «нового суспіль­ного договору» Ж.-Ж. Руссо.

• Згідно з настановами Гоббса, в основі людської моралі лежить воля. Як наполегливе прагнення, воля випереджає розум У суспільстві немає свободи, вільної від необхідності, адже все, чого ми бажаємо, є добром, чого уникаємо - злом Але абстракт­ного добра немає, воно відносне, оскільки добре лише для декого, залежно від особистості, часу, місця, обставин, умов. Найвище благо (блаженство), як і кінцева мета, - недосяжні в цьому житті, бо з досягненням кінцевої мети будь-яке прагнення закінчується; втрачається здатність відчувати, отже, добро як таке пропадає, адже не відчувати - означає не жити. Найвище доб­ро полягає в тому, щоб без перешкод переходити від однієї мети до іншої.

Мотиви свободи, волі, мети життя, добра тощо, зароджуючись, роз­виваються майбутніми філософськими теоріями, зокрема екзистенціа­лізмом, «філософією життя». Отже, у філософії Нового часу намічається розрив не тільки зі схоластичною, а й з натурфілософською традицією.

• Традиції емпіричної філософії продовжив Джон Локк (1632-1704 pp.), який навчався в Оксфорді, де зацікавився філософією Бекона і Декарта. Незважаючи на участь у політичному житті (був секретарем англійського посла при Бранденбурзькому дворі, секретарем лорда-канцлера Ешлі), він виявляв постійний інтерес до філософії і природознавства.

Джон Локк на перший план виносить проблематику пізнання, вважа­ючи, що все багатство знань людина отримує через почуття, завдяки досві­ду, в яких подано об'єктивну природу. Відчуття — єдиний пов'язаний зі світом канал одержання знань, інших шляхів немає. Така позиція отрима­ла назву сенсуалізму (від лат. sensus — відчуття).

Сенсуалізм у галузі теорії пізнання у Локка тісно стикається з методо­логічним емпіризмом. Критикуючи Декарта, Локк вказує, що немає вро­джених ідей і принципів - ні теоретичних, ні практичних (моральних), у тому числі ідеї Бога, а все людське знан­ня виходить з досвіду - зовніш­нього (відчуття) і внутрішньо­го (рефлексії). Людська думка (душа) — це чистий аркуш паперу ( «табула раса»). Лише досвід (за­вдяки чуттєвому пізнанню) запов­нює цей чистий аркуш літерами.

В основі знання лежать прос­ті ідеї, осягнуті розумом завдяки різним якостям тіл: первинним, з якими ці ідеї схожі (протяжність, фігура, рух); або вторинним, з якими ці ідеї несхожі (колір, звук, запах, смак). Завдяки поєднанню, зіставленню і абстрагуванню ро­зум з простих ідей створює складні та загальні ідеї (модуси, субстанції, відношення тощо).

Дж. Локк - представник ма­теріалістичного сенсуалізму, то­му для нього пізнання істинне лише настільки, наскільки ідеї відповідають дійсності. Воно буває трьох видів: інтуїтивне - розуміння самоочевидних істин, нашого власного існування; демонстративне - розуміння положень математики, етики, буття Бога; сенситивне — розуміння існування речей, воно найменш ясне і достовірне.

У сфері суспільно-політичних уявлень Локк захищає конституційну монархію. Його вихідними положеннями є природний стан суспільства, але це не «війна всіх проти всіх», як у Гоббса, а рівність, свобода, проте не сваволя. Свобода не абсолютна, а обмежена природним законом, так само, як і влада правителя, одержана ним на основі «договору». Цими по­глядами Локк виражає інтереси буржуа, які проголошують особисту сво­боду, свободу підприємництва Частину роздумів Локка про впорядкуван­ня суспільства становлять ідеї про розподіл влади на законодавчу, вико­навчу і федеративну.

• Сенсуалізм і емпіризм Локка вплинули на розвиток французького механістичного матеріалізму XVIII ст., а його соціально-політичні ідеї ста­ли провідними в часи французького Просвітництва.