КАРЛ КАУТСЬКИЙ: ВІД «ІСТОРИЧНОЇ НЕОБХІДНОСТІ» КОМУНІЗМУ ДО «ІСТОРИЧНОЇ НЕОБХІДНОСТІ» ДЕМОКРАТІЇ

Енгельсова систематизація марксизму справила вирішальний вплив на так званий класичний марксизм періоду Il Інтернаціоналу. Головним поняттям у цій інтерпре­тації марксизму була «історична необхідність», Лешек Колаковський слушно заува­жив, що для головного марксистського теоретика того періоду Карла Каутського розуміння історичної необхідності й, зокрема, «об’єктивної необхідності» соціалізму було наріжним каменем марксизму й принциповою різницею між утопічним і науко­вим соціалізмом¹.

Проте детальніший аналіз творів інших теоретиків II Інтернаціоналу показує, що їхні погляди не завжди збігалися з поглядами Каутського.

Псррі Андерсон зауважив, що після смерті Маркса й Енгельса «вся географічна вісь марксистської культури змістилася у напрямку Східної і Центральної Євро­пи»⁷. Перелічені вище прізвища підтверджують це спостереження. Карл Каутсь­кий (1854—1938), який народився у Празі, втілював у собі (за його власними слова­ми) всю етнічну суміш Габсбурзької монархії: його батько був чех із домішкою польської крові, а мати — німкеня з угорськими чи хорватськими зв’язками⁸. Не­зважаючи на це тільки перші роки його діяльності були пов’язані з Австрійською соціалістичною партією. На початку 1880 року він переїхав до Цюриха і зв’язався з гуртком німецьких соціалістів, які оселилися там через антисоціалі стичний закон у Німеччині. Контакт із ними був у Каутського розширенням обріїв, яке привело до того, що він відважився працювати на нелегальну в той час Німецьку соціал-де­мократичну партію (СДПН).

* Нсцесаріанці — християнська секта, яка заперечувала свободу волі і вважала, що моральні істоти діють з необхідності, а не згідно з власною волею (pe∂.).

Навернення Каутського до марксизму почалося в Австрії після прочитання «Анти- Дюрінга», якому (він згодом і сам цс визнав) завдячував своє осягнення «Капіталу»⁹. Марксистську освіту продовжував у Швейцарії, де вивчав твори Маркса й Енгельса під керівництвом Едуарда Бернштейна, майбутнього теоретика ревізіонізму. У 1881 році Каутський особисто познайомився з Марксом і Енгельсом; хоч він І не справив на них доброго враження, одначе контакт зберігся ¹θ. Коли Каутський уже як вида­вець «Neue Zeit>> перебрався до Англії, Маркса вже не було в живих, але Енгельс був поблизу і став для нього порадником та особистим наставником, з яким він часто консультувався.

Відсутність філософських амбіцій не могла, певна річ, урятувати Каутського від впливів інтелектуальних течій епохи. Прагнення дотримуватися суворо наукової точки зору зробило його особливо сприйнятливим до впливу ПОЗИТИВІСТСЬКОГО сцієнтизму У підсумку він заклав основи так званого позитивістського марксизму, який був характерний для II Інтернаціоналу і який часто плутали з Енґсльсовим марксизмом (хоча останній містив у собі чужий для позитивізму «гегелівський ком­понент», а також тенденцію до спекулятивного філософування на тему природи)¹⁴. Основні риси позитивістського тлумачення марксизму особливо чітко проявляються у книжечці Каутського «Етика у світлі матеріалістичного розуміння історії» (1906). І в цьому плані вона править за добру вихідну точку для знайомства з поглядами Каутського — незважаючи на порушення хронологічного порядку.

Каутський добре знав, що Маркс і Енгельс не любили виводити соціалізм із пос­тулатів моральності. Моралістичний підхід до соціалізму був у їхніх очах «ідеоло­гією» в зневажливому розумінні або утопізмом, характерним для тих теоретиків со­ціалізму (головним чином французьких), які не змогли піднятися до рівня ригористич­ної науки, «Нецесаріанська» інтерпретація марксизму посилювала цю тенденцію, але водночас наражала марксизм на закид у фаталізмі. Реагуючи на це, деякі співчуваючі марксизмові — зокрема неокантіанцІ та австрійські марксисти, які залишалися під їхнім впливом, — сформулювали точку зору, що чисто каузальне обґрунтування соці­алізму, зроблене Марксом, має бути доповнене етичним обґрунтуванням. Етика Ка­утського полемізувала з цією позицією. Вона відкидала неокантіанський «етичний соціалізм» в ім ^?я «науковості». її головна теза, яка повністю узгоджувалася з Енгель- совою концепцією свободи, говорила, що вибір цілей повинен бути наслідком не вільного морального самовизначення, а чіткого усвідомлення історичної необхідності. «Мате­ріалістичне розуміння історії,—писав Каутський,—скинуло з трону моральний ідеал як основний фактор суспільного розвитку і дало нам урок, що суспільні цілі слід виво­дити тільки з пізнання даних матеріальних основ* І тому вперше у світовій історії було вказано спосіб, як можна уникнути відставання революційної дійсності від суспільно­го ідеалу як можна уникнути ілюзій і розчарувань»¹⁵.

Але куди поділася думка про соціальне коріння пізнання, про свідомість, яку визначає буття, а отже, про те, що не існує безкласових, аксіологічно нейтральних знань? Каутський займав у цьому питанні позицію некритичної віри у «чисту на­уку», об’єктивність і нейтральність. Він визнавав, що й у Маркса «в його науковому вивченні іноді пробивається вплив морального ідеалу», але запевняв читача, що автор «Капіталу» завжди намагався виключити це зі своїх досліджень¹⁶. Бо наука «завжди повинна займатися тільки пізнанням того, що необхідне.

Етика в такому розумінні не може, ясна річ, бути нормативною галуззю науки. Її завдання —тільки пояснити генезис, функцію і відносний, перехідний характер мо­ральних норм. Для Каутського специфічним було наголошування, що ці пояснення не повинні бути виключно історичними, такими, що відокремлюють людський світ ВІД світу природи. Бо людське суспільство — це частина природи, і моральність не є чимсь виключно людським: «більшість типів людської поведінки — це витвір при­родної еволюції, й вони мають свої иочатки в тваринному царстві. Навіть найбільш альтруїстичні почуття не є чимсь виключно людським, бо можна, як довів Дарвін, знайти їх відповідники у тварин. По суті, «моральне право —-це тваринний потяг [...] сумління і почуття обов’язку — результат тривалої переваги суспільних інстинктів у деяких видів тварин»¹⁸. Найтривкіші моральні норми ті, що вироблялися у боротьбі за Існування на долюдській стадії еволюції. Специфічно людська моральність підля­гає постійним змінам, отож якщо ми шукаємо норми великої тривкос'гі, то повинні шукати їх у суспільних інстинктах, успадкованих людьми від їхніх тваринних предків.

Тож нічого дивного, що «етичні соціалісти» розцінили це як повну капітуляцію перед моральним скептицизмом¹⁹. Вони шкодували, що позиція Каутського не вка­зує на моральний імператив, який мав би обгрунтувати обстоювання соціалізму.

Поняття необхідності, яким оперував Каутський, відрізнялося як від механіч­ної необхідності фізики, так і від «раціональної необхідності» гегельянства. ВІН відрізняв «необхідність» від «неминучості» й так пояснював цю різницю:

«Коли ми говоримо про необхідність перемоги пролетаріату і соціалізму, то не маємо на увазі, що це неминуча перемога, яка має прийти сама собою з фаталі­стичною безсумнівністю, навіть якби робітничий клас нічого в цьому напрямку не робив. Необхідність означає для нас єдину можливість подальшого розвитку»²¹.

Інакше кажучи, соціалізм не з’явиться як неминучий, хоч і непередбачуваний результат історії. На відміну від інших суспільних устроїв він повинен бути предме­том свідомого вибору і свідомої боротьби. Необхідність соціалізму полягає в тому, що він є необхідною умовою подальшого розвитку, його альтернатива — занепад цивілізації. Це не була імпровізована відповідь нсокантіаяським ревізіоністам, і про це свідчив той факт, що таку саму позицію сформулював Каутський у 1892 р. у своєму коментарі до «Ерфуртської програми». У ньому ми читаємо: «Залишатися в капіталістичній цивілізації неможливо; ми можемо йти тільки вперед, до соціалі­зму, або назад, до варварства»22.

Якщо так, то навряд чи варто приписувати Каутському сліпий оптимізм і резю­ме його поглядів у словах: «Так чи інакше соціалізм нам гарантований історичними законами»²³* Крах капіталізму був для Каутського необхідністю, але з цього зовсім не випливало, що перемога соціалізму гарантована автоматично. Навпаки, Каутсь- кий exρressis verbis робив ЇЇ залежною від суб’єктивного чинника ‘— волі й свідо­мості людей, які керуються у своїх діях строго об’єктивними, науковими знаннями.

Слід зауважити, що цей погляд поділяли далеко не всі партійні товариші Каутсь­кого. Едуард Бернштейн вважав, наприклад, що справжня необхідність не вимагає свідомого її прийняття. Капіталізм для нього був економічною необхідністю тільки і тільки тому, що він виник у результаті стихійних процесів, а не свідомих, цілеспрямованих дій. Якщо соціалізм вимагає свідомої боротьби за своє здійснен­ня, якщо він може функціонувати, тільки спираючись на свідому своєї мети волю, бо він не виробляє механізмів стихійного саморегулювання, то це означає, що не можна виводити його з каузального детермінізму, що єдиним його обґрунтуванням є етичний ідеал²⁴* У такий спосіб теоретик емпіричного, прагматичного ревізіоніз­му знаходив спільну мову з неокантіанцями*

Прямим наслідком опрацьованої Каутським концепції «необхідності соціалізму» був погляд, що мета робітничої партії має бути сформульована на основі наукових знань, а отже, що свідомість робітників повинна формуватися ззовні — людьми, які такими знаннями володіють. У статті, яку ретельно процитував Ленін, Каутський сформулював це дуже однозначно:

«Сучасна соціалістична свідомість може виникнути тільки на основі глибо­кого наукового знання. Справді, сучасна економічна наука настільки ж є умовою соціалістичного виробництва, як І сучасна, скажемо, техніка, а пролетаріат при всьому своєму бажанні не може створити ні ту, ні другу, обидві вони виникають із сучасного суспільного процесу Тим часом носієм науки є не пролетаріат, а буржуазна інтелігенція: адже в головах окремих членів цієї верстви виник і су­часний соціалізм, і тільки ними вже був переданий визначним щодо свого розу­мового розвитку пролетарям, які потім вносять його в класову боротьбу проле­таріату там, де це допускають умови* Таким чином соціалістична свідомість є щось ззовні внесене (рол Aussen Hineingetragenes) у класову боротьбу проле­таріату, а не щось (urwiichsig) стихійно виникле з неї»²⁵*

Однак користь, яку Ленін здобув із цієї цитати, не повинна вводити нас в ома­ну. Неправда, що ідеї, розвинуті Леніним у праці «Що робити?», фактично пов­ністю відповідали тодішній марксистській ортодоксії²⁶; ще менш відповідає правді твердження, що «теорія партії-аванґарду в ленінському варіанті була обґрунтова­на доктриною, яку сформулював Каутський»²⁷» Адже треба бачити чітку відмінність між професіональними революціонерами, які прагнуть будь-якою ціною здобути політичну владу, і соціалістичними вченими, які прагнуть повністю осяг­ти об’єктивне розуміння тенденцій розвитку, між Леніновим «революційним аван­гардом», якому загрожує поширення серед робітників тред-юніоністського спо­собу мислення, і соціалістичною науковою елітою, яка захищає свою автономію, прагне зупинити революційний волюнтаризм, координуючи діяльність партії з пізнан­ням об’єктивної необхідності* Спільною рисою тих позицій є захист професіона­лізму від стихійності, але для Каутського йшлося про професіоналів у позитивіст­ському розумінні, а для Леніна — про професіоналізм фахівців від революції*

Відмова від спонтанності сама по собі справді не була чимсь новим у марк­сизмі, Щиро кажучи, Маркс і Енгельс не формулювали ні теорії автономії наукових знань у стилі Каутського, ні теорії революційного авангарду в стилі Леніна. І все ж обидві ці теорії, такі різні, між іншим, виводяться в останній інстанції з Марксо- Енґельсової концепції «стрибка у царство свободи». Адже ця концепція була ілю­зією радикального подолання спонтанності, ототожнюваної з безпорадністю люди­ни перед сліпими силами, завдяки свідомій думці і свідомій волі. Вона містила в собі як ідею визволення з допомогою думки, завдяки науковому пізнанню необхід­ності, так й ідею активного визволення шляхом революційного здобуття влади і взяття у свої руки керма історії. Каутський звернувся тільки до першої з цих ідей, другу, набагато радикальнішу, підхопив і послідовно розвинув Ленін-

У цьому місці слід відзначити істотну відмінність між марксизмом Каутського і поглядами Маркса та Енгельса. Колаковський виклав її так:

«В еволюціоністській доктрині Каутського, ясна річ, немає місця для есхато­логії І для віри в будь-який загальний “сенс” людської історії Отже, в них немає чогось такого, як парадигма людської природи, що повертається до себе після століть душевної роздвоєності й віднаходить утрачену єдність суб’єкта і об’єкта історії. Ми спостерігаємо необхідний процес змін, які самі по собі не мають жод­ного “сенсу” й не можуть відкрити жодного сенсу для наукового вивчення, бо за природою речей процес цей нейтральний з погляду цінності і розкриває тільки не­обхідності чи природні “закони”»²*.

Цей всебічно схарактеризований контраст між Марксом і Каутським не зовсім підходить до Енгельса- У якомусь сенсі Енгельс був містком між цими двома мис­лителями. З одного боку, він не був уже ссенціалістом у стилі Маркса, отже, не міг доводити, що сенс історії полягає в розвитку людських родових сил у процесі самоз- багачувального відчуження, яке, в кінцевому підсумку, веде до поєднання людської есенції з людською екзистенцією. Але, з другого боку, незалежно від того, визнає­мо ми в цьому філософський зв’язок чи ні, він не зміг та й не збирався відкинути гегелівську віру в мудрість історії, яку вбачав у її внутрішній, зростаючій раціональ­ності. І тому термін «історична необхідність» у застосуванні до зривали х історич­них періодів означав для нього не лише аксіологічно нейтральну «природну не­обхідність», але й «необхідність» реальну.

Натомість Каутський позбавив історію її «сенсу». Саме це і є головною причи­ною тієї крайньої зневаги, з якою до нього ставляться інтелектуали, котрі шукають у марксизмі обґрунтування сенсу історії. Як правило, вони не враховують того, що ця позитивістська стриманість дозволила Каутському зберегти тверезий розум й елементарну людську пристойність у період найбільших катастрофічних подій на­шого століття.

Та повернімося до кар’єри Каутського у лавах Німецької соціал-демократичної партії.

У 1890 році, незадовго до закінчення терміну обов’язкового дотримання ан- тисоціалістичного закону, Каутський повернувся до Німеччини і взяв активну участь у підготовці конгресу своєї партії. Під час роботи над партійною програ­мою, відомою під назвою «Ерфуртська програма», він мав репутацію провідно­го теоретика партії. Теоретична частина програми, автором якої він був, стала на багато років пайвпливовішим документом міжнародного робітничого руху. Це була перша свідомо марксистська партійна програма; вагомості додав їй той факт, що її прочитав і схвалив Енгельс²⁹. Після офіційного прийняття про­грами партією в 1891 році Каутський написав ґрунтовний коментар до неї під назвою «Das Erfurtcr Program in seincm grundsatzlichen Teil erlautert>> (1892). Ця книга, яку офіційно замовила партія, стала його «найвідоміїпим твором, який найбільше перекладався»³⁰.

Всебічний аналіз «Ерфуртської програми» випадає, звичайно, з кола питань, по­рушених у цій книзі. Тому я торкнуся лише трьох моментів: 1) погляду Каутського на необхідні закони капіталістичного виробництва, 2) його погляду на соціалістичне суспільство майбутнього і 3) сформульованої в «Програмі» концепції свободи.

Перша частина «Ерфуртської програми» присвячена занепаду дрібної про­мисловості, Слідом за Енгельсом Каутський змальовував розвиток капіталізму як процес централізації й концентрації капіталу, який неухильно веде до експропріації дрібних виробників. Він аподиктично стверджував, шо «дні ремісництва, незалеж­ного від капіталу, вже полічені»³¹, і тому промислові робітники не повинні захищати інтереси ремісників І селян. Вони повинні чітко усвідомлювати, що пролетаріат став «єдиним із трудящих класів, який постійно набирається розуму й усвідомлює свою мету»³², що справжніми поборниками соціалізму можуть бути виключно «буржу­азні ідеалісти», якщо вони внутрішньо порвали з буржуазією «і мають достатньо сили та відваги, аби порвати з нею і зовні»³³.

Каутський охоче визнавав, що неминуча пролетаризація дрібних виробників — неймовірно болісний процес. Чорними фарбами він змальовував також становище промислових робітників, поневолених капіталістами з допомогою жорстокої механі­зації праці. Умови життя найманих робітників він вважав значно гіршими у порівнянні з умовами житгя середньовічних підмайстрів, бо останні жили в будинку майстра і їли разом з ним за одним столом, отже, не знали, що таке злидні й голод. Та, незва­жаючи на це, соціалісти не можуть допомагати дрібним виробникам у їхній бо­ротьбі за виживання: «Допомога ремісникам і селянам як виробникам, при одно­часному збереженні відсталих форм виробництва, суперечить напрямкові економіч­ного розвитку і нездійсненна»³⁴. їм можна допомагати тільки як споживачам (Ка­утський не пояснював, як саме), а також підвищуючи їхній інтелектуальний рівень. Із того моменту, коли їхні інтелектуальні горизонти розширяться, а матеріальні по­треби розвинуться, найтямовитіїпі з-поміж дрібних виробників відмовляться від безнадійної боротьби з капіталом і вступлять у лави пролетарів, які своєю бороть­бою прискорюють їхню перемогу³⁵.

Аналізуючи тенденції розвитку капіталізму, Каутський користувався «Капіта­лом» (зокрема, тезою про неминуче нібито падіння норми прибутку), але, в першу чергу, йшов слідом за Енгельсом. Подібно до Енгельса, він вважав виникнення трестів І синдикатів необхідним і прогресивним процесом централізації, який у кінцевому підсумку вів до «зосередження капіталістичних підприємств в одних руках — чи то в руках окремих капіталістів, чи в руках компанії, шо в економічному відношенні також була однією особою»³⁶. Прогресивність цього процесу полягала, на його думку, не лише у підвищенні ефективності виробництва, ай — навіть у першу чергу — у раціоналізації господарського життя. Бо Каутський поділяв погляд Енгельса, а та­кож Маркса, що великопромислове виробництво репрезентує принцип раціонально­го планування, а значить, що розширення його обмежує сферу дії «анархії ринку». Отже, він був переконаний, що зростаюча концентрація капіталу, а також об’єднань капіталістичних компаній у щораз більші корпорації прокладає шлях соціалізмові, який завершить справу централізації, перетворюючи все суспільство в один вели­кий концерн. При цьому він підкреслював, що «сучасна держава [...] є єдиною з існуючих нині суспільних організацій, яка володіє достатніми розмірами для того, щоб утворити рамки для соціалістичної спільноти»³⁷. Цю державу він уявляв собі як «одне величезне промислове підприємство», у якому все буде «наперед проду­мане і сплановане»³^

Картина перетворення всього суспільства в один економічний об’єкт збігається з поглядами Маркса й Енгельса на заміну старого, спонтанного поділу праці новим, технічним поділом праці, який спирається на загальносуспільне планування і таким чином виключає «анархію ринку». Втілення її в життя відповідало б Марксовій ідеї

ІЗ 9-57S

колективного Робінзона Крузо, який самостійно задовольняє власні потреби, а отже, тримає повний контроль над продуктами своєї праці Але що сталося б Із свободою працівників — можливістю довільно змінювати рід праці, розвиватися в усіх на­прямках, робити сьогодні одне, а завтра інше?

Ми повинні пам’ятати, що «Німецька ідеологія», тобто твір, який найкраще фор­мулює такі ідеї, була тоді ще не опублікована. Інтерпретація марксизму в період П Інтернаціоналу спиралася, головним чином, на «Капітал» та «Анти-Дюрінг». При цьому не забували про закиди анархістів і тому до проблеми свободи в марксизмі підходили дуже обережно, Каутський присвятив цій проблемі окремий фрагмент «Ерфуртської програми». Він подав її в спосіб, який не залишив місця для утопічних ілюзій.

Соціалістичне суспільство Гарантує своїм членам безпеку і комфорт, але воно не дасть їм такої свободи, яка можлива лише в умовах дрібнотоварного вироб­ництва, Подобається це нам чи ні, а «соціалістичне виробництво не дозволить повної свободи праці, тобто можливості працювати, коли, де і як подобається робітникові. Але така свобода робітника виключається при будь-якому планово­му співробітництві людей, незалежно від того, чи воно відбувається на капіталіс­тичній, чи на колективній основі. Свобода праці можлива лише в дрібній промис­ловості і то тільки до певної міри»³⁹. Соціалізація виробництва шляхом поділу праці розвивається за рахунок свободи: «Свобода праці перестає бути свободою не лише на фабриці, але й як усяка праця, в якій індивід є часткою великого ціло­го. Вона не існує для робітників у майстернях і в кустарному промислі; не існує вона й для тих, хто працює розумово — не сам для себе, а на підприємствах у якості чиновників»⁴⁰. За капіталізму робітник ще володіє певною свободою, а саме: він може змінити роботодавця. Однак у соціалістичному суспільстві «всі засоби виробництва зосереджені в одних руках, там існує тільки один "‘роботодавець’; якого неможливо змінювати»⁴¹. Тому в цьому відношенні соціалістичний робіт­ник матиме ще менше свободи, ніж робітник капіталістичний.

Для втіхи Каутський додавав, що цс буде невелика втрата, бо свобода змінюва­ти місце праці все одно не є справжньою свободою праці. Капіталістичний робітник також не розпоряджається своєю працею: «Хоч як часто він переходив би з однієї фабрики на іншу, свободи праці він не знайде ніде, бо в кожній фабриці функції кож­ного окремого робітника чітко визначені й відрегульовані. Це — технічна не­обхідність»⁴².

Тож у якому розумінні можна говорити, що соціалізм принесе збільшення свобо­ди? Відповідаючи на це запитання, Каутський точно дотримувався фрагмента з третього тому «Капіталу», у якому йшлося про свободу. По-перше, він доводив, що праця в соціалістичному суспільстві буде організована раціонально й служитиме інтересам загалу, добре зрозумілих для кожного, і тому вона також перестане сприй­матись як зовнішній примус, Каутський ілюстрував це твердження посиланням на тогочасні професійні спілки: вони визначають і суворо регулюють умови праці, а проте жодному робітникові навіть на думку не спадає трактувати це як нестерпну тиранію⁴³. По-друге, час, відведений для праці, за соціалізму буде значно скоро­чений, що дасть робітникам змогу всебічно розвиватися у вільний час, Цим скори­стається також інтелігенція, яка за капіталістичних умов не має «ні часу, ні поз ягу до безкорисливого шукання істини, не прагне до ідеалу»⁴⁴. Соціалізм збільшить свободу для ВСІХ, хто нині повністю залежить від ринку й змушений виробляти тільки те, що принесе йому гроші. Каутський виходив із того, що альтернативою заробітків є навчання і що цс потреба не лише інтелігенції, але й робітників. Бо вже тепер у робітників прокинулася жага до знань, яку зможе «вгамувати лише соц­іалізм»⁴⁵.

Підсумовуючи це розмірковування, Каутський змальовував соціалістичну сво­боду як відродження на вищому щаблі свободи стародавніх греків:

«Не свобода праці, а звільнення від праці, якому в високій мірі сприятимуть машини в соціалістичному суспільстві, забезпечить населенню свободу життя, свободу праці в галузі мистецтва й науки, свободу найблагородніших утіх.

Той щасливий, гармонійний розвиток, що досі тільки один раз мав місце в історії як привілей малої жменьки вибраних аристократів, стане долею всіх цивілізованих народів, і чим для тих були раби, тим для останніх будуть ма­шини; вони відчують на собі всі облагороджуючі впливи звільнення від праці як джерела заробітку І водночас будуть вільні від принизливих впливів не­вільництва, яке спричинило суцільне звиродніння афіпських аристократів, І як засоби нинішньої науки та мистецтва набагато перевершують ті, що були відомі дві тисячі років назад; як сьогоднішній цивілізований світ перевершує малу Грецію, так і соціалістичне суспільство у плані моральної величі та матеріального добробуту значно перевершить найславетніше суспільство, що досі відоме історії»⁴⁶.

Цей погляд на свободу, такий типовий для гуманістичного Інтелектуала, був однією з улюблених концепцій Каутського. Він повертався до неї багато разів у своїх пізніших працях. У «Die soziale Revolution» (1902) він змалював соціалізм як поєднання комунізму в матеріальній продукції з анархізмом у духовній сфері⁴⁷. В «Етиці» він порівняв між собою три концепції свободи: І) свободу первісного хрис­тиянства як «звільнення від усякої праці», за аналогією до «водяних лілій, які не прядуть і не тчуть, а проте гарно вбрані і втішаються життям»; 2) буржуазну сво­боду, тобто свободу якнайприбутковіпіого використання власності в економічному житті згідно з індивідуальними преференціями, 3) соціал-демократичну свободу, тобто скорочення робочого часу, щоб дати кожному можливість «вільної мистець­кої і наукової діяльності, вільної втіхи життям»⁴⁸. До цього він додав, що особисту І суспільну свободу треба чітко відрізняти від свободи ПОЛІТИЧНОЇ.

Варто зауважити, що в наш час ідеал визволення культури з-під влади економіки, а також, завдяки цьому, поширення на всіх аристократичного привілею небагатьох (якому загрожує повна ліквідація з боку капіталізму), асоціювався з іменами антипо- зитивістських І антисцієнтичних «західних марксистів» Дьордя Лукача і Герберта Маркузе. Тому треба нагадати, що щось подібне було улюбленою ідеєю головного теоретика, якого так суворо оцінили ці мислителі марксизму II Інтернаціоналу.

Але повернімося до «Ерфуртської програми». В цій книзі Каутський не вагаю­чись підтримав ідею Маркса й Енґельса— ідею скасування товарного господарства. Розділ, присвячений «державі майбутнього», починається епіграфом із програми партії (5 ст), у якому говориться, що соціалізм означає дві речі: усуспільнення засо­бі в виробництва і перетворення товарного виробництва у систему виробництва, орієнтованого на пряме задоволення потреб⁴^. Це була чітка вказівка на те, що замало ліквідувати приватну власність на засоби виробництва — треба також скасу­вати ринкову економіку. Ще чіткіше це підкреслювалося у підрозділі, присвяченому свободі. Каутський розпочав його полемікою з поглядом, що соціалізм запроваджує «деспотизм, у порівнянні з яким найрозгнузданіший поетичний абсолютизм є вільною формою правління, бо він панує тільки над однією стороною людини, тимчасом як перший — над усією людиною»⁵⁰. Цей «страх перед рабством комунізму» охопив навіть соціалістів; вони почали думати про способи поєднання комунізму з товар­ним виробництвом. Однак Каутський переконливо стверджував, що, з погляду теорії, це абсурд, а на практиці означало б капітуляцію перед лібералізмом⁵¹.

Ласло Самуелі, угорський вчений, який підтримував програму «ринковизації» соціалізму, звернув увагу на майже забутий факт, що вироблена в Ерфурті про­грама німецької соціал-демократії формулювала однозначно комуністичні цілі: вона зобов’язувала членів робітничої партії боротися за повну ліквідацію товарно-гро-

!нового господарства, а отже, реалізувати (щоправда, лише в невизначеному близь­кому майбутньому) утопічну ідею відновлення натурального господарства у мак- ромасштабі⁵², Це справило вирішальний вплив на російських більшовиків, які після здобуття влади поставили перед собою завдання прямого переходу до «централі­зованого натурального господарства»⁵³. Самуелі слушно підкреслив ретроспек­тивний аспект цієї утопії, аспект, який, принаймні частково, усвідомлював сам Каутський, який охоче визнавав, що соціалістичне виробництво «матиме І повин­но мати цілий ряд спільних принципових рис із давнішими формами комуністич­ного виробництва, оскільки як одна, так і друга є формами колективного вироб­ництва для власних потреб»⁵⁴.

Глибоко «ангимодернізаторський», просто-таки «реакційний» (у марксистському розумінні слова) характер цієї програми найчіткіше проявляється у його детальних конкретизаціях, таких, як, наприклад, підкреслення переваги оплат і послуг нату­рою, а також прямого обміну продуктами перед торгівлею. Це видається дивним, але такий тверезий, між іншим, і позитивістськи мислячий Каутський прямо писав, що першим кроком у будівництві соціалізму на селі буде заміна «грошових повинно­стей» «повинностями в натурі», тобто хліборобам буде запропоновано систему, в якій (так само, як за феодалізму) замість сплати податків вони поставляли б дер­жаві визначену кількість зерна, вина та худоби⁵⁵. Іншою ідеєю з подібним відтінком було проголошення необхідності економічної автаркії соціалістичної держави.

Резюмуючи, Самуелі так підсумовував тодішні концепції німецьких соціал-де­мократів:

«1) вони вважали аксіомою, що товарне господарство не можна примирити з соціалізмом, а значить, що воно має бути ліквідоване соціалістичною револю­цією;

2) вони інтерпретували соціалістичну економіку як контрольоване центром й автаркічне промислове підприємство;

3) вони заявляли, що в період переходу до соціалізму необхідна “натураліза­ція” економічних ВІДНОСИН»⁵⁶.

В аналізі Самуелі, між іншим, дуже глибокому і переконливому, бракує виведен­ня цих поглядів з доктрини Маркса і Енгельса. Проте ретроспективний, «трайбалі- стичний» аспект марксистського ідеалу, який найвиразніше проявився в Енгельсо- вому «Походженні сімX приватної власності і держави», досить детально проанал­ізували Карл Поппер та Фрідріх Гайєк.

Самуелі має, звичайно, рацію, коли підкреслює, що пропаговане Каутським мак­симальне скорочення торгового обміну з закордоном суперечило поглядові Марк­са на прогресивне значення «уніфікації людства» через всесвітній ринок. Але прав­да й те, що Марксове бачення «колективного Робінзона Крузо» було ідеєю замкну­тої автаркічної економіки. Ми знаємо, як Маркс розв’язував цю суперечність: він вважав, що діалектичний поворот до натурального господарства відбудеться у масштабі всього світу, а отже, не потягне за собою звуження сфери економічної взаємозалежності. Однак німецькі соціал-демократи мислили категоріями «соціа­лізму в одній країні» — принаймні в період у міру прогнозованого майбутнього. Якщо ж соціалістична держава мала скасувати товарне господарство, то виправ­даним було прагнення зробити його максимально автаркічним⁵⁷. Бо розширення міжнародного обміну значно утруднило б ефективний контроль над економічним життям. І тому Каутський бажав тільки такого обміну продуктів (не товарів!), який не загрожував би «економічній незалежності й безпеці держави». І тому він також заявляв, що всяка державна соціалістична спільнота повинна «сама виробляти все, що потрібне для її утримання»⁵⁸.

Нам слід, звичайно, пам’ятати, що це було чисто умовне міркування: якщо хотіли скасувати товарне господарство, то, власне кажучи, не було альтернативи ідеї мак­симальної автаркії. Але в тім то й уся річ, що сам ідеал безринкової економіки був у випадку німецьких соціал-демократів не результатом їхнього власного програмного мислення, а лише успадкованою від Маркса й Енгельса догмою* Некритичне прий­няття цієї догми не могло тривати безмежно* Каутський виступав проти відвертого ревізіонізму Бернштейна, однак після смерті Енгельса і сам наважився думати наба­гато самостійніше* І першим його кроком у цьому напрямку було — знаменна річ! — відділення завдань соціалізму від комуністичної утопії скасування грошей* Уже в «Die SoziaIe Revolution» він відкинув думку, що скасування грошового обміну має стати прямим завданням соціалістичної революції. По суті, це була дуже істотна ревізія «Ерфуртської програми» нарізі* Однак характерно, що в її теоретичному обгрунту­ванні Каутський обмежився ціпком тверезими аргументами. Він, зокрема, писав:

«Гроші, як і раніше, є найпростішим засобом стимулювання обігу продуктів, а також розподілу їх у складному механізмі сучасного способу виробництва* Вони е тим засобом, який дає змогу кожному індивідууму задовольнити потре­би згідно з його особистими уподобаннями (звичайно, в межах його купівельної спроможності)* Як знаряддя обігу продуктів, гроші можуть бути замінені лише тоді, коли ми винайдемо натомість щось краще* У майбутньому вони, ясна річ, утратять свої функції, принаймні в сфері внутрішнього обігу, в першу чергу, як мірило вартості»³⁹.

На думку Самуелі, ці міркування хоч І свідчили про «збільшення почуття реаль­ності», однак вони були дуже вбогі, з погляду теоретичного змісту. Він писав:

«Чому, власне, гроші повинні залишитися? Та тому, що ми не придумали нічого кращого. Продукти мають ціну, але не вартість чи, радше, мають також і вартість, яка, проте, захована десь в історичному минулому Одне слово, хочемо ми цьо­го чи не хочемо, продукт також є товар; а якщо ні ’— то ні (хоча поняття товару й товарного господарства взагалі відсутні в цій праці Каутського). Якщо раніше погляди Каутського виявляли подібність з ідеологією воєнного комунізму в Росії, то його пізніша аргументація нагадує нам, як із погляду рівня, так І з погляду змісту, прагматично-еклектичні “теорії” сорокових і п’ятдесятих років»⁶⁰*

З економічної точки зору до цього коментаря можна додати небагато* Однак слід пам^ятати, що еклектизму, як правило, важко уникнути при першому сповнено­му вагань розслабленні залізних лещат догматизму. Крім того, в сфері проблема­тики свободи мотивація Каутського не зводилася до вузького прагматизму. Бо він досить виразно констатував, що для нього важив захист свободи індивіда, що він бачив у грошах незамінну гарантію вільного вибору товарів споживання*

Однак до остаточного визволення Каутського від комуністичної утопії справа дійшла значно пізніше: лише після більшовицької революції й страхітливого експери­менту воєнного комунізму в Росії⁶¹ * У книзі «Die Proletarische Revolution» (1922), яка повинна була стати синтезом досвіду європейського робітничого руху в роки ві йни та революційних переворотів, він окреслив комунізм як «добре побажання, подібне до ідеї Millenium», Він відкинув концепцію скасування грошей, а також модель суспіль­ства як однієї великої фабрики. 1 зробив це, головним чином, в ім’я свободи, так підсумовуючи свої аргументи:

«Без грошей можливі лише два види економіки* Першим із них є згадуване вже первісне господарство. Застосувавши його до масштабів сучасної еконо-

X7..Γ1⅜∙¾∙∣∣ Γj∣m⅜ΠιWιJr--------.................. ^,'^j∙ ■ ∙∙-=-∙-⁴∙^vx ' ■ чт ^l*κ ∣¹>¹'∙^,1' ¹

міки, ми одержали б перетворення усієї виробничої діяльності в межах держави в одну фабрику під центральним управлінням, яке визначало б завдання для кожного підприємства, накопичувало б усі продукти праці всього населення, ви­рішувало б справу розподілу засобів виробництва для виробників та засобів споживання для споживачів.

Ідеальною реалізацією цієї моделі є тюрма або казарма»⁶²*

Цього разу Каутський, як годилося для «ренегата», не пробував приховувати часткового розходження своїх доріг із Марксом. Він навів Марксові аргументи про­ти грошового господарства й скоригував їх, вказавши на їхню однобічність. Скасу­вання грошей, вважав він₅ спричинило б величезний історичний регрес* Бо гроші

«полегшили розвиток поділу праці, а відтак розвиток продуктивних сил, спри­яючи досягненню такого рівня цивілізації, який уможливлює вирівнювання умов життя без потрапляння в інтелектуальне варварство й затримки подальшого прогресу

Завданням соціалізму є ліквідація результатів грошового господарства, які ⅛ применшують роль людини і спричинені приватною власністю на засоби вироб­

ництва та спільно створене багатство. Скасування приватної власності покладе край прокляттю, яке тяжіє над грішми*

Однак ми повинні уникнути перекреслювання великих досягнень, здобутих завдяки грошам: розширення поділу праці, диференціації виробництва, свободи індивіда.

Соціалізм має означати прогрес, а не регрес у порівнянні з капіталізмом* Відсту­пу не стерпіли б сучасні люди, які пройшли школу капіталістичного виробництва з його диференціацією пропонованих благ і гарантуванням значної незалежності індивіда»⁶³.

Як бачимо, ця точка зору цілком збігалася з поглядами Зіммеля на взаємозв’язок між грошовим господарством й індивідуальною свободою⁶⁴.

Каутський, судячи з усього, про де не знав і не повинен був знати. Важливо те. що він зумів добачити джерело Марксового комунізму в ретроспективних утопіях минулого, які вивчав упродовж усього життя. Він наголосив, наприклад, на тому що поселення анабаптистів основувалися на комунізмі не лише у виробництві, ай у споживанні, що тягло за собою повне знищення свободи Індивіда: «бо старші розпо­діляли між Індивідами не тільки працю і продовольчі пайки, але й утіхи, ба навіть жінок»⁶⁵. На таких самих засадах основувалася держава єзуїтів у Парагваї. Однак те, що було можливе в малих чи порівняно малих організаціях (держава єзуїтів у період своєї найбільшої експансії налічувала всього близько 150 тисяч жителів), які основувалися виключно на натуральному господарстві, не може бути моделлю для економіки соціалістичної* Радянська Росія — це «перша й безперечно остання спроба такого роду»⁶⁶*

Важко переоцінити серйозність цього аналізу. Уперше б історії марксизму до ідеалу скасування грошових господарств, який був самою сутністю Марксового комунізму, впливовий марксистський теоретик поставився як до скасування сво­боди споживання, інспірованого архаїчним ідеалом «споживацького комунізму». Диференціація «комунізму виробництва» і «комунізму споживання» була точним відповідником Марксового розрізнення «нижчої» фази комунізму і фази вищої, в якій принципи комунізму поширюються не лише на виробництво, а й на розподіл вироблених благ. Тим самим відкидання Каутським «комунізму споживання» було рівнозначне відкиданню ідеалу, що впродовж багатьох років трактувався як «кінце­ва мета» робітничого руху. Навіть більше: обгрунтування цього відкидання містило в собі критику комунізму як глибоко реакційної утопії, застереження перед небез­пекою ліквідації свободи, що таїлася в ньому, а також переконання, що після радян­ського експерименту ідея комунізму буде умертвлена назавжди.

Роль потужного каталізатора у класифікації поглядів Каутського відіграли не лише грубі й примітивні методи воєнного комунізму, але й факт розгону Леніним Установчих зборів. Каутський відрсагував на це книгою «Die Diktatur des Proletariats» (1918), в якій намагався довести, що, говорячи про «диктатуру про­летаріату», Маркс не мав на увазі диктатуру в буквальному розумінні.

Для соціалістів, стверджував Каутський, демократія — це не лише засіб, але й мета, така ж важлива, як і сам соціалізм. Однак демократія без соціалізму можли­ва, тим часом як соціалізм без демократії не може існувати. Всі відомі випадки усуспільнення виробництва при відсутності демократії, такі як держава єзуїтів у Парагваї чи голландська колоніальна система на Яві, були тільки прикладами пат­ріархального деспотизму, що не поширювався на сучасність, а отже, не мав із со­ціалізмом нічого спільного. Крім того, поняття «недемократичного соціалізму» внут­рішньо суперечливе, оскільки соціалізм передбачає «соціалістичну волю» більшості суспільства. Але така воля не може з’явитися до того, як «дозріють об’єктивні умови». Спершу вона з’являється серед мас у результаті перемоги великопромис­лового виробництва над дрібним виробництвом; вона міцніє внаслідок появи серед промислових робітників прагнення усуспільнити засоби виробництва і публічно ними управляти, а також внаслідок пролетаризації дрібних виробників, які поповнюють лави робітничого класу⁶⁷.

Хоч би що ми думали про цю аргументацію, не можна вважати справедливим твердження, що Каутський не зумів визначити, в чому саме має полягати «дозрілість» до соціалізму⁶⁸. Не зовсім переконливим є висновок Колаковського, що «критика революційного руху, який не рахується з «дозрілістю», не має сенсу, бо рух, коли він ефективний, демонструє цим самим дозрілість ситуації»⁶⁹. У Каутсь­кого на це була готова відповідь: він порівняв «нетерплячий» революційний рух із жінкою, яка прагне скоротити термін вагітності й зрештою досягає цього — але ціною народження нездатної до життя дитини⁷⁰- Іншим варіантом відповіді був, звичайно, класичний аргумент, що передчасна революція може перемогти тільки позірно, прикликаючи до життя репресивну форму деспотизму Каутський вважав, що небезпека криється у всіх елітарно-конспіративних формах революційного соці­алізму. Існує, — доводив він, — тісний зв’язок між масовістю руху і демократією: не можна організувати маси в таємний спосіб, а таємна організація не може бути демократичною. Якщо маси не дозріли і соціалісти бачать себе в ролі месіанських спасителів, то тут неможливі ні демократія, ні соціалізм⁷¹.

Однак чи означає Марксова теза, що капіталізм і соціалізм розділяє період дик­татури пролетаріату? Каутський визнавав термін «диктатура пролетаріату» незруч­ним виразом, але був переконаний, що він не означає для Маркса диктатури як форми правління. Клас, аргументував він, може панувати, але правити не може⁷². Маркс і Енгельс визнавали Паризьку комуну як утілення диктатури пролетаріату, а це свідчить, що диктатура робітничого класу не суперечила, на їхню думку, повній політичній свободі демократичних сил суспільства. Каутський робив із цього вис­новок, що, пишучи про диктатуру, Маркс мав на увазі не диктаторську форму прав­ління, а «стан речей», за якого робітничий клас завойовує панівне становище⁷³. Це мав бути перехідний стан, який не слід плутати з диктаторськими прерогативами влади, що править, а тим більше з диктатурою однієї партії. Партія, — пояснював Каутський, — «не те саме, що клас. Клас може розділитися на різні партії, а партія може складатись із членів різних класів»⁷⁴.

Ця проста констатація, яка віддзеркалювала парламентарну практику СДП, су­перечила всьому в ленінській інтерпретації марксизму. Таким же антиленінським було визначення диктатури пролетаріату, що його сформулював Каутський: «прав­ління пролетаріату на базі демократії»⁷⁵. Але найгіршим було те, що Каутський до цього додав: демократія — це не тільки влада більшості, але й захист меншості⁷⁶. Замість тверезо висміювати поняття свободи, він визначав соціалізм як «свободу і хліб для всіх». Свобода, писав він, «не менш важлива, аніж хліб. Навіть заможні класи змушені боротись за свою свободу і тяжко розплачуються за свої переконан­ня кров’ю та багатством. Потреба в свободі, в самовизначенні гака ж природна, як і потреба в хлібі»⁷⁷.

Цікавим аспектом міркувань Каутського про свободу є його повне усвідомлення того, що демократична свобода в щоденному житті може видаватись не такою привабливою, як революційний героїзм, І що Інколи вона приносить навіть небажані наслідки. Так, наприклад, він визнавав, що масові організації в умовах демократії приділяють надмірну увагу дрібним практичним деталям, звужують розумові го­ризонти робітників і викликають у них легковажне ставлення до теорії або й про­сто-таки явне нехтування нею. Саме це було причиною того, що німецькі робітники цікавилися теорією більше, ніж американські чи англійські, і поступалися в цьому відношенні тільки перед робітниками російськими⁷⁸. Ця констатація була певного поступкою на користь тези Леніна про негативні наслідки тред-юніон істського спо­собу мислення. Однак Каутський сподівався, що цей «дегенеративний вплив де­мократії на робітничий клас» зникне після скорочення робочого дня. Цю надію він виразив у словах: «Сталося б воістину щось незвичайне, якби володіння свободою зробило людей обмеженішими, аніж її відсутність. Що більше демократія посприяє скороченню робочого дня, то більше вільного часу вона залишить робітникам, то більшу змогу вони матимуть для того, щоб поєднати свої клопоти дрібними спра­вами з віддачею себе справам великим»⁷⁹.

У «Die Diktatur des Proletariats» Каутський не звинувачував більшовиків у лихих намірах, не приписував їм навіть бажання здобути для себе владу Навпаки, він критикував 'їх за те, що вони піддалися анархістським імпульсам мас і виявили власну неспроможність створити сильний демократичний уряд⁸⁰. Наприкінці книги з’явився примирливий тон, бажання історично все пояснити, а також обережна надія: «Диктатура як форма влади в Росії така ж зрозуміла, як і анархізм Бакуніна. Але розуміння цього не означає його прийняття Суттєві досягнення Революції бу­дуть збережені тільки тоді, коли диктатуру замінить демократія»⁸¹.

Це була не та порада, до якої хотів би прислухатись Ленін. У своїй довгій І спов­неній обурення репліці він назвав Каутського «ренегатом», а його «Die Diktatur des Proletariats» класифікував як найяскравіший приклад ганебного сикофантизму на службі у буржуазії, цивілізованої манери «плазувати на череві перед капіталістами І лизати їх чоботи!»⁸²

Каутський, у свою чергу, швидко втрачав рештки ілюзій. Він виразно усвідомив, що суспільна революція, на відміну від революції політичної, — це процес поступо­вих змін, які не можна штучно прискорювати завдяки застосуванню політичного насильства⁸³. У своїй новій книзі про російську революцію під назвою «Terrorismus und Kommunismus>> (1919) він проголосив повне банкрутство більшовицьких ме­тодів, визнав ці методи такими, що ведуть «лише до такої форми соціалізму, яку ми звикли називати азійською, але це несправедливо, бо Азія породила Конфуція і Буд­ду Тому краще цей соціалізм називати татарським»⁸⁴, «Завдання європейського соціалізму, на противагу комунізмові», згідно з цим діагнозом мало полягати в дистаи- ціюванні від більшовизму й уникненні в такий спосіб ситуації, за якої моральна ка­тастрофа більшовизму стала б «катастрофою соціалізму взагалі».

Крім морального осуду більшовизму, «Terrorismus und Kommunismus>> містить також багато цікавих спостережень та теоретичних пояснень. Так, наприклад, Ka- утському належить першість у формулюванні тези, що в Росії виникло «нове класо­ве суспільство». Робітничі ради були, на його думку, формою свавільної влади од­ного класу, тому вони не могли виконати роль «школи демократії», і водночас анар- хізація виробництва, спричинена «владою рад», примусила комуністів підпорядко­вувати робітничі ради «новому правлячому класові», який поступово зосередив у своїх руках усю впаду. Таким чином свавільна влада рад, яка мала служити «екс­пропріації експропріаторів», поступилася місцем «перед свавільною владою нової форми бюрократії». Робітнича демократія відтепер стала мертвою літерою, а понево­лення робітників стало ше більшим, аніж воно було будь-коли до цього⁸⁵.

Та доля робітників у ленінській «робітничій державі» була не єдиною турботою Каутського. Як демократ, він цікавився також долею інших класів, доводив, що становище колишньої буржуазії, дрібної буржуазії та інтелігенції набагато гірше, ніж становище робітників:

«Політично безправних, позбавлених усяких засобів до існування, їх час від часу посилають на примусові, найогиднІшІ роботи, і за це вони отримують про­довольчі раціони, які є наймізернішими чи, точніше, голодними пайками. Пекло цього рабства можна порівняти хіба що з наймерзенніпіими паростками, які будь- коли виростали на грунті капіталізму. Створення цього пекла є первородним, насильницьким актом більшовизму, його пертим кроком на шляху до визволен­ня людства»⁸⁶.

Як марксист, Каутський намагався, звичайно, дати соціологічне тлумачення перемоги більшовизму. Він погоджувався з російськими меншовиками, які тлума­чили це війною — знищенням найбільш свідомих елементів російського пролета­ріату і мобілізацією відсталих мас⁸⁷. Він писав: «Тих представників робітничого класу, яких було виховано в дусі марксизму, вбили або усунули раптово пробуджені до життя відсталі маси. Тому перемогу здобув домарксівський спосіб мислення, характерний для Бланкі, Вайтліпга і БакунІна»⁸⁸. «У випадку більшовиків марксизм не контролював ситуацію. Ними заволоділа психологія мас. вони дозволили собі керуватися нею. Саме це спричинило те, що вони стали володарями Росії. А що з цього вийде, чим це має скінчитися, то вже інше питання»⁸⁹.

У цій праці Каутського ми знаходимо також зародки теорій, які не мають чіткого зв’язку з марксизмом. Одна з них стосується гносеологічного обґрунтування демократії. Диктатура, розмірковував Каутський, може бути виправдана тільки тим, що ті, хто її здійснює, репрезентують абсолютну істину. Однак це неможли­во. «Бо що таке істина?» — запитував Понтій Пілат⁹⁰. Немає чогось такого, як абсолютна істина; є тільки «процес знання», процес нагромадження і обміну інфор­мацією та думками, в якому демократично беруть участь усі громадяни. Без демократії прийняття рішення в складному нинішньому суспільстві серйозно хи­бувало б, оскільки спиралося б на неадекватні знання. Чи усвідомлював Каутсь­кий, що цей аргумент підриває саму сутність «наукового соціалізму» — зухвалу впевненість у «науковому пізнанні необхідності», яка дає мандат здійснювати владу іменем Історії? Ми цього не знаємо. Однак зрозуміло, що його позиція в цьому питанні не суперечила історичному детермінізмові, бо підривала не віру в існу­вання історичних закономірностей, а тільки впевненість, що їх було пізнано до кінця і що знання про них—монополія однієї партії.

Інша ембріональна теорія Каутського стосувалася ролі мови та комунікації вза­галі як засобів розуміння Інших людей та стримування агресивності⁹¹. У цьому контексті Каутський під креслював позитивну роль інтелігенції я к свого роду фахівців від комунікації, а також демократизаційних процесів, що ламають бар’єри між ста­нами і таким чипом надають більшої ваги загальнонаціональній мові. Результатом цих процесів була сучасна нація або суспільство, в якому боротьба класів ведеться цивілізованим способом, без брутальності й пам’ятаючи про спільне благо, Ka- утський згадував, що перший начерк цієї теорії гуманізуючого впливу демократії він зробив ще в «Die Socialc Revolution» у 1902 році⁹². Він міг би також згадати свою працю «Die modeme National і tat» (1887), котра окреслювала національність як мов­ну спільність, що охоплювала всі класи суспільства. З точки зору сучасного стану суспільних наук варто звернути увагу на збіжність думки Каутського про дедалі зростаюче значення міжлюдської комунікації з сучасними теоріями комунікації, та­кими як дуже авторитетна нині «комунікативна теорія нації» (communications theory)**³ чи теорія «комунікативної дії» Юргена Габермаса.

Остання праця Каутського, присвячена Радянській Росії, має назву «Von der Dcmokratie zur Staatsklavcrei» (1921), 3 погляду розуміння проблеми свободи і не­обхідності вона є значним внеском у розвиток теорії історичної необхідності демок­ратизації для сучасних індустріалізованих суспільств як капіталістичних, так і соц­іалістичних, Ця необхідність, на думку Каутського, випливала зі зростаючих зав­дань держави в дедалі складніших економічних та технічних процесах. Більшо­вицька доктрина в Росії показала себе в цьому світлі історичною аномалією, яку можна було пояснити специфічними російськими умовами, але яка була приречена на неминучий крах у близькому чи далекому майбутньому. Найкращою альтерна­тивою більшовизмові була б соціал-демократична республіка на зразок меншо­вицької республіки в Грузії, на жаль, поваленої внаслідок російської Інтервенції⁹⁴. Соціалісти інших країн повинні енергійно боротися проти діяльності більшовиків на міжнародній арені, показуючи її як своєрідну змову проти європейського робітни­чого класу.

Незважаючи на відмову від комуністичного ідеалу і повну заангажованість на боці демократії Каутський не відкинув марксизм як метод, а також загальну тео­рію історії. Навпаки: 1927 року він опублікував об’ємну працю «Матеріалістичне розуміння історії». Він бачив у ній свій magnum opus*, але вона так І залишалася майже невідомою. Як зауважив Колаковський⁹⁵, це легко пояснити: марксистська доктрина була тоді монополізована російськими комуністами; що ж до німецьких соціал-демократів, то вони, порвавши з комунізмом, утратили інтерес до теоретич­них основ соціалізму і послабили свої зв’язки з марксистською традицією.

* Найбільший твір (дат.).

ПРИМІТКИ

¹ L-Koiakowfiki. Glownc nurty marksizmu₅ London, 1988, с. З? L

² Див.: G. Haupt. AfipectsofIntcrnational Sozialism₅ 1871—1914, Cambridge, 1986, с. 11—13.

³ Там само, c÷ 13.

⁴ Пор. свідчення югославського соціаліста Ж. Топ а ловича «Mein gei Stiger Vater», у вид.;«Ein Leben fur den Sozialismusa (колективна праця), Hannover₅1954.

⁵ Пор.: В. Nikolaevski. Karl Kautsky in Ruusland. Там само.

⁶ У «Держані і революції» Ленін писав: «У російській літературі перекладена, безсумнівно, не­змірно більша кількість творів Каутського, ніж у будь-якій іншій. Недаром жартують деякі німецькі соціал-демократи, що Каутського більше читають у Росії, ніж у Німеччині» (JIT₅ т. 25, с. 432). Після здачі на виробництво англомовного варіанта цієї праці з’явилося монографічне опрацювання пробле­ми стосунків Каутського з російськими марксистами: MLDonaId- Marxism and Revolution. Кат] Kautsky and the Russian Marxists 1890—1924, New Haven—London₅1993. Ця книга, рекламована як абсолютно новий погляд на ленінізм, намагається довести, що Ленін, по суті, був учнем Каутського. Цс, з одного боку, все одно, що вдиратися у відчинені двері, а з другого, свідчить про серйозне непорозуміння: адже Ленін, навіть тоді, коли прагнув зберегти вірність соціал-демократичній ортодоксії, інтерпрету­вав Каутського по-свосму, що Mano_j як побачимо, далекосяжні наслідки, не лише практичні, а й теоре­тичні. НайвичерпнІшою, ґрунтовною працею про Каутського на сьогодні є твір М.Вальденберґа Wzlot і uρadek Karcla Kautskiego, Krakow_j 1972, тт. 1, 2.

⁷ R Anderson. ConsideraTionson Western Marxism, London, 1976, c. 7.

⁸ Пор j MWaldcnberg₄ Wzlo1 і upadek, τ. 1, c* 68.

⁹ Див.: EEngels. Briefwechselmit Karl Kautsky, В.Kantsky (pe∂.)_f Wien_j 1955, с. 4; пор.: М. Waldenh erg* Wzlot і upadek, т. 1, с. 74 і GJ₁Steenson, Karl Kautsky. 1854—1938; Marxism in the Classical Jears, Pittsburg, 1978, c. 35 і 45.

¹⁰∏op_τ: G-RSteenson, Karl Kautsky, c, 47—49.

H Там само, c. 80.

^t2L_τKolakowski, Giowne nurty marksizmu, c. 384.

Пор.: M-Waldenberg. Wzlot і upadek, τ. 1, c* 61L

¹⁴Пор.: LFetscher. Das Verhaltniss des Marxicinus zu Hegel, Tiibingen, 1960, c, 89.

^{] 5} K-Kautsky. Etyka w swictlc Riatcrialistycznego poimowania dziejow, перекл. А.Варський, Warszawa, 1959, c. 176,

¹⁶TaM само,

¹⁷Там само, c. 177.

¹⁸Tπm само, c. 95 і 97.

¹⁹ Див.: S. Lukes. Marxism and Morality, Oxford, 1985, c. 16*

²⁰ Цит. за: там само, c. 17.

²¹ K-Kautsky Allerhand Revolutionares₃ «Neue Zeit>> 1903—1904, т. 22, №1, c. 655—656*

²² K.Kautsky. Zasady socjalizmu, з пере дм. і доповн. автора (псрскл. «Das Erfurter Programm), London, 1902, c. 82.

²³ L* Kolakowski. G16wne nurty marksizmu, c. 402.

²⁴ Див*: M-Waklenbcrg. Wzlot і upadek, т. 1, с. 444—-445*

²⁵ Цит, за: JTT₃ τ₁ 5_jc. 344*

²⁶Taκ стверджує британський марксист Н.Гардінґ у праці: Lenin’s Political Thought, т. I₃ Atlantic Highlands, 1983, c. 166—196 (присвячений цьому розділ має назву «Reafinnacja ortodoksji>>). Тезу Гарді нга некритично повторює М.Дональд, див.: Marxism and Revolution, c. 29—З L

²⁷ L*Kolakowski. Glowne nurty marksizmu, c. 399.

^2!і Там само, с. 395 і 398. Наведена оцінка Kayтонкого свідчить про певну двозначність ставлення Колаковського до марксизму, В епілозі до Gldwnych nurtow (с. 1206) він назвав марксизм «найбіль­шою фантазією нашого століття». Водночас він критикує Каутського за відсутність розуміння най­більшої фантазії Маркса — парадигми сам озбагач увального відчуження. Критика Марксової міфо­логії повинна була 6_s здавалося, привести до трохи вищої оцінки тверезих «позитивістських рис» складу розуму Каутського*

29 ∏op.: M₁Waldenberg* Wzlot і upadek, т. 1, с* 88—89*

30 G*P. Steenson. Karl Kautsky, с. 99.

31 K.Kautsky. Zasady socjalizmu, с. 15.

³²Tqm само, с. 143.

³³ Там само, с* 105*

³⁴Там само, с. 145—146.

³⁵ Там само, о. 146.

³⁶ Там само, с, 47.

³⁷Там само, с* 74.

³&Там само, с* 93.

³⁹TaM само, с* 97.

⁴⁰TaM само, с* 98.

⁴¹TaMcaMO.

⁴²Там само.

⁴³ Там само, с. 99.

⁴⁴ Там само, с* 100, Прикладом шкідливого впливу капіталістичного утилітаризму па культуру було для Каутського прагнення виключити латинську і грецьку мови з програм середньої ткали.

⁴³TaM само, с. 102.

⁴⁶TaM само.

⁴⁷K_tKautsky* Die soziale Revolution, т 2: Am Tagc der Sozialc Revolution, Berlin, 1907 (1 вид. 1902), c.45.

⁴⁸ K₁Kautsky. Etyka, c. 172—173.

⁴⁹ У ггольськ. вид. (цит. вище) цей епіграф опущено.

⁵⁰ K₁Kaulsky. Zasady Socjalizmu, с. 97.

⁵¹Там само.

⁵² L_tSzamuely. First Models of the Socialist Economic Systems. Principles and Theories, Budapest, 1974, розд. 2: The Ideology of Wir Communism.

⁵³ У совєтологічиїй літературі, на жаль, поширене твердження про неідеологічне походження воє­нного комунізму як (нібито) прагматично обгрунтованої реакції на критичну ситуацію, в якій опини­лася революційна Росія. Переконливу полеміку з цією точкою зору викладено у статті: RLBocitke_t The Soviet Experiment With Pure Communism, «Critical Review», 1988, τ. 2, № 2, а також у книзі цього ж автора: The Political Economy of Soviet Socialism: the Formative Gears 1918—1928, Boston, 1990.

⁵⁴ K.Kautsky. Zasady socj a lizmu, див. також: L.Szamuely, First Models, c. 25_t

35 Там само, с. 90, див. також: L.Szamucly, First Models, с. 27.

⁵⁶L. Szamuely. FirstModels, с. 27.

⁵⁷ ∏op₊: R_rSelucky_t Marxism, Socialism, Freedom: Towards a General Theory of LaborManaged Systems, NewYork₃ 1979, c. 97.

38 K,Kautsky Zasady socjalizmu, c_t 103,

39 Цит. за: L.Szamucly. First Models, c. 27—28.

¢0 Там само, с. 28.

⁶¹ Flop.: R_tSelucky Marxism, c_t 97—98.

⁶² Цит. за англомовним перекладом: К.Kautsky. The Labour Revolution, London, 1924, c. 26O_h ⁶³Tum само, c. 280—281.

⁶⁴ Див, вище, c. 95—97.

⁶⁵ K_tKautsky_t The Labour Revolution, c_t 281.

⁶⁶Там само, c. 282.

⁶⁷ Див, англомовний переклад: K.Kautsky The Dictatorship of the Proletariat, Manchester, 1919.

⁶⁸ L_tKolakowski. Glowne nurty marksizmu, c. 399_t

⁶⁹TaMcawo.

⁷⁰ K-Kautsky. The Dictatorship of the Proletariat, c. 99_t

⁷¹TaMcaMO_jG. 17—21₁

⁷²TaMcaMO₅C. 45.

⁷³ Там само, c. 44—45.

⁷⁴TaM само, c. 32.

⁷⁵TaMcaMO_jC. 58.

^7fiTaMcaMO₅C. ЗО.

⁷⁷TaM само₅ c. 89—90.

⁷⁸Там само, с. 38—39,

⁷⁹ Там само, с. 39—40.

⁸⁰ Там само, с. 121—122.

⁸¹Тамсамо, с. 148—149,

⁸²JlT, т. 28₃ c_t 212 і 220_t

⁸³ Див. його лист до сипа— Б.Каутського, від 2 липня 1919 р., процитований Г П. Стеенсоном у вид.: «Karl Kautsky», с. 226—227.

⁸⁴ K-Kautsky_t Tcrrorismus und Kommunismus₅ Berlin, 1919, с. 152.

35 Там само, C_t 132—136₊

^8fiTaMcaMO, с. 133.

⁸⁷ Див.: Ю.Мартов. Мировой большевизм, Берлин, 1923.

⁸⁸ К.Kautsky. Terrorismus und Kommunismus, с. 107.

⁸⁹TaMcaMO₅ с. 110.

⁹⁰TaMeaMO_jC. 119.

⁹¹ Там само, розд. 7: «Die Milderung der Sitten».

⁹²TaMcaMo₅C-IOO.

⁹³ До найвідоміших її представників належить K-W-Deutsch (див.: «Nationalism and Social Communication», New York, 1966), а також E,Gellner (див.: «Thought and Change», London, 1964 та «Narody і nacjoπalizπi)>, перскл. T. Голувка, Warszawa₅ 1991).

⁹⁴ Восени 1920 р. Каутський відвідав Грузію на запрошення її уряду* Грузинські меншовики трактували його як свого вчителя і наставника з поточних політичних питань.

53 Hop.: L-Kolakowski_t Gldwnc nurty marksizmu, с. 384.

2.