Теорія пізнання Т.Г. Гоббсата Дж. Локка. Скептицизм П. Бейля та Д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі

Ф.Бекон і Р.Декарт обстоювали позиції емпіризму та раціо­налізму і в дечому абсолютизували індуктивний і дедуктивний шляхи пізнання. Синтез цих двох шляхів пізнання до певної міри здійснив англійський філософ Т.Гоббс(1588-1679).

Ф.Бекон, Т.Гоббс вбачає у знанні силу. Теоретичні знання повинні стати знаряд­дям для розвитку практики, але вони по­винні базуватися на досв іді. Том у будь-яке знання починається із відчуття і школи не виходить за межі доступних чуттю реалій. Проте існують знання всезагальні та необ­хідні (наприклад, математичні); на думку Т.Гоббса, і такі знання пов’язані із чуттям тим, що вони постають особливим - точним і фіксованим використанням знаків мови.

Томас ГОББС

Т.Гоббс поєднує індукцію і дедукцію, бо вважає, що спочат­ку треба йти шляхом пізнання простіших, елементарних якос­тей речей (дедукція), а потім поєднувати їх, синтезувати (індукція). Пізнання через аналіз виявляє головні акциденції (властивості речей): *протяжність, *місце, *рух, *якість.

Будучи номіналістом, Т.Гоббс вважав, що у світі існують тільки конкретні речі, не існує вроджених ідей, а “знаки” (сло­ва) є універсаліями (термінами) для позначення подібності різних речей. Наприклад, таке поняття, як "матерія"" лише тільки знак уявлення про колір, тепло, звук. Універсадії дають нам можливість у процесі аналі зу підводити елементарне під визначення загального.

Особливу увагу Т.Гоббс приділяє дослідженню людини. На про­тивагу Арістотелеві, для якого людина є суспільною істотою, Т Гоббс стверджує, що людина за своєю природою егоїстична. Заради своєївигоди люди можуть заперечувати навіть геомет­ричні теореми. Усі люди хочуть собі добра, тому прагнуть до самозбереження та уникання зла. Оскільки воля кожноїлюдини детермінована досягненням якоїсь мети, то свободи волі немає, є лише свобода як відсутність перешкод для досягнення мети.

Концепція суспільної угоди Т.Гоббса передбачала, що свою особисту свободу люди передають державі і, по- ступаючись свободою, вводять своє життя у впоряд­коване русло.

• Цей спільний людський витвір - державу - Т.Гоббс вважав най­складнішим та найпотрібнішим для людей; він уподібнював державу біблійній істоті Левіафану та наполягав на тому, що в державі люди позбавляються розбрату і стають ніби єдиною істотою. Моральним тепер є те, що корисно державі. Функції держави полягають у тому, щоб дотримуватися "природних законів”: сприяти самозбережен­ню суспільства; оберігати приватну власність; забезпечувати всім рівні права; сприяти збагаченню членів держави. Проте кращою державою все ж повинна бути монархія, тому що вона на вершину державної влади зносить людину, єдину волю, а не абстрактний за­гал, що веде до розбрату.

Водночас Т Гоббсвважав, що вихідна причина виникнення дер­жави - краще забезпечення природних прав конкретних людей - не повинна втрачатись ніколи. Тому він проголосив принцип прав гро­мадян та принцип "дозволено все, що не заборонено”. Філософ також стверджував право громадян постати проти монарха в тому разі, якщо він перестане дбати про їх права та інтереси. В цілому для філософсь­ких міркувань Т.Гоббса характерна орієнтація на тілесне, а тому і світ, і людину, і державу він змальовує механістично; через це у пізнанні панує чуттєвість, а у державному правлінні - сила.

ДжонЛОКК

Англійський філософ Дж.Локк(1632-1704) постав засновником більш-менш розвине­ної теорії пізнання у філософії Нового часу.

Значну увагу він приділив запереченню існування "вроджених ідей", посилаючись при цьому як на наукові дані , так і на спо­стереження над примітивними народами, здобуті в епоху географічних відкриттів'. Від народження мозок людини являє собою, за Локком, "7αbw∕α rasa "- чисту дошку, тоб­то в ньому немає нічого, окрім простої здатності бути орга­ном пізнання і мислення. У такий спосіб Дж.Локк намагався дістатися до самих підвалин пізнання, не припускаючи попе­реднього знання готовим. До певної міри тут був присутній і

намір засвідчити принципову вихідну рівність всіх людей за можливостями. Дж. Локк вважав, що існує два джерела знань:

Найпершою, елементарною операцією рефлексії (мислення) філософ вважав розрізняння та ототожнення. Найвищою склад­ною ідеєю для Локка постає ідея субстанції, яка є найбільш широким поняттям, що орієнтує людську діяльність та науку. Шлях утворення складних ідей, за Локком, повинен узгоджу­ватись із досвідом людської діяльності. Як і Т.Гоббс, Дж.Локк вважає, що загальне знання фіксується у мові, а не існує у ви­гляді позачуттєвої "мислячої субстанції" (остання не маєдослід- ного підтвердження).

Критикуючи раціоналізм, Дж.Локк спирається на здоровий глузд людини, апелює до чуттєвого досвіду і доходить виснов­ку, що суб’Єктно-об’єктні відносини у процесі пізнання вияв­ляють різні за своїм характером якості речей:

Ъ "первинні" -протяжність, фігура, об’єм, рух і спокій Ъ "вторинні" - пов’язані з індивідуальними особливостями

суб’єкту пізнання, виникають та існують лише в ньому.

Дж.Локк відомий в Англії як теоретик відомої англійської системи вихо­вання, щ . передбачала поєднання фізичного, інтелектуального та мораль­ного виховання. Для останнього, на думку філософа, зберігають свою чинність положення християнської релігії.

В цілому філософію Дж.Локка відносятьдо емпіризму, проте його знаме­нита теза "Немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчуттях" дає підста­ви вважати, що це емпіризм сенсуалістського плану, який отримав подаль­ший розвиток в англійській філософії.

Критикуючи філософську позицію Дж. Локка, Дж. Берклі (1685-1753) стверджував, що не лише "вторинні", а й "первинні"якості речей мають суб’єктивний статус. У цьому аспекті всі якос­ті речей “вторинні” тому, що їх сприймає людина. В дусі ради-

кального сенсуалізму (від лат. “sensus” - відчуття; позиція, яка ставить усе знан­ня в залежність від чуття та відчуття) Дж.Берклі вирішував найперші питан­ня філософії: він стверджував, що лише чуття можуть незаперечно засвідчува­ти факт існування будь-чого; звідси його теза "Esse est perczpz” - “Бути - значить бути сприйнятим ”. Він визна­вав існування світу у трьох випадках:

Джордж БЕРКЛІ

♦ коли цей світ сприймає "я”;

♦ коли його сприймає "хтось ”;

♦ коли він існує у розумі Бога як сукупність "ідей”, що становлять єдино можливу основу людських відчуттів.

Отже, за Берклі, існує лише те, що сприймають органи чуття; це і є позиція радикального сенсуалізму.

Проведений послідовно сенсуалізм приводить не тільки до соліпсизму, а й до скептицизму, який у добу Нового часу ре­презентували французький просвітник П. Бейль(1647-1706) і англійський філософД. Юм(1711-1776).

ф Скептицизм, наполягаючи на недосконалості наших • відчуттів, відмовляв у праві на істину також і розуму.

П. Бейль,аналізуючи результати людського пізнання, ствер­джував, що з однаковою можливістю можна довести як існу­вання, так і неіснування ^порожнечі, *протяжності, *руху, ^субстанції, *матеріїтощо. І тому люди повинні утримуватися від визначень. П.Бейль, зокрема, вважав, що:

■ істина має бути вільна від протиріч

■ наявність двох протилежних суджень у визначенні одного і того са­мого дискредитує людське пізнання, висвітлює слабкість людського розуму, тому він має характер не руйнівної, а творчої сили.

Д.Юм спрямовував свої міркування також на підвалини людського знання і вважав, що вони існують у двох формах:

■ у формі чіткого та виразного знання;

■ у формі непевного, туманного знання.

Юм вважав, що людина має справу не із зовнішнім світом, а з потоком своїх відчуттів і уявлень. "Нам нічого не відомо

про світ, що нас оточує," - підкреслював філософ. Ми всього лише з’єднуємо або не роз’єднуємо наші враження і тим самим нібито конструюємо з них світ. Діяльність розуму не виходить за межі оманливої видимості речей. І в силу цього світ для лю­дини залишається непізнаним.

Гносеологічні розвідки розглянутих філософів мали вагоме значення для науки та для усвідомлення пі знавальних і діяльних можливостей людини. Так, не підлягало сумніву те, що пізнан­ня складається із рефлексивних дій розуму та із чуттєво нада­ного матеріалу, що воно передбачає певну інтелектуальну ак­тивність, що пов’язане із досвідом та діяльністю; певною мірою були окреслені пізнавальні можливості цих елементів пізнання і зроблений важливий висновок про неможливість зведення мислення до опрацювання чуттєвого матеріалу. Разом із тим ці розвідки багато в чому лишались непевними та неповними. Результатом цього стало те, що у філософії сформувалась своє­рідна парадигма англійського типу філософствування, яка на­давала вирішально го значення чуттєво фіксованим фактам досвід у, а логі чні міркування ставила в залежність від них.

6.4.