Освітня ситуація в Україні

У процесі розбудови української держави необхідним є визначення основних напрямків концептуального використання парадигмальних положень філософії освіти для реформування педагогічної теорії та освітньої практики в Україні.

— по-перше, зміни соціального статусу освіти (від статусу інститу­ту підготовки кадрів та соціалізації до статусу генератора соціального розвитку);

— по-друге, зміни технологічного базису суспільства (інформаційна та комунікативна революція);

— по-третє, зміни мети соціального та освітнього розвитку (само актуалізація людини, формування «інноваційної людини»);

— по-четверте, змін у характері освітнього процесу (його інформа­тизація та технологізація);

— по-п’яте, перманентного реформування.

Формування нової філософської парадигми освіти в Україні здійс­нюється в межах процесу інституалізації філософії освіти як самостій­ної сфери знань, що є позитивним моментом. Роль нової філософської парадигми освіти полягає не в тому, щоб здійснювати директивну уні­фікацію усіх сторін педагогічного процесу, а в тому, щоб з’ясувати за­гальні екзистенціально-аксіологічні орієнтири розвитку системи освіти.

Виходячи із основних характеристик сучасного світу та завдань ре­формування національної системи освіти, доцільно окреслити такі зага­льні напрями концептуалізації парадигмальних положень:

• розробка проблеми антропоцентристської перебудови всього освітнього процесу в контексті завдань гуманізації освітньої практики, підпорядкування його логіці діалогічної взаємодії та спілкуваня;

• розбудова світоглядних основ освітньої практики на базі глоба­льно-екологічного, еколого-планетарного виміру відносин між люди­ною та природою, обумовленого переходом людства до ноосферо- екологічної парадигми розвитку;

• подолання технократично-сцієнтистської методології навчання;

• використання екзистенціального потенціалу процесу укорінення індивіда в соціокультурну традицію на основі національної ідентифіка­ції через органічне включення національних культурних цінностей в систему загальнолюдських цінностей, міжкультурний синтез.

Таким чином, не зважаючи на всі проблеми, можна констатувати факт пошуку основ становлення сучасної освітньої парадигми в нашій державі, яка повинна відповідати вимогам часу. Філософія освіти віді­грає основну роль у цьому процесі, адже пригадаємо думку Дж. Дьюі, згідно з якою філософія освіти повинна не лише сприяти пошуку комп­ромісу між різними науковими школами, а й бути спрямованою на створення і впровадження сучасних концепцій, які обумовлюють вини­кнення нових практичних моделей освіти.

В нашій країні утверджується особистісно-орієнтована модель осві­ти, звернена до національних та світових культурно-історичних тради­цій. Це завдання реалізується з урахуванням можливостей нових інфо­рмаційних технологій та надбань науково-технічного прогресу. Отже, освіта XXI століття — це освіта для людини, і головним її завданням стає формування особистості, яка вміє критично мислити, використову­вати набуті знання, а також прагне змінити на краще своє життя і життя своєї Української держави.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Як глобалізаційні процеси впливають на зміну освітнього простору?

2. Назвіть і охарактеризуйте тенденції трансформації сучасної освіти в контексті глобалізаційних змін.

3. У чому полягає національна спрямованість освітнього процесу?

4. Чому зростає потреба в діалогічності і толерантності сучасної культури? Як це відображається в освітній практиці?

5. Назвіть і прокоментуйте прояви демократизації освіти в Україні.

6. Поясніть сутність та причини актуальності «комунікативного по­вороту» в сучасній культурі та освіті.

7. Інтеграція освітнього простору сприяє узгодженню розбіжностей культурних особливостей державі народів чи нівелюванню самобут­нього?

8. Назвіть і охарактеризуйте функції неперервної освіти.

9. У чому полягає потреба фундаменталізації сучасної освіти?

10. Назвіть і прокоментуйте парадигмальні положення нової моделі освіти в Україні.

Теми для написання рефератів

1. Надбання проблеми і суперечності глобалізованого світу.

2. Тендерна рівність як прояв демократизації сучасної освітньої практики.

3. Сучасна освітня практика і майбутнє людства: проблеми, пошуки, сподівання.

4. Освіта в інформаційному суспільстві: проблеми і перспективи.

5. Використання інформаційних технологій в освіті: здобутки і ризики.

6. Сучасні форми регулювання і керування системою освіти.

7. Вплив ЗМІ на сучасну освіту.

8. Роль Інтернету у сучасній освіті.

9. Перспективи освіти.

10. Ринок освітніх послуг в Україні.

Література

1. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. — M., 1983.

2. Булкин А.Б. Социокультурная динамика образования. — Дубна, 2001.

3. Гершунский Б.С. Философия образования. — M., 1999.

4. Кудин В. Н. Образование в судьбах народов (Дидактика нового времени) — К., 2006.

5. Путай В.С. Філософія сучасної освіти — K., 1996.

6. Наука и образование: современные трансформации. — К., 2008.

7. Саймон Б. Общество и образование: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. В.Я. Пилиповского. — M., 1989.

8. Степин В.С. Саморазвивающиеся системы и постнеклассическая рациональность // Вопросы философии. — 2003. — №8. — С.5—17.

9. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее. Последствия биоте­хнологической революции. — M., — 2004.

10. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. / С.Хантингтон; Пер. с англ. Т.Велемеева. Ю. Новикова. — M.. 2003.