Пізнання як діалектичний процес. Суб'єкт і об'єкт пізнання

Пізнання - це активне, творче усвідомлення або відтворення дійсності у свідомості людини. Пізнання є свідомістю у дії, постійною реалізацією свідомості. У пізнанні людина не просто запам'ятовує, пасивно реєструє інформацію, що надходить ззовні - вона активно бере участь у вибудовуванні образа дійсності.

Знання є результатом активної взаємодії суб'єкта, тобто того, хто пізнає, із об'єктом, тобто із тим, що пізнається.

Об'єкт пізнання - той чи інший фрагмент дійсності, що втягується у сферу практико-пізнавальної діяльності людини і так чи інакше «зазначений» нею. Пізнання за своєю природою є процесом суспільним. Його реальним суб'єктом тому виступає суспільство в цілому. З фактичної ж сторони суспільство як суб'єкт пізнання представлено окремими індивідами та дослідницькими колективами.

Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Пізнання, під час його реалізації через активну роботу свідомості, постає принципово творчим відображенням об'єктивної реальності. Творчість пізнання виявляється тому, що його метою не є створення ідеальної копії наявного стану речей та «повторення» в ідеальній формі того, що є (а саме так подавалася суть пізнання у матеріалізмі). Пізнання виявляє об'єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності (того, що є) та можливості (того, що могло бути в минулому, але не здійснилося, і того, що буде і може бути в майбутньому).

Отже, пізнання виявляє не тільки дійсно існуючі предмети, процеси та явища, а й усі їх можливі модифікації: пізнання відображає загальне.

Для відображення, яке фіксує лише дійсне (сенситивне) існування (а саме до такого, «дзеркального» відображення й зводив свідомість матеріалізм), загальне просто є недосяжним. Звичайно, природні форми (дзеркала, відбитки тощо) у процесі відображення фіксують загальне.

Отже, під час пізнавального процесу відображається не сама реальність як така, а «конструктивні схеми» речей і процесів, що складають її, і тому усвідомлюються не тільки реалізовані варіанти цих «схем» (дійсність, наявний стан речей), а й одночасно й уся сукупність нездійснених варіантів, тобто можливості.

Коли йдеться про минуле (чого вже немає в дійсності) або про майбутнє (чого ще не існує), ми фактично безпосередньо маємо справу зі знанням про

минуле або майбутнє, яке наочно існує для нас у вигляді мовної реальності. Варто підкреслити, що й у теперішньому ми маємо на увазі не стільки дійсні, скільки можливіші його аспекти.

Пізнання - складний, різноманітний процес, що досліджується цілою низкою наук. Гносеологія як теорія пізнання зосереджує свою увагу на філософських, світоглядних аспектах цього процесу, вивчає його найбільш загальні закономірності.

Сутність пізнавального відношення людини до світу складає відображення дійсності: пізнавальне відношення людини до світу має соціально опосередковані, історично змінені форми, що постійно перебувають у розвитку, а сам процес пізнання становить складну діалектичну взаємодію об'єкта та суб'єкта. Зміст знання суб'єкт бере не з власних глибин. Це зміст не довільний, він залежить від самої дійсності, завдяки чому пізнання, розумова діяльність людини й суспільства є процесом опанування цією дійсністю через свідомість.

Однак це не пасивна, віддзеркалююча діяльність. Вона припускає активне відношення людини до світу вже тому, що людство пізнає дійсність не заради знання самого по собі, а з метою її усвідомленого перетворення.

Об'єкт пізнання не є чимось незмінним. Сказати, що об'єктом пізнання є природа, означає сказати і мало, і багато. Це мало, оскільки об'єктом пізнання є не тільки природа, а й суспільство, а також сама людина та її свідомість.

Розвиток пізнання визначається потребами суспільства в цілому, шкальним рівнем інтелектуального потенціалу суспільства. Реалізація цих потреб створює підґрунтя для нових потреб і подальшого нарощування знань про світ, а виходить, і для просування пізнання вперед. В основі руху пізнання лежить руйнування й виникнення знову і знову, протиріччя між досягнутим рівнем знань і рівнем суспільних потреб.

Отже, пізнання - діалектичний процес активного цілеспрямованого відтворення у системі ідеальних образів сутностей речей, явищ об'єктивного світу, у тому числі людини й життя суспільства. Пізнання має такі рівні:

■ Почуттєве пізнання.

■ Раціональне пізнання.

■ Досвідне пізнання.

3.